1.3.Болонський процес і майбутнє вузівського

„ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ”

З огляду на започатковані кардинальні зміни в українській вищій школі, які визначаються змістом так званого Болонського процесу, можна без перебільшення стверджувати, наступні роки визначать назавжди судьбу звичного для нашої країни вузівського „Фізичного виховання”. Адже фундаторами Болонського процесу, або ж створення загально Європейського простору сучасної вищої освіти, виступили країни, у яких не лише немає аналогічної утилітарної навчальної дисципліни, але немає й соціальних підстав вважати її важливою. Тож вкрай необхідним треба вважати аналіз нової для вузівського фізичного виховання ситуації, що виникла; пошук обґрунтованого місця предмету „Фізичне виховання” у контексті його бажаних трансформацій.

Існуюча проблема породжується протиріччям між важливістю для українського суспільства зберегти якісно іншу вузівську дисципліну, витоками якої є „Фізичне виховання”, та існуючим недостатнім усвідомленням і визнанням освітянами важливих для її розвитку системно утворюючих підстав (сучасної концепції, дієвих педагогічних технологій формування фізкультурно–діяльних особистостей та будівничих власного здоров’я тощо).

Тож наша мета полягає у приверненні уваги до майбутнього вузівського „Фізичного виховання” у зв’язку із прилученням системи вищої освіти України до Болонського процесу.

Якісні зміни у системі вищої освіти, що відбуваються, обумовлюються зростаючою роллю інтелекту людини в усіх сегментах життя суспільства і виробництва. Наприклад, Е. та Х. Тоффлер відмічають, що інтелектуальний капітал має властивість замінювати коштовне устаткування, а знання зменшують потребу у сировині, праці, часі, просторі, капіталі та інших ресурсах, перетворюючись на незамінний засіб ментального впливу людини – основного ресурсу сучасної економіки, цінність якого постійно зростає. Отже система вищої освіти тепер розглядається як важливий фактор забезпечення стійкого розвитку – „рамкової”, наддержавної концепції, котра визначає нині поступ в усіх сферах життя суспільства кожної з розвинених країн.

Між тим зростає безробіття, у час коли багатьом галузям промисловості, не тільки в Україні, а й у всій Європі, бракує кваліфікованих фахівців. “Здається, - вказує відомий політичний діяч Пітер де Рой, - розв’язання цієї проблеми полягає у тому, щоб тісніше поєднати навчання та роботу”.

Болонська декларація це не просто політична заява, під якою стоять підписи представників 29 європейських країн. Фактично, це план, у якому визначена ціль (створення загально європейського простору сучасної вищої освіти), встановлені строки (уся робота має бути закінчена у 2010 р.) і накреслена програма спільних дій. Показово, також, що провідну роль у розробці декларації відіграли саме студенти та роботодавці, представники ж університетського світу були тут на других ролях. Адже студентство і роботодавці у першу голову не задоволені сьогоднішньою діяльністю університетів.

Внаслідок реалізації напрацьованої програми формуються два чітких і співставлених рівнів вищої освіти – бакалавр і магістр (undergraduate and postgraduate). Строк навчання на першому має бути не коротше 3 років, а на другому він має складати до двох років.

Чим це викликано? Ринок праці потребує кадрів різних освітньо–кваліфікаційних статусів. Суспільство не в змозі одночасно фінансувати перебування у вищій школі зростаючої кількості студентів на багаторівневих освітніх програмах тривалістю 5–6 років і більше. Нарешті, розширенням значення кваліфікації „бакалавр” з терміном навчання 3–4 роки, як основного постачальника на ринок праці (не менше 80 % від усіх фахівців). Якщо ж узяти до уваги аналогію із бакалаврами у США (прийнятої там кваліфікації - бакалавр мистецтв та бакалавр наук), в Європі мова йде про формування спеціалістів із широкою освітою та фаховою підготовкою, не „запрограмованих” під чітко визначену посаду. Отже, що для нас важливо, нині об’єктивно втрачає сенс ідея професійно–прикладної фізичної підготовки, як провідна.

Змістовно ж освіта бакалаврського рівня повинна відповідати вимогам ринку праці. Задля цього, розробляється спільна система дисциплін, узагальнена методика оцінки якості навчання, створюються умови для більш вільного переміщення студентів і викладачів із однієї країни до іншої.

Рівень освіти магістра започатковується на наступних принципах:

- повернення бакалавра до освіти лише після добре усвідомленої практичної роботи, коли він чітко визначив для себе мету освіти на новому рівні;

- зміст освіти магістра мусить бути міцно пов’язаним з наступною практичною діяльністю;

- у процесі його подальшого навчання важливо передбачити вирішення конкретних професійних, наукових або педагогічних завдань.

Отже, суспільству пропонується модель навчання через все життя, заснована на поверненні до тієї або іншої форми навчання після декількох років практичної роботи. Це ж торкається й наукового докторського ступеню.

Передбачене також підвищення статусу не університетського сектору вищої освіти – аналогу вітчизняної середньої спеціальної освіти. У коледжах, „фаххохшуле”, „політехнікос” вводиться кваліфікація бакалавра, іноді із власною національною назвою. Зміцнюється зв’язок середньої професійної освіти з університетською, зокрема шляхом надання можливостей продовження освіти за програмою магістра, у тому числі й в самих коледжах. Мета полягає у тому, аби перебороти „глухий кут” технікумівської освіти і максимально виключити випадки „переучування” з втратою попередніх років навчання.

Запропоноване введення нових, переважно децентралізованих механізмів і процедур забезпечення якості освіти у вузах. В їх основі – самооцінка, яка виконується у вузі, і зовнішній, бажано міжнародний аудит якості вищої освіти; акредитація незалежними організаціями; оприлюднення всіх процедур і результатів оцінки якості; перехід до реалізації концепції „управління якістю освіти”.

Необхідно вказати, також, на інші заходи в рамках Болонського процесу: розвиток дистанційної та неперервної освіти, забезпечення доступу до освіти протягом всього життя працівника. У першу чергу це стосується форм післядипломного навчання, яке передбачено в найкоротші терміни зробити доступними в будь–який час і у будь–якій точці Європи.

У вищій освіті на зміну обсягу навчального навантаження в академічних годинах приходить накопичений перевідний кредит, вперше започаткований у США, а також модульно-рейтингова система. Вводиться єдиний для всіх країн Європи „Додаток до диплому”, здійснюються інші зміни у змісті освіти, у першу чергу з урахуванням інтересів роботодавців.

При цьому призначення поняття „кредит” не зводиться до того, аби для визначення академічного навантаження використовувати більшу, у порівнянні з академічною годиною, одиницю вимірювання (як відомо, один кредит дорівнює 36 годинам, причому 50 % часу кредиту і навіть більше сьогодні передбачається на самостійну роботу студентів). Його призначення інше, бо він дозволяє порівнювати результати навчання у різних освітніх закладах. Тому, в умовах кредитної системи, статус студента визначається не курсом, на якому він навчається, а обсягом вивчення і зарахування кількості дисциплін у кредитних годинах та отриманим рейтингом на даному етапі навчання.

Після впровадження кредитно-модульної системи студенти потраплять у ситуацію, коли необхідно систематично вчитись впродовж усього навчального року, адже оцінці будуть підлягати всі без винятку складові навчальної діяльності (відвідування занять, активність на заняттях, результати значної строго вимірюваної самостійної роботи, систематичне складання поточних тестів із навчальних дисциплін, тощо). Втрачає гостроту „штурмівщина” перед екзаменаційними сесіями і, навпаки, стає актуальним вибір власного ритму навчання та стала тривала працездатність у навчальній діяльності.

Модульна форма організації навчання передбачає поділення матеріалу дисципліни на навчальні модулі – самостійні розділи або теми курсу з відповідною системою організації навчання, методичного забезпечення, діагностики та контролю навчального процесу. Чітке визначення частки навчального матеріалу, обсягу індивідуальних завдань, вимог до знань та вмінь, які студент має отримати та продемонструвати після завершення роботи над модулем, ясна і прозора регламентація навчального процесу – все це сприяє систематичній та ритмічній роботі студентів, надійному засвоєнню матеріалу.

За звичай кожний модуль забезпечується методичними розробками, склад яких визначається особливостями конкретної навчальної дисципліни. Обов’язковим компонентом методичного забезпечення є коментований перелік літератури, який дає студентові орієнтир у наявній навчальній та науковій літературі; комплект методичних розробок до самостійної роботи студентів; бланк завдань для індивідуальної роботи, який містить типові завдання для опрацювання окремих частин навчального матеріалу; підсумкові завдання проблемного характеру, виконання яких вимагає комплексного використання теоретичних знань та практичних умінь, набутих при засвоєнні матеріалу даного модуля. Звісно, особливості модульної системи торкаються всіх дисциплін, які знайдуть собі місце у ході реалізації Болонських домовленостей.

У цілому європейська вища школа стає більш прагматичною і зорієнтованою на запити ринку праці. Двоступенева система дозволяє скоротити „виробничий цикл” освіти, здійснюючи масову підготовку на базовому рівні і вибіркову, переважно на платній основі, на наступному. Вважається, ці заходи забезпечать підвищення конкурентоспроможності європейської освіти.

Зазначене дозволяє зробити декілька важливих для нас підсумовуючих висновків, які напряму торкаються вузівського „Фізичного виховання”.

По–перше. У зв’язку із визначеними конкретними для країн–учасниць Болонського процесу спільними заходами (формуванням спеціалістів широкого профілю, скороченням терміну базової вищої освіти, введенням накопичу вального перевідного кредиту, єдиного Додатку до диплому тощо), в Україні навряд чи вдасться зберегти дисципліну „Фізичне виховання” у її нинішньому утилітарному змісті і формах організації навчального процесу.

По–друге. Перспективним є нове розуміння фізичного виховання, як частини складного процесу гуманітаризації освіти, котрий й надалі буде зберігати гідне місце у системі сучасної вищої освіти. Адже, гуманітаризація освіти, це система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти і, таким чином, на формування особистісної зрілості осіб, що навчаються. Перед за все, через поєднання традиційного фізичного виховання та акцентованих зусиль по формуванню студентів, як будівничих власного здоров’я. Це буде вимагати широкого громадського обговорення і підтримки щодо необхідності трансформацій та розвитку такої якісно іншої й важливої для сучасної, „після Чорнобильської” України дисципліни.

По–третє, ця нова дисципліна, назвемо її „Фізична культура”, мусить бути побудована з урахуванням вказаних вище особливостей подальшого розвитку європейської системи вищої освіти. Нарешті, вкрай важливим є розуміння того, що оперативні і достатні кроки по перебудові утилітарного, переважно моторного „Фізичного виховання” повинні бути виконані впродовж найближчих років, адже часу на розкачку немає.

Питання до самоконтролю

1.Поясніть, чому автори підручника пов’язують нинішній стан і перспективи розвитку вузівського „Фізичного виховання” з міжнародними рейтингами ВНЗ.

2.Поясніть, чому оновлене „Фізичне виховання” потребує нової системи поточного і підсумкового оцінювання успішності студентів, а стара система є непридатною.

3.Поясніть, чому для більшості спеціальностей ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації ідеї ППФП не підходять.

4.Поясніть, яким за своєю суттю має бути зміст „Фізичного виховання” за спеціальностями, де ППФП є непридатним.

5.Поясніть, чому інтелектуальний капітал має властивість замінювати коштовне устаткування і що це означає для змісту оновленої дисципліни „Фізичне виховання”.

Після опанування змістом розділу студенти повинні вміти:

- пояснити зв’язок між якістю „Фізичного виховання” і якістю фахівців, які отримали освіту у вищій школі;

- пояснити, чому така назва дисципліни, як „Фізичне виховання”, приховує потребу у оновленні її сучасного змісту;

- пояснити, на що саме має бути спрямована система поточного та підсумкового контролю в оновленій дисципліні „Фізичне виховання”;

- пояснити, чому у наш час є невиправданим продовжувати масштабні дослідження за напрямком ППФП;

- пояснити, чому навряд чи збережеться у подальшому у навчальних планах ВНЗ не по реформована, не осучаснена дисципліна „Фізичне виховання”.