6.2. До визначення поняття „фізична культура”
Задіяти діяльнісну позицію при розгляді різних аспектів теорії і практики педагогіки фізичної культури і спорту, що вкрай важливо для розробки технології непрофесійної фізкультурної освіти, дотримуючись самої лише пізнавальної, дослідницької традиції роботи, не можна. Тому необхідно розглядати систему понять, що складають основу креативної валеології та концепції фізкультурної освіти людини („фізична культура”, „непрофесійна фізкультурна освіта”, „фізкультурна діяльність”, „будівництво власного здоров’я” і „рекреація людини”), виходячи за межі природниче наукової парадигми, у границях якої, раніше, вивчались феномени культури фізичної.
Адже будучи усього лише дослідником, неможливо зрозуміти, спроектувати й організувати процес формування фізкультурно-діяльної особистості, як процес рукотворний, пов’язаний з опануванням людиною своєю власною тілесністю. Б. Євстаф’єв який одним з перших науковців звернув увагу на цю важливу особливість, підкреслював, що фізична культура має по суті своїй діяльнісний характер, тож поза діяльністю вона перестає бути культурою і саме діяльність є формою її існування(56, 57, 58). Таким, фізичну культуру неправомірно ототожнювати з самим лише фізичним розвитком людини, тому що вона містить у собі й ряд явищ духовного світу (мотиви, знання і т.д.). Звідси неможливе протиставлення, розведення як принципово несумісних фізичної і духовної культури.
Головне в представленні поняття „фізична культура”, в контексті діяльності, це прагнення встановити і показати, як насправді улаштований простір культури фізичної, зберігаючи при цьому важливу для нас інтенцію формування фізкультурно-діяльної особистості.Треба розглянути, також, процес актуалізації ціннісного відношення до занять фізичною культурою, потім самовизначення людини до фізкультурної діяльності і, нарешті, механізми породження фізкультурної діяльності та діяльності будівництва здоров’я.
Цінності – це ті моральні, вітально та емоційно значимі орієнтири особистості, у зв’язку з прагненням досягти або зберегти які людина й будує своє життя. Особливо рельєфно цінності, як і здатності людини, виявляються в момент жадання їхнього досягнення або ж втрати. Відтак частина цінностей, які на даний час мають важливе значення й усвідомлюються, знаходяться в актуалізованому стані і тоді можна „спостерігати” їхню наявність в життєдіяльності людини. Що ж стосується цінності здоров’я, то в молодіжному середовищі вона, внаслідок поданого вище, як правило, носить характер декларативної, слабко проявлена. Одночасно, ця цінність „стає помітною” як реакція дією людини на захворювання, що виникло, коли настає розуміння поганого, ризикованого стану здоров’я.
Виходячи з представленого, поняття „фізична культура” ми формуємо за дотриманні вимог, встановлених до поняття „освіта людини”. Підкреслюючи її діяльнісний аспект, ми лише переводимо на другий план важливий і невід’ємний культурологічний аспект, навмисно акцентуємо увагу на питаннях виникнення норм, зразків і еталонів фізичної культури, на ситуаціях їхнього існування, засвоєння і залучення людиною. Адже: „...Центральним елементом культури, - стверджував Карл Маркс, - є „сутнісні сили людини”, її „суб’єктивні здібності”, „фізичні й духовні здібності” (99, с.122; 54, с.178).
Від самого початку підкреслимо, вкрай важливим представляється нам наступне положення, на яке звертає увагу В.І. Столяров: „...Культура охоплює... усю соціальну реальність, найрізноманітніші її елементи: здатності, вміння й навички людини, а також її знання, потреби, норми, зразки поведінки, соціальні інститути, соціальні відносини і т.д., але лише в тій мірі, у якій вони забезпечують формування, функціонування й розвиток „сутнісних сил людини” чи являються результатом їхньої реалізації, (більш точно російською - „опредмечевания”)” (172, с.9). І далі: „Фізична культура... особистості містить в собі соціально сформовані фізичні здібності (уміння й навички) людини, зв’язані з ними знання, інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, а також освоєні особистістю засоби збереження й удосконалення цих здібностей, знання про те, як їх використовувати, уміння та навички їх застосовувати і відповідні інтереси, потреби, норми поведінки” (172, с.16).
Таке зауваження, при звертанні уваги на діяльнісний устрій фізичної культури, одночасно підкреслюють складність встановлення чітких границь простору культури фізичної, що передбачає, у роботі з цим поняттям, його деяку незавершеність. Але ж відкритість системи фізичної культури вже містить у собі самій умови для її подальшого розвитку.
У загальному вигляді устрій фізичної культури може бути показаний з використанням класичної для СМД методології схеми миследіяльності (рис. 5). Нижній рівень схеми, що символізує активність людини, тут має назву миследія (мд). Він фіксує „природні, випадкові” ситуації винайдення окремою людиною тих або інших практик, дій, які потім стають нормами, зразками й еталонами культури (Н). Це шар, що відбиває історичний і соціальний досвід формування, апробації та подальшого використання засобів фізичної культури, як особливої рухової реакції людини; цей шар відповідає завданню приготування людей до різноманітних ситуацій в подальшій життєдіяльності. Точніше, він відбиває факт немов би „випадкової” появи, наступної артефікації й досвіду вживання засобів фізичної культури та підвищення рівня фізичного здоров’я (Н), як особливої рухової реакції людини на виникаючі важкі й екстремальні ситуації (Е), що вимагають прояву тих чи інших фізичних якостей, відповідного стану функцій і систем людського організму, забезпечених її адекватними інтелектуальними та вольовими проявами.
У випадку успіху від створення й залучення нового, створеного для забезпечення результативних рухових дій в конкретній життєвій ситуації прийому, він, як нова норма культури фізичної закріплюється у верхньому, просторі схеми (М – тобто рівень мислення людини) у вигляді притаманних цій нормі знаків і символів (на схемі – Н, Н1, Н2...).
Як бачимо, формування історичного й соціального досвіду використання засобів фізичної культури прямо пов’язане з миследіяльністю людини, тому що без участі мислення і свідомості насправді вона свої дії не здійснює. Екстремальність же є новою ситуацією в життєдіяльності, поки що не забезпеченою існуючими нормами фізичної культури.
Рис. 5. Схема устрою фізичної культури
Вказівку на особливий „мислитель ний” рівень існування культури фізичної і, відповідно, валеологічних знань (М) не можна трактувати, як так би мовити „самостійне життя” виведених правил, підготовлених до використання письмових текстів з описанням норм, схем діяльності або ж матеріальних об’єктів культури фізичної. Пред’явлене бачення устрою даної області культури лише фіксує здатність людини працювати в просторі ідеального з уже існуючими нормами, зразками й еталонами культури.
„Зліпки” з раніше виконаних діяльностей представлені в розумовому просторі культури, як зафіксовані у придатному для наступного вживання вигляді. Фізкультурна ж діяльність і діяльність будівництва здоров’я, що сприяють породженню нових норм культури фізичної, стають передумовою того, що „зліпок” із здійсненої людиною діяльності так би мовити „ відривається” від оригіналу, оформляється як його знак і вноситься до цієї області культури.
Крім того, норми фізичної культури і спорту можуть виникати й іншим способом, а саме в результаті абстрактної діяльності людини в розумовому просторі. Так, наприклад, спочатку задумувалися, а вже потім входили в життя окремі види спорту (згадаємо, хоча б, баскетбол та регбі). Саме у такий спосіб проектуються, а вже потім крок за кроком перевіряються на результативність ті або ж інші авторські системи оздоровлення.
Та й сам процес прилучення до фізичної культури вимагає від суб’єкта діяльності необхідної організованості свідомості й готовності до практичного оволодіння потрібною нормою (розучування і тренування). Тому що становлення суб’єкта діяльності необхідно зв’язане з абстрактною діяльністю людини. Вона повинна розуміти особливості й призначення різних норм, бути в змозі створювати з них системи (комплекси прийомів і вправ), придатні для вирішення конкретних задач у ході розробки фізкультурно-оздоровчих і рекреаційних програм. Нарешті, вона повинна володіти техніками рефлексії власних дій та їхніх наслідків відносно свого психофізичного стану. Нею повинна бути освоєна, також, практика організації розуміння й мислення відносно стану своєї тілесності та здоров’я, що забезпечує можливість результативної роботи у „верхньому шарі” існування фізичної культури.
Системи освіти і виховання виконують функцію посередника між розумовим простором і простором миследії, причому, саме в названій послідовності, займаючи на малюнку серединний шар, де позначене місце педагога й учня (М – К, тобто мисле комунікація). Педагог, аби організувати процеси навчання і сприяти вченню учня, забезпечує „зшивку” верхнього та нижнього просторів, створює умови для присвоєння особами, що займаються, відповідних, потрібних і придатних для них норм культури (факт освіти людини), надає імпульс розгортанню фізкультурної діяльності й діяльності будівництва власного здоров’я.
В реальності повсякденного життя ці два простори культури зв’язує особистість людини, само визначеної до використання існуючих, або утворюючої нові норми фізичної культури, тобто суб’єкта фізкультурної діяльності. Таким чином, існуючі знання з області фізичної культури знаходяться у верхньому (розумовому) її шарі, тоді як „притягнення”, „присвоєння” людиною існуючих норм культури вимагає суб’єктивації цих знань.
Висновки. Позиція діяльної особистості, що забезпечує, зрештою, сам процес формування культури фізичної, полягає у наступному. Якщо людина має „практичне відношення” до свого фізичного статусу, а також діє, впливаючи на свою тілесність, вона зобов’язана використовувати ті чи інші елементи фізичної культури. Це потрібно, чи на рівні так би мовити „автоматичної” миследії, якщо відповідні норми культури нею вже раніше були засвоєні, чи освоюючи, додатково залучаючи норми культури, зафіксовані на розумовому рівні, де знаходиться місце „сховища” норм культури. До тієї пори, поки вони задовольняють вимоги до розв’язування виникаючих задач, у людини не виникає необхідності відмовлятися від них.
Але в життєдіяльності, у стані психофізичної сфери виникають такі ситуації, коли саме лише слідування існуючим нормам є непродуктивним. Екстремальність що виникла, це єдина закономірна умова стимуляції людини до проектування й апробації нових, поки що відсутніх засобів фізичних дій, які, потім, самі можуть стати нормами культури. Поява такої нової норми й означає факт подальшого розвитку та формування простору культури фізичної. Тому що, як тільки нова норма входить у життя окремої людини, вона вже попадає до сфери фізичної культури за рахунок того, що присутня в діяльності хоча б одного живого носія даного виду культури.
Питання до самоконтролю
1.Поясніть,чому фіксуючи увагу насамперед на ролі спеціальних навчальних закладів, тлумачення освіти є обмеженим, неповним.
2.Поясніть, у чому полягають переваги побудови понять в умовах колективної миследіяльності.
3.Поясніть, сенс твердження, що сенс систем освіти радше не в тім, щоб передавати знання, але в тім, щоб вивести учня до стану власного розвитку й безупинного історичного процесу, де опора на культуру стає для людини життєво необхідною.
4.Пояснити, чому в організаційно-діяльнісній грі та її різновидах, як соціально-культурний феномен, формується значуща для освіти в сучасній вищій школі нова педагогічна практика.
5.Поснити твердження, що формування історичного й соціального досвіду використання засобів фізичної культури прямо пов’язане з миследіяльністю людини, тому що без участі мислення і свідомості насправді вона свої дії не здійснює.
Після опанування змістом розділу студенти повинні вміти:
-пояснити, як освіта у широкому сенсі складає сукупність всіх впливів, що розвивають людину, дають їй більш об’ємний світогляд і нові відомості;
-пояснити, чому в становленні діяльної особистості, що створює своє власне життя згідно актуалізованим новим для неї цінностям та відповідно до зміни зовнішніх умов, а також застосовує нові здібності, необхідні для перетворення власного внутрішнього та навколишнього світу, полягає суть і спрямованість сучасної освіти;
-пояснити, чому для випускника сучасного вищого навчального закладу повинна бути характерною наявність відповідних сформованих цінностей, а також самовизначення не лише до професійної, але й до інших актуальних видів діяльності, у тому числі будівництва власного здоров’я
-пояснити, сутність сформульованого положення, що цінності – це ті моральні, вітально та емоційно значимі орієнтири особистості, у зв’язку з прагненням досягти або зберегти які людина й будує своє життя;
-пояснити, як розуміти твердження, що в життєдіяльності, у стані психофізичної сфери виникають такі ситуації, коли саме лише слідування існуючим нормам культури фізичної є непродуктивним.