Фактори, що впливають на здоров’я людини (за м.О. Красулею, 74, с.164)

Область	Питома вага факторів, %	Групи факторів риску
Спосіб життя	49-53	Шкідливі умови праці, погані матеріально-побутові умови, стресові ситуації, гіподинамія, низький освітній і культурний рівень, незбалансоване харчування, паління, зловживання алкоголем
Генетика, біологія людини	18-22	Схильність до наслідуваних і дегенеративних захворювань
Зовнішнє середовище, природно - кліматичні умови	17-20	Забрудненість повітря, ґрунту і води канцерогенними та іншими речовинами, різка зміна атмосферних явищ, підвищені гемокосмічні, магнітні та інші зміни у оточуючому середовищі
Охорона здоров’я, діяльність медичних установ	8-10	Не ефективність особистих гігієнічних і громадських профілактичних засобів, низка якість лікарської допомоги, її несвоєчасність

Таким чином, важливим орієнтиром для визначення змісту, форм і методів непрофесійної фізкультурної освіти є досягнення такого світосприймання студентів, яке б відповідало самовизначенню діяльної особистості до опанування власним здоров’ям. Процеси збереження значної кількості „споживачів медичних послуг” вимагають як най скорішого і результативного втручання, тому що ж: „... „Хворі” індивіди роблять свою цивілізацію ще більш „хворою”... Поліпшення здоров’я людини – це один з підходів до створення кращого світу” (99, с.29).

З. Шаварський акцентує увагу на такій важливій обставині, - навіть найбагатша держава не може задовольнити у повній мірі всі потреби своїх громадян з охорони здоров’я (як відомо, навіть відповідна ініціатива Президента Б. Обами щодо реформи системи охорони здоров’я торкнеться не усіх громадян США). Отож, в Україні ми можемо або марно вимагати радикального збільшення бюджетних витрат на медичне обслуговування, втримуючи існуючу систему, для чого впродовж найближчих десятиліть немає необхідних економічних підстав, або ж пробувати переконати громадян розділити з державою відповідальність за власне здоров’я. Саме в цій атмосфері і виникла в наш час ідея відповідальності особистості за власне здоров’я (200, с.56).

В роботах сучасних філософів ми знаходимо, схоже з нашим, розуміння суті явища індивідуального здоров’я, як результату активного самозбереження і саморозвитку: „Здоров’я – здатність пручатися, пристосовуватися і пристосовувати, здатність до самозбереження і саморозвитку, до все більш змістовного життя у все більш різноманітному середовищі мешкання” (43, с.47). Така здатність передбачає наявність наступних здібностей:

- пристосовуватися до середовища і до своїх власних можливостей;

- зберігати себе, природне і штучне середовище мешкання;

- протистояти хворобам, старінню та іншим формам деградації;

- розширювати можливості, облаштовувати умови мешкання, обсяг і розмаїття доступного сприятливого екологічного, інтелектуального і морально-етичного середовища;

- розширювати свої можливості, облаштовувати умови мешкання, обсяг і розмаїття доступного сприятливого екологічного, інтелектуального і морально-етичного середовища;

- збільшувати тривалість діяльної та повноцінної життєдіяльності;

- поліпшувати важливі можливості, властивості і здібності свого організму, якість життя і середовища мешкання;

- підтримувати собі подібних людей, а також відповідні культурні, духовні і матеріальні цінності;

- створювати адекватну самосвідомість, позитивне етико-естетичне відношення до себе, ближніх, окремої людини, людства, добра і зла (43, с.47).

Але навчання здоровому способу життя у представлених складових є досить складною педагогічною проблемою, яка не була розв’язана звичними дидактичними засобами. Дійти до такого висновку можна, проаналізувавши, як вітчизняний, так і закордонний досвід. Пошлемося, наприклад, на статтю відомого англійського фахівця Енна Чарлтона, керівника дослідницької групи по навчанню здоровому способу життя Манчестерського університету.

Чарлтон аналізує різні моделі навчання здоровому способу життя, які нині використовуються у Великій Британії. Перед за все, це медична модель, що побудована на інформуванні школярів. Її, також, називають моделлю ЗВП (знання, відношення, поводження). Вона виходить з припущення, що якщо людина знає про загрози для здоров’я відповідного стилю поведінки, вона почне відноситися до такої поведінки, як негативної і буде від неї відсторонюватись. Автор аналізує, також, освітню модель і радикально-політичну модель і доходить висновку, що: „...Одна лише інформація недостатня для того, щоб здійснити вплив на поведінку людини у відношенні до свого здоров’я” – авт. (195, с.5).

Повною мірою ми зустрічаємося і в Україні з не результативністю навчання здоровому способу життя через предмет „Валеологія”, який, аби виправдати його існування, нерідко поєднують з лікуванням хворих школярів у медичних закладах. А оскільки до цих пір не було ані власної, ані створеної за кордоном діючої концепції навчання здоровому способу життя, як на нас, не дає нових надій і прийнятий у 2001 році офіційний документ під назвою „Формування здорового способу життя молоді. Стратегія для України” (189). У ньому не визначені якісь інші, сучасні та дієві засоби формування людини, як будівничого власного здоров’я.

Що ж до наведених раніше дефініцій здоров’я людини, неважко переконатись, що їх автори прагнуть об’єднати в одному подібному визначенні декілька складових. По-перше, відсутність патологічних станів, як у тілесності, так і в психіці, а також оптимальний фізичний і функціональний статус. По-друге, біосоціальну адаптацію людини.

У той же час очевидно, що дефініція „здоров’я людини”, на відміну від визначення хвороби, не є суто медичною категорією, хоча медицина має пряме відношення до усунення різних груп патологій, до запобігання захворюванням та до їх лікування. Тож з повним правом до числа таких, що впливають на здоров’я, можна віднести різного роду профілактичні й оздоровчі заходи, приміром, заняття фізичною культурою, загартовування, очищення організму і профілактичне голодування. Однак, головним чином, тут варто виділити наявність діяльнісної, вольової позиції людини, без якої не тільки неможлива її успішна адаптація до складного і різноманітного зовнішнього світу, але й систематичні, протягом усього житті, заняття фізичними вправами і, по мірі необхідності, загартування, очищення організму, профілактичне голодування, психологічне розвантаження та психотренінг і т. ін.

Відтак, ми продовжуємо актуалізувати важливе значення виховання й освіти у формуванні особистості, здатної бути здоровою. Або, конкретно, створення та використання у педагогічному процесі концепції непрофесійної фізкультурної освіти, як умови свідомого розгортання особистістю фізкультурної діяльності і діяльності будівництва здоров’я.

Переходячи до формування онтології „здоров’я людини” і „будівництва власного здоров’я”, звернімося перед за все до семантики, яка вивчає значення одиниць мови. У словнику російської мови знаходимо, виділяючи ключові для нас слова: „Здорова (людина) -...не хвора, правильно діюча”. „Здоров’я - ...той чи інший стан організму, самопочуття”. „Охороняти... здоров’я кого-небудь; берегти, зміцнювати, поправляти, розбудовувати... здоров’я”. У російській мові ми зустрічаємо, також, сполучення слів „піклуватися про своє здоров’я”. Виявляємо, також, наступну необхідність для нездорової людини, яка прагне одужати, підмічену Л.М. Толстим: „... Намагатися відігнати цю думку, як помилкову, неправильну, хворобливу і витиснути її другими, правильними, здоровими думками”. В усіх особливостях нашої рідної мови ми теж виявимо явну вимогу до людини брати участь в оволодінні здоров’ям, чи, кажемо інакше, – бути будівничим власного здоров’я.

До відміченого, додамо, що англійське словосполучення bodybuilding буквально означає „будівництво тіла”. Як бачимо, неологізм „будівництво здоров’я”, що ми вводимо у креативній валеології, визначається самим змістом категорії здоров’я. Таке сполучення має слів виправдання також в подібних аналогіях із сучасною англійською мовою.

Звернення до семантики мови, окрім завдання точних значень поняттю „здоров’я людини”, дозволяє зробити й наступний висновок. Поняття здоров’я має пряме відношення до формування цінностей і цілей, мислення, волі, свідомості і діяльності щодо відповідного устрою людиною свого життя, котре, як відомо, відноситься до ведення педагогіки.

Для того аби пройти далі, визначаючи сутність поняття, яке нас цікавить, сформулюємо наступну тезу. Оскільки людина живе, знаходячись в оточенні Всесвіту, природного середовища і людської цивілізації, що розвиваються за своїми внутрішніми законами, повинен існувати найбільш доцільний спосіб її миследіяльності, що забезпечує, як оптимальне функціонування організму, так і максимальну гармонію з навколишнім світом. Такий ідеальний спосіб життєдіяльності у своїх проявленнях враховує і відбиває розуміння людиною складного устрою оточуючого її світу.

Тому, гармонічна як із власною природою, так і з навколишнім світом життєдіяльність людини всіляко підтримується навколишніми Всесвітом, природою і людським оточенням. Людина, що будує своє життя в орієнтації на вищі етичні цінності, не руйнує себе і зовнішній світ, не множить кількість факторів (наприклад, породжених своїми діями порушень екологічної рівноваги і шкоди для природи від хижацького способу господарювання), які так чи інакше, відбиваються на її здоров’ї.

Релігія і філософія, різноманітні наукові і навчальні дисципліни, усі вони, показуючи залежність людини та її здоров’я від законів побудови світу, претендують на те, щоб передати людям накопичені знання і уявлення про еталонну (ідеальну) організацію людського життя. При цьому, частина з них знаходяться немов би поза історією, наприклад, догмати релігії, тоді як інші формулюють і транслюють нове знання, важливе для людини, що належить до сучасної цивілізації (рис. 4).

Перейдемо, далі, до системи дефініцій, необхідних для застосування на практиці концепції непрофесійної фізкультурної освіти.

Релігія

Філософія

Еталонна (ідеальна) організація

життя людини

Наука

Навчальні

дисципліни

Рис. 4. Еталонний вектор проживання здорового життя

Життя людини ми визначаємо, як індивідуальний процес послідовності подій, так чи інакше зв’язаних з її активністю й існуванням в оточуючому матеріальному світі. Тобто, життя це події, що відбуваються з конкретною людиною від народження до смерті, які тим чи іншим способом впливають на її змісті, характері і тривалості.

Хвороба, за Карлом Марксом, це утиснуте в своїх проявах життя. Одночасно, хвороба дорослої людини, відповідальної чи не за все, що відбувається з нею, це сигнал про те, що вона „не туди йде” (85, с.15). „Хвороба, - стверджує С.Н. Лазарєв, - є один з моментів розвитку духу... Головне зрозуміти свої помилки, усвідомити їх і через покаяння вийти на гармонію з Всесвітом, з Божественним... Лікування повинне впливати і на тіло, і на душу. У першу чергу – на душу і дух, тому що вони первинні” (85, с.14).

Звідси, на наш погляд, здоров’я це цілісний та оптимальний стан різноманітних функцій людини як складної системи, особливості проявів якого прямо залежать від дотримання нею ідеального для даного етапу розвитку Всесвіту і цивілізації способу життєдіяльності. Усвідомлюючи особливість людської цивілізації на рубежі третього тисячоліття, С. Лазарєв пише: „Людина, якій призначено вижити в найближчі роки, повинна бути одночасно святою, звичайною людиною і ділком” (85, с.38).

Здоров’я, - результат індивідуального устрою життя, що проживається, справжнім хазяїном якого є сама людина. І, коли так, краще, якщо людина буде не тільки усе сказане розуміти, але свідомо й результативно на підставі засвоєного будувати своє життя.

Стан здоров’я – це моментальний зріз, фіксація у визначений момент, як за об’єктивними показниками, так і за самопочуттям, що доповнює їх, різних проявів життєдіяльності людини, які так чи інакше характеризують ступінь її гармонії (дисгармонії) із зовнішнім світом.

Висновки. Підводячи підсумки сказаного, цікаво підкреслити, що знання про власне здоров’я дається людині не тільки через оцінки фахівців, наприклад, кваліфікації лікаря, але й через власні відчуття, тому, тут знання те ж саме що й розуміння про щось. Приміром, людина, безумовно, більше вірить собі, прислуховуючись до ритму роботи власного серця, аніж можливим твердженням лікаря, який прочитує електрокардіограму, про те, що серцеву аритмію вдалося подолати.

Очевидно, також, що гармонізувати свої відносини із зовнішнім світом людина може, створюючи своє власне середовище мешкання, як свідомо формоване місце (у природному оточенні, колі спілкування і способах організації життєдіяльності), устрій якого буде відбивати зрозумілі їй закони і правила проживання здорового життя.

Питання до самоконтролю

1.Поясніть, чому для становлення особи будівничого власного здоров’я потрібне штучне створення в навчальному процесі екстремальної ситуації.

2.Поясніть, чому саме в екстремальності перевіряється і переглядається система цінностей особистості.

3.Пояснити, що означає твердження, що людина – це єдність трансцендентального і матеріального, інтелекту і тілесності, суб’єкт своєї само зміни й розвитку. Що вона „несе у собі” суму визначальних для неї індивідуальних властивостей, особливостей світосприймання і схильностей, а також набутих якостей, котрі врешті-решт задають загальну громадянську та професійну спрямованість особистості в процесі її життєдіяльності.

4.Пояснити, чому Людина є своєрідною „матричною структурою”, що формує в процесі своєї життєдіяльності за рахунок так би мовити „заповнення осередків матриці” своє неповторне індивідуальне та особистісне (цінності, знання, звички і т. ін.).

5.Пояснити, „фактори, що впливають на здоров’я людини”, подані у табл.15.

Після опанування змістом розділу студенти повинні вміти:

-пояснити, чому зазвичай доросла людина змінює себе, точніше, фрагменти сформованої системи світогляду, зміст і характер своєї життєдіяльності лише в надзвичайних, екстремальних обставинах;

-пояснити, сутність дефініція і схеми „середовища мешкання діяльної людини”;

-пояснити, чому навчання здоровому способу життя у представлених в підручнику складових є досить складною педагогічною проблемою, яка так і не була розв’язана звичними дидактичними засобами;

-пояснити, сутнісне, смислове наповнення уведеної авторами дефініції „будівництво власного здоров’я”.