[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]

Тема 2. Господарство та економічна думка на етапі ранніх цивілізацій (до VIII ст. До н. Е.)

1. Основні етапи господарської еволюції первісного сус­пільства, їх характеристика.

2. Особливості розвитку господарства та економічної думки держав Стародавнього Сходу.

3. Трипільська культура в давній історії України.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Мета теми – визначити особливості економічного розвитку стародавніх цивілізацій, їх вплив на формування і розвиток еко­номічної думки.

1. Основні етапи господарської еволюції первісного сус­пільства, їх характеристика

Вивчення цього питання потрібно розпочати зі з’ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків, притаманних господар­ській діяльності первісних людей. Матеріальна культура первіс­ного суспільства поділяється на кам’яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), бронзовий і ранній залізний віки.

Зародження господарської діяль­ності людини хронологічно збігається з кам’яним віком. Завдяки використанню каменю вдо­сконалюються знаряддя праці, техно­логія їх виготовлення, що розширює можливості людини у влас­ному життєзабезпеченні.

Розгляд особливостей привласнювального господарства, при­чин і наслідків переходу первісного суспільства до осілого спо­собу життя, виникнення і розвитку виробничого господарства важливо здійснювати за допомогою системного аналізу, тобто як органічну складову первісного суспільства. Потрібно, зокре­ма, звернути увагу на спеціалізацію господарської діяльності й у привласнювальному, й у виробничому господарстві та з’ясува­ти, чим обумовлена така спеціалізація. Чому господарські спіль­ноти переходять від мисливства і збиральництва до землероб­ства і тваринництва?

Аналізуючи зміст поняття «неолітична революція», необхід­но усвідомити ті зміни, що відбулись у господарській сфері пер­віс­ного суспільства під її впливом, а саме: зростання чисель­ності населення, збільшення розмірів людських поселень, поділ праці, соціальна диференціація суспільства.

Слід зрозуміти, що спільна господарська діяльність була ін­тегрувальним фактором у розвитку первісного суспільства. Об­щина – це найбільш широке та стійке господарське утворення, що визначає існування і функ­ціонування усіх інших господар­ських одиниць (роду, сім’ї, домогосподарства). Основною фун­кцією общини завжди є її діяль­ність як центру виробничої спіль­ноти, що намагається привести свій склад, структуру і відносну величину у відповідність до ви­мог виробництва. Важливо усві­домити значення відносин, що виникають між общинами.

Господарський зв’язок ґрунтується на дар-обміні, виробничій кооперації та взаємодопомозі (принцип компенсаційного обмі­ну). Для розкриття змісту цього принципу важливо зрозуміти суть реципрокного взаємообміну, роль соціальних цінностей у госпо­дарському житті первісного суспільства. Потрібно з’ясува­ти, чо­му функціонування реципрокності створило засади со­ціального та майнового розшарування в господарстві на рівні роду чи домогосподарства.

За логікою дослідження взаємодії в господарському житті пер­вісного суспільства слід проаналізувати принцип редистри­буції. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага об­щини та додатковий продукт, вироблені колективно, перерозпо­діляються з общинного центру. Формування такого центру вна­слідок закріп­лення владних функцій за окремими особами, мож­ливість розпо­діляти колективні блага призвели до відносного їх відокремлення від общини і перетворили на силу, що панувала над нею за допо­могою системи «влада – власність».

2. Особливості розвитку господарства та економічної думки держав Стародавнього Сходу

Вивчення питання слід розпочати з аналізу загальних умов становлення ранніх цивілізацій: природно-кліматичних, ресурс­них, демографічних, соціально-політичних і економічних. Ці умови сприяли розвитку господарської діяльності людини пер­віс­ного суспільства. Наслідком стало поступове зростання й удо­сконалення виробництва, розвиток суспільного поділу праці, вдосконалення техніки обробки каменю та металів, одержання додаткового продукту.

Потрібно звернути увагу на те, що на основі розвитку госпо­дарської сфери суспільства відбуваються зростання та концент­рація населення. Ускладнення соціальних і господарських від­но­син створює передумови переходу суспільства від общинно-пле­мінної форми організації до нових адміністративно-політичних утворень – протоміст, а згодом і протоміст-держав з храмо­вою та царською формою управління та системою влади-власності.

Перші міста-держави формуються як центри суспільного жит­тя. У них відбувається нагромадження матеріальних і ду­ховно-культурних досягнень суспільства. З’являються перші пам’ятки економічної думки.

Далі у вивченні питання треба перейти від аналізу загальних умов становлення суспільств ранніх цивілізацій і їх господар­ської сфери до ознайомлення з особливостями організації гос­подарства та його форм у Месопотамії.

Первісна форма цивілізації, що тут з’явилась, у своєму під­ґрунті була пов’язана з розвитком міст. Чому саме місто стає ос­новою суспільного розвитку? Пошук від­повіді на це питання потребує з’ясування різниці між шумерсь­ким містом і селом. Також потрібно розглянути систему госпо­дарських відносин у храмових і царських господарствах, роль священнослужителів і царів у їхньому управлінні.

Від сільської громади до храмової, а від неї – до міст-держав з деспотичною формою правління – такі етапи розвитку суспі­льної організації пройшло шумерське суспільство на шляху до перших форм ранньої цивілізації.

Важливо детально проаналізувати ті соціально-економічні зміни, які відбулись у господарській сфері суспільства наприкін­ці III тис. до н. е., пов’язані з утворенням централізованої прото­держави за часів правління царя Хаммурапі. Потріб­но виділити основні складові деспотії як форми державної влади, умови її функціонування та вплив на господарське життя суспіль­ства. Чи може суспільство бути підпорядковано лише владі-власності держави в особі володаря?

Цивілізаційному розв’язан­ню проблеми сприяло видання ко­дексу законів царя Хаммурапі. Це був перший в історії людства писемний документ, у якому на підставі права було впорядко­ва­но суспільні відносини. Розгляд статей закону стосовно госпо­дарських відносин, зокрема власно­сті, землекористування, орен­ди, кредиту, розмірів оплати праці ремісників, учителів, лікарів тощо, повинен бути спрямований на з’ясування їхньої ролі у зміцненні централізації держави й інтеграції господарської сис­теми.

У вавилонському суспільстві, яке складалося з різних верств населення, у господарській сфері певну функціональну роль ві­ді­грає рабство.

Отже, розглянувши проблеми господарського розвитку Ме­со­потамії, слід проаналізувати, що є досягненням і в чому по­лягає обмеженість протоцивілізації Месопотамії для розвитку суспіль­ства і людини.

Вивчаючи це питання, потрібно також звернути увагу на господар­ський розвиток Давнього Єгипту. Вигідне географічне положення, багатство природних ресурсів, розта­шування на пе­рехресті торговельних, політичних і культурних зв’язків ство­рювали умови для розвитку господарського життя в єгипетсько­му суспільстві. Його особливість визначалась також важливим значенням річки Нілу та її долини, впливом на суспі­льний і гос­подарський розвиток. Родючі ґрунти були основою багатства та процвітання суспільства. За археологічними свід­ченнями, най­давніші поселення землеробів і скотарів з’явилися в долині Нілу в V тис. до н. е. Значних успіхів досягає земле­робство, в якому використовується штучне зрошування. Чис­ленні ремесла виок­ремлюються від землеробства. Змінюється характер і масштаб торгівлі. Вона стає систематичною і набуває міжнародного ха­рактеру.

Наслідком економічного зростання став перехід від соціа­льно однорідного родового суспільства, від життя родовими община­ми до суспільства із соціальною та майновою диферен­ціацією. Слід проаналізувати причини і наслідки цього проце­су, а також з’ясувати його вплив на економічний розвиток суспільства.

Треба запам’ятати, що під час розвитку господарської сфери суспільства в умовах децентралізації та централізації державної влади-власності виникли три основні види організації госпо­дарств:

• великі господарства (царські, храмові, вельможні);

• середні;

• дрібні.

Потрібно детально розглянути особливості господарських від­носин, що виникають в умовах державної власності на зем­лю, виконання службових обов’язків, організації робіт, залучен­ня на­селення до суспільних робіт, соціальної структури, що включала в себе верховного власника (царя) і залежних від ньо­го «царських людей».

Перші письмові пам’ятки економічної думки («Повчання герак­леопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н. е.), «Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» (XXI–XVIII ст. до н. е.) та ін.), у яких відображені господарські проб­леми єгипетського суспільства, акумулю­вали та узагальнювали погляди на основні цілі господарської дія­льності людини. Зокре­ма, у пророцтвах і повчаннях декларують­ся такі цілі, як стабіль­ність, захищеність, упевненість, простий і справедливий поря­док речей. Узагальнення та аналіз господарсь­кого досвіду при­вертає увагу до питань управління суспільством, вибору профе­сії, ролі освіти в житті людини тощо. Треба мати на увазі, що економічна думка відбивала дух консерватизму, наявні архаїчні норми і традиції, притаманні суспільствам з деспотич­ною і централізованою державною системою.

Досягнувши своєї зрілості, єгипетська цивілізація входить у стадію кризового розвитку, що виявилось у загостренні внут­рішніх соціальних, економічних, політичних і воєнних конфлік­тів. Єгипетська цивілізація втрачає свою цілісність і руйнується під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Для з’ясування причин загибелі єгипетської цивілізації необхідно опрацювати рекомендовану літературу.

3. Трипільська культура в давній історії України

Аналізуючи дане питання, важливо підкреслити, що в істо­ричному процесі, що тривав на українських землях, відображено фактично всі відомі археологічні періоди та їхні господарські ознаки, які досліджує історико-економічна наука.

Особливе місце в господарській еволюції суспільств, що іс­ну­вали на території України, посідає трипільська культура, яка була створена в суспільстві, що досягло високого рівня розвитку і сто­яло на порозі цивілізації. Потрібно окреслити провідні га­лузі го­сподарської діяльності трипільців, системи землеко­ристу­вання, рівень розвитку знарядь праці, а також зазначити, що ви­сокий роз­виток землеробства, скотарства, зачатки ремесла при­звели до соціальної диференціації суспільства.

Археологічні розкопки трипільських поселень (Майданецьке, Тальянки, Доброводи та ін.) засвідчують, що чисельність насе­лення в них налічувала від 3 до 10 тис. осіб. Ці поселення роз­ташовувалися на площі 200–400 га, тому їх по праву можна вва­жати протомістами. Племена жили у дерев’яно-глинобитних на­земних спорудах, розташованих одним або кількома концент­ричними колами або квартальними забудовами. Здебільшого це були родові або племінні тривалі поселення з матріархальними, а згодом і патріархальними відносинами. Трипільці стояли на порозі винайдення письма.

Отже, протоміста та протописемність дають підстави вважа­ти Трипілля протоцивілізацією, що зароджувалася паралель­но з найдавнішими містами-державами Близького Сходу.

Основним заняттям трипільців було землеробство (сіяли яч­мінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури), скотарство (розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней, частково коней). Як тяглову силу використовували биків. Серед ремесел значного розвитку набули прядіння, ткацтво, кушнір­ство, обробка каменю, гончарство, виготовлення виробів із міді.

Однак досягти рівня цивілізації трипільцям так і не вдалося через певні проблеми економіки та природні негаразди, що спіт­кали суспільство наприкінці IV тисячоліття до н. е. Важливо їх визначити для розуміння подальшого розвитку господарства Ук­раїни.