5.2. Класична школа політичної економії

1. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції.

2. Економічна теорія А. Сміта і Д. Рікардо.

3. Еволюція класичної політичної економії в першій полови­ні ХІХ ст. Завершення класичних традицій.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Мета теми – розглянути становлення та еволюцію розвитку класичної політичної економії.

1. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

Вивчення даної підтеми має важливе значення для правиль­ного розуміння подальшої еволюції економічної думки. Класич­на школа зародилася в епоху мануфактурного періоду розвитку капіталізму. Ранніми економістами-класиками можна назвати англійського економіс­та У. Петті, французького вченого П. Буа­гільбера та представни­ків французької школи фізіократів. Цент­ральне місце в кла­сичній школі займають А. Сміт і Д. Рікардо.

Аналізуючи творчу спадщину У. Петті (1623–1687 рр.), необ­хідно зазначити, що перш за все він увійшов в історію як ос­но­воположник науки соціальної статистики. Разом із тим, своїми роздумами про вартість, ренту, заробітну плату, поділ праці й гроші Петті заклав основи наукової політичної економії. Він прагнув проникнути в сутність економічних явищ і процесів та, застосо­вуючи метод наукової абстракції, намагався показати притаманні цим явищам і процесам причинні залежності, внут­рішні законо­мірності, виявити їхню «таємничу природу».

Твори П. Буагільбера (1646–1714 рр.) стали теоретико-мето­доло­гічною базою критики меркантилістських ідей і формуван­ня специфічних традицій французької школи політичної еконо­мії. При вивченні економічних поглядів ученого слід звернути увагу на запропоновану ним систему реформування економіки Фран­ції; на обґрунтування трудової теорії вартості; на теорію грошей. Економічні ідеї Буагільбера розвинули далі фізіократи.

Фізіократи – представники класичної політичної економії у Франції другої половини ХVIII ст. Фізіократи у своїх працях шукали відповідь на питання про джерело прибутку не у сфері обігу, а у сфері виробництва, хоча вбачали джерело багатства лише в сільському господарстві та не розуміли, що принципової різниці у створенні продукту в промисловості і сільському гос­подарстві немає. Необхідно також з’ясувати значення спроби Ф. Кене показати оборот усього суспільного продукту у своїй праці «Економічна таблиця». Беручи до уваги протиріччя систе­ми Кене, важливо також визначити причину різнорідного складу школи фізіократів. Далі необхідно з’ясувати, в чому продовжив і розвинув учення фізіократів А. Тюрго і чому запропоновані ним реформи не могли бути успішними в дореволюційній Франції.

Важливо також зрозуміти, як на основі фізіократичних погля­дів сформувалася наукова школа економічного лібералізму, чо­му в її основу покладено ідею еко­номічної свободи втручання держави у виробничу, торговельну та фінансову діяльність своїх підданих. Чому формула «Laisser faire, laisser passer», тобто «не перешкоджати природному перебі­гу подій», була покладена в підґрунтя ідеології економічного лі­бералізму?

2. Економічна теорія А. Сміта і Д. Рікардо

У науковій літературі прийнято вважати, що у працях А. Смі­та і Д. Рікардо класична політична економія досягла свого най­вищого розвитку, тому знайомство з економічним ученням А. Сміта і Д. Рікардо дасть чітке уявлення про логіку і систем­ність дослідження кла­сичної школи.

Вивчення творчості А. Сміта (1723–1790 рр.) слід розпочати з його розу­міння предмета дослідження економічної науки, зазна­чивши при цьому, що політика, яку він обґрунтовував, отримала назву фритредерства (вільна торгівля). У праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» Сміт розглядає умови і шляхи, які ведуть людей до найбільшого добробуту. Централь­не місце в методології Сміта посідає концепція економічного лі­бералізму, в основу якої він поклав ідею природного порядку. Розглядаючи цю ідею, необхідно звернути увагу на сутність по­нять «економічна людина» і «невидима рука», які стали попу­лярними в економічній науці. Особливої уваги потребує вивчен­ня теорії вартості А. Сміта, яку він формулює на основі дуаліс­тичного методу: з одного боку, трактує вартість товару затраче­ною працею, з іншого – вартість визна­чається як сума доходів. На основі двоїстості трактувань теорії вартості Сміт розглядає інші економічні категорії: заробітна плата, прибуток, процент на капітал, рента. Теорії вартості і ціни, розроблені А. Смітом, ляг­ли в основу теоретичних концеп­цій інших наукових шкіл еко­номічної теорії.

Вихідною позицією в творчості Д. Рікардо (1772–1823) стала властива всім економістам-класикам прихильність до концепції економічного лібералізму. Починаючи знайомство з найвидатні­шим твором Д. Рікардо «Основи політичної економії і оподатку­вання» (1817 р.), необхідно звернути увагу на дві, на його думку ключові, проблеми економічної теорії. По-перше, поділ сус­пільства на три класи (земельних власників, власників грошей і капіталу, робітників) і три види доходів (ренту, прибуток, заро­бітну плату). По-друге, визначення головного завдання політич­ної економії через установлення законів, що керують розподі­лом доходів. Значну увагу у своїй праці Рікардо приділив трак­туван­ню таких категорій, як вартість, рента, заробітна плата, прибуток та інші, а також особливостям формування їх кількіс­них харак­теристик в умовах промислового перевороту, різної родючості землі, росту чисельності населення та інших об­ставин.

3. Еволюція класичної політичної економії в першій по­ловині ХІХ ст. Завершення класичних традицій

Класична школа значною мірою вплинула на подальший роз­виток економічної науки та формування економічної полі­тики. Універсальність та космополітичність теорії забезпечували мож­ливість її використання в будь-якій країні, однак особливості економічного розвитку кожної з них сприяли тому, що класичні ідеї адаптували різні автори для вирішення теоретичних і прак­тичних проблем.

Класичні доктрини відображені у працях багатьох учених, зокрема Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Ф. Бастіа, Ч. Кері, Дж. С. Мілля та ін. При вивченні їхніх поглядів слід зверну­ти увагу на те, що в центрі досліджень цих економістів усе ще за­лишаються проблеми економічного роз­витку, зростання масш­табів виробництва. Проте економісти но­вої хвилі принесли й нові ідеї в класичну теорію. Зокрема, вони загострили увагу на проблемах обміну і розподілу, на їхній ролі у збагаченні сус­пільства; розглядали не лише матеріальну сферу виробництва як джерело багатства, але й нематеріальну сферу; зробили нове розширене трактування вартості як абстрактної категорії, що ма­теріалізується в ціні й проявляється в процесі обміну лише як тенденція; досліджували проблеми зайнятості, нагромадження, інвестицій, кризи, економічної ролі держави з погляду суб’єк­тивного фактора. Саме в межах цих теорій було закладено осно­ви системного, багатофакторного методу дослідження, який зго­дом став джерелом нового, неокласичного напряму в політичній економії.

Т. Мальтус (1766–1834) – видатний представник класичної політичної економії в Англії. Знайомлячись із його творчістю, необхідно звернути увагу на теорію народонаселення, в якій він проаналізував зв’язок між населенням і економікою. Крім того, Мальтус зробив значний внесок у дослідження проблеми цик­лічності економічного розвитку, теорії розподілу, теорії ефек­тивного попиту. Водночас важливо зрозуміти сутність тракту­вань таких категорій, як заробітна плата, рента, закон спадної родючості ґрунтів.

Н. Сеніор (1790–1864) – англійський економіст, який підтри­мував класичну традицію й одночасно мав власний погляд на природу деяких економічних явищ. Зокрема, обмежував пред­мет політичної економії як науки вивченням природи вироб­ництва та розподілу багатства. При розгляді теорії Сеніора необ­хідно з’ясувати значення таких категорій, як утримання, «жер­товність», вартість, ціна, витрати виробництва, капітал, доход, рента, заробітна плата, гроші.

Дж. Ст. Мілль (1806–1873) – найбільш відомий послідовник класичної традиції. Книга Мілля «Принципи політичної еконо­мії» (1848) протягом другої половини ХІХ ст. була основним навчальним посібником для економістів. У ході ознайомлення з творчістю Мілля варто зосередити увагу на його аналізі процесу виробництва, теорії продуктивної праці; трактуванні капіталу, вартості, ціни, грошей, заробітної плати, ренти, міжнародної торгівлі; визначення показників суспільного прогресу, ролі дер­жави щодо забезпечення прогресу суспільства.

Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодок­сально до абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства. Вив­чаючи економічні погляди Ж. Б. Сея (1767–1832), необхідно врахувати його абсолютне сприйняття принципів вільності рин­ків, ціноутворення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, необ­ме­женої вільної конкуренції підприємців, недопущення ніяких проявів протекціонізму. На основі цих принципів учений роз­робив «закон ринків» (або «закон Сея»), теорію трьох факторів виробництва, теорію ціноутворення.

Іншим представником французької класичної школи політе­кономії був Ф. Бастіа (1801–1850), який висунув і обґрунтував теорію послуг, а також концепцію «економічної гармонії». У хо­ді вивчення теорій Бастіа слід звернути увагу на трактування ви­робництва як обмін послугами, а також на ідею утвердження економічної гармонії і вільного підприємництва на основі теорії послуг.

У ході розгляду американської економічної думки в ХІХ ст. необ­хідно з’ясувати її певні особливості, зумовлені специфікою роз­витку капіталізму в США. Основну увагу слід приділити засновнику ліберальної економічної теорії в США Г. Ч. Кері (1793–1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економіч­ний устрій, що керується об’єктивними економічними законами і не потребує втручання держави. Крім того, ознайомитися з трактуванням категорій вартості, земельної ренти, теорії «гармо­нії інтересів», розподілу, міжнародної торгівлі.