Завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Питання для самостійного вивчення

1. У. Петті – основоположник англійської класичної політич­ної економії.

2. П. Буагільбер – основоположник класичної політекономії у Франції.

3. Принцип дії «невидимої руки» А. Сміта.

4. Роль Д. Рікардо в розвитку класичної політичної економії.

5. Теоретичні проблеми IV тому «Капіталу».

6. Питання економічної теорії в працях К. Маркса і Ф. Ен­гельса у 70–90 рр. ХІХ ст.

7. Марксизм і сучасність.

Завдання 2. Тестові завдання для самостійного опрацювання (один варіант відповіді).

1. Яка країна була батьківщиною першого промислового перевороту в останній третині ХVIII – середині ХІХ ст.?

1. Англія;

2. Франція;

3. Німеччина;

4. США.

2. Виберіть твердження, що не відповідає теоретичним положенням класичної школи:

1. сформовано категорійний апарат;

2. створено трудову теорію вартості;

3. виведені об’єктивні економічні закони;

4. досліджувалася сфера обігу.

3. Яке, на думку Д. Рікардо, основне завдання політичної економії?

1. дослідження потреб людини;

2. відкриття законів розподілу створеного продукту між класами;

3. аналіз попиту і пропозиції;

4. аналіз розвитку продуктивних сил.

4. У який період зародилася класична школа?

1. початок ХVІІ ст.;

2. кінець ХVІІІ ст.;

3. початок ХVІІІ ст.;

4. кінець ХVІІ ст. – початок ХVІІІ ст.

5. Що з названого не сприяло зародженню індустріальної цивілізації у сільському господарстві?

1. створення буржуазних форм земельної власності;

2. перетворення феодальної ренти на капіталістичну;

3. зростання товарності (виробництво на ринок);

4. закріпачення селян.

6. Що з перерахованого Ф. Ліст відносить до продуктив­них сил суспільства?

1. уряд, преса, суд;

2. духовні заклади, мораль;

3. мистецтво;

4. усі відповіді правильні.

7. За визначенням Ж. Б. Сея, політична економія – це:

1. наука про багатство;

2. наука про економічний розвиток нації, підвищення її добробуту;

3. наука про закони, які управляють багатством;

4. наука про виробничі відносини і продуктивні сили.

8. Яку сферу суспільного виробництва досліджували фізіо­крати?

1. сферу обігу;

2. сферу промисловості;

3. сферу послуг;

4. сферу сільського господарства.

9. Кому з економістів належить відкриття закону наро­донаселення?

1. Т. Мальтусу;

2. Дж. Міллю;

3. Ж. Б. Сею;

4. Дж. Мак-Куллоху.

10. Автором теорії «жертовності» є:

1. А. Сміт;

2. Д. Рікардо;

3. Н. Сеніор;

4. Дж. С. Мілль.

Інформаційні джерела: 1, с. 130–212, 223–238; 2, с. 200–293; 3, с. 106–196; 4, с. 120–133, 321–368, 377–424; 5, с. 70–95; 6, с. 69–181; 7, с. 105–114, 121–142, 191–198; 8–13.

Семінарське заняття 6

Модульна контрольна робота 1

Завдання 1. Теоретичні питання.

Завдання 2. Тести.

Завдання 3. Словниковий диктант.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

Змістовий модуль 2. Господарство та економічна думка суспільств у період розвитку світових цивілізацій і формування глобальної цивілізації

ТЕМА 6. ГОСПОДАРСТВО ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ НА ЕТАПІ МОНОПОЛІСТИЧНОГО РОЗВИТКУ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ (70-ТІ РР. ХІХ СТ. – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

1. Нові тенденції в розвитку господарства провідних країн Заходу в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.

2. Маржиналістська революція та її зв’язок зі змінами у сві­товому господарстві.

3. Австрійська школа граничної корисності.

4. Формування неокласичної традиції в політичній економії. Кембріджська школа.

5. Американська школа маржиналізму.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Мета теми – розкрити зміни, що відбулися в господарствах провідних країн світу на етапі монополістичного розвитку рин­кової економіки, та визначити суть і значення маржиналістської революції для розвитку економічної думки.

1. Нові тенденції в розвитку господарства провідних країн Заходу в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.

В останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. у техніці про­мислового виробництва провідних індустріальних країн світу відбулися суттєві зрушення, які значною мірою впливали на всі сторони життя людства: відбувається заміна парової енергії на електричну; впроваджуються нові способи виплавки сталі, ко­льорових металів; створюються нові двигуни, розвивається хі­мічна промисловість та ін. Підкреслюючи глибину та значення цих зрушень у галузі науки й техніки, багато істориків і еконо­містів кажуть про нову промислову революцію, про новий про­мисловий переворот, який поклав початок сучасному промисло­вому виробництву.

При цьому потрібно взяти до уваги вплив на економіку таких цивілізаційних факторів, як: політичний устрій держав, духов­но-культурний рівень, розвиток освіти, науки, техніки, релігія, менталітет нації.

Треба зважити на те, як вплинула на розвиток економіки сві­това криза 1873 p., які відбулися революційні зміни у застосу­ван­ні техніки та технології, розглянути їхній зміст і наслідки. Чому ці зміни прискорили процес концентрації промислового вироб­ництва й капіталу? Як вони вплинули на конкуренцію?

Необхідно всебічно проаналізувати суть монополістичної кон­куренції, звер­нути особливу увагу на те, що наприкінці XIX ст. монополістичні об’єднання стають головною формою організа­ції ринкового гос­подарства. Потрібно з’ясувати, в яких формах взагалі існували монополії в ринковій економіці та які з них бу­ли найбільш харак­терними для окремих країн Європейської ци­вілізації (картелі, трести, синдикати, концерни тощо).

Поява нових форм господарства призвела до зміни ролі дер­жави, яка поступово перетворюється на координаційний центр господарської системи, особливо захищає внутрішні ринки від увезення товарів з-за кордону, формуються передумови для дер­жавно-монополістичного капіталізму.

Необхідно усвідомити, що монополістична ринкова система не знищує конкуренцію, а, навпаки, загострює конкуренцію між монополіями. Конкурентна боротьба між монополіями набуває світового характеру, посилюється боротьба за ринки збуту това­рів, за джерела сировини, за колонії.

Одним із найголовніших підсумків технологічних зрушень кінця ХІХ – початку ХХ ст. було прискорене зростання еконо­міки в провідних індустріальних країнах, а особливо – відносно молодих держав – США та Німеччині і, навпаки, зниження тем­пів економічного розвитку Англії та Франції.

Уже під кінець 80-х рр. ХІХ ст. США за обсягом промислово­го виробництва посіли перше місце в світі, випередивши Анг­лію. Водночас швидко розвивалася економіка Німеччини, що дало їй можливість випередити за обсягами виробництва про­мис­лової продукції спочатку Францію, а потім і Англію та зай­няти друге місце після США. Європейські держави Англія і Франція втрачають свою економічну першість, і центр світової економіки переміщається з Європи в Північну Америку, в США.

Таким чином, основні тенденції розвитку провідних країн світу в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. полягали в то­му, що під впливом кардинальних технічних і технологічних зрушень відбулися суттєві зміни в промисловому виробництві, що вплинуло на обсяги виробництва та галузеву структуру про­мисловості, призвело до укрупнення підприємств завдяки кон­центрації виробництва та капіталу. Все це створило сприятливі умови для виникнення монополій, які почали відігравати про­відну роль в економіці країн.

2. Маржиналістська революція та її зв’язок зі змінами у світовому господарстві

Якісні зміни в структурі виробництва та методах управління економікою, зрушення в структурі потреб споживачів, зростаю­ча індивідуалізація господарського життя – усе це зумовило по­яву в 70–80-х рр. XIX ст. нової течії економічної думки – мар­жиналізму.

Потребують особливо глибокого вивчення такі питання, як характерні ознаки маржиналізму, зокрема суб’єктивно-психоло­гічний підхід; методологічний індивідуалізм; граничний аналіз і використання граничних економічних величин; визначення цін­ності корисним ефектом благ; вибір раціональної економічної поведінки суб’єктів господарювання; визнання рідкісності, тоб­то обмеженості економічних ресурсів порівняно з людськими потребами; перенесення уваги дослідників на сферу обміну та споживання, визнання примату споживання над виробництвом; ідеологічна нейтральність аналізу, деполітизація; упровадження і використання кількісних методів аналізу.

Слід також розрізняти етапи маржиналістської революції:

• 70–80-ті рр. XIX ст. – започаткування «суб’єктивного на­пряму» в політичній економії та теорії граничної корисності. Цей етап пов’язаний із виходом у світ праць В. Джевонса (Ан­глія), К. Менгера (Австрія), Л. Вальраса (Швейцарія).

• 90-ті рр. XIX ст. – виникнення неокласичного напряму еко­номічної думки. Основні ідеї цього етапу маржинальної ре­волю­ції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д. Клар­ка, В. Парето та ін.

Розвиток маржиналізму відбував­ся в межах основних шкіл: австрійської, засновником якої був К. Менгер (1840–1921); до цієї школи належать Ф. Візер (1851–1926), Е. Бем-Баверк (1851–1914) та інші; лозаннської, засновником якої був Л. Вальрас (1834–1910), його ідеї розвивав В. Парето (1848–1923); кембриджської, заснованої А. Маршаллом (1842–1924), його послідовники – А. Пігу (1877–1923) та Р. Хоутрі (1879–1975); американської – Д. Б. Кларк (1847–1938) та інші; стокгольмської (шведської), представниками якої є К. Віксель (1851–1926), Е. Ліндаль (1891–1960), Г. Мюрдаль (1898–1987); математичної – А. Курно (1801–1877), Л. Вальрас (1834–1910), В. Парето та ін.

Вивчаючи творчу спадщину вищевказаних учених, необхідно усвідомити, чому предметом дослідження маржиналізм оголо­сив конкретного індивідуума, окремо взятого суб’єкта господа­рювання, а засобом вивчення економічних явищ і процесів – психолого-економічний аналіз, чому представники даного на­пряму детально досліджували попит і пропозицію як основні елементи ринку.

Переоцінка усталених майже за 200 років розвитку класичної політичної економії цінностей і формування принципово нових поглядів на основні проблеми економічної науки, методи їх до­слідження та розв’язання спричинили наукову революцію, яка ознаменувала перехід від класичної до неокласичної економіч­ної теорії. Потрібно оцінити внесок маржиналізму у формування неокласичної економічної теорії.

3. Австрійська школа граничної корисності

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті рр. ХІХ ст. Цю школу представляли професори Віденсь­кого університету К. Менгер (1840–1921), Ф. Візер (1851–1926) та Е. Бем-Баверк (1851–1919). У ході вивчення їхніх поглядів зверніть увагу на методологію дослідження, предмет і об’єкт по­літичної економії. За об’єкт дослідження представни­ки цієї шко­ли брали окреме господарство, яке виділялося як най­простіша одиниця (типовий елемент) суспільства. Ідеалом такого госпо­дарства вважалося господарство ізольованого суб’єкта. Та­кий метод дослідження отримав назву робінзонада.

Засновник австрійської школи і незаперечний її лідер К. Мен­гер у працях «Основи політичної економії» (1871) та «Дослід­ження про методи соціальних наук і політичної економії зокре­ма» (1883) розвинув ідею попередників маржиналізму про «гра­ничну корисність» у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Він був першим, хто сформулював принцип спадної ко­рисності. Менгер вводить поділ благ на блага нижчого порядку (предмети споживання) та блага вищого порядку (засоби вироб­ництва), а також поняття ліквідності та інші категорії і поняття.

Найвідоміший представник австрійської школи Е. Бем-Ба­верк у працях «Основи теорії цінності господарських благ» (1886), «Капітал і прибуток» (1889), «Теорія Карла Маркса та її критики» (1896), а також у інших своїх дослідженнях дав шир­ший варіант нової теорії, доповнивши її, зокрема, суб’єктивіст­ською концепцією процента.

Поняття цінності є вираженням зв’язку між суспільним яви­щем ціни та індивідуально-психологічним явищем одиничної оцінки. Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розрізняв два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіко­вану (конкретну). Вважав можливим конкретне вимірювання, розрахунок корисності благ. Такий підхід називається кардина­лістським.

Суть процента Бем-Баверк пояснював таким чином, якщо хтось позичає гроші, то в майбутньому вони мають повертатися до нього з процентом, тобто з різницею між вартістю теперіш­нього і майбутнього блага.

Інший авторитетний представник австрійської школи Ф. Ві­зер розвивав ідеї Менгера у працях «Походження й основні за­кони господарської цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «Закон влади» (1926), використовуючи принцип граничної ко­рисності для оцінки вартості витрат виробництва.

Ф. Візер сформулював закон витрат виробництва (пізніше на­звали закон Візера). Суть закону – цінність продуктивного бла­га, що є витратами виробництва конкретного споживчого блага, визначається не цінністю даного споживчого блага, а цінністю продукту, який має найменшу граничну корисність серед усіх продуктів, які можна виготовити за допомогою даного продук­тивного блага.

Ф. Візер був ординалістом, який визнавав лише можливість ранжирування корисностей. Після Візера цей підхід був паную­чим у маржиналістів.

На основі вивченого слід виділити три найхарактерніші ме­тодологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеаліс­тичне відображення економічних процесів і явищ; по-друге, ви­користання в якості головного об’єкта дослідження, не суспіль­ного виробництва, а індивідуального господарства; по-третє, ви­знання примату споживан­ня над виробництвом.

4. Формування неокласичної традиції в політичній економії. Кембріджська школа

У 90-х рр. ХІХ ст. в Англії сформувалася так звана кембрідж­ська економічна школа, засновником якої був А. Мар­шалл (1842–1924). Ця школа за своїм впливом не поступалася австрій­ській і започаткувала новий напрям в економічній теорії – нео­класичний. Тому під час вивчення основних положень даної школи слід чітко розмежувати її внесок у розвиток економічної теорії, який полягав у синтезі післярікардіанської політекономії і маржиналізму.

Основна праця А. Маршалла – «Принципи економікс» (1890), в якій він намагався розробити універсальну економічну теорію, поєднати різні кон­цепції. Найбільшою його заслугою є створен­ня синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності, формування неокласичної економічної теорії. Доцільно розглянути трактування А. Мар­шаллом таких понять і категорій, як економікс, ціна, попит, про­позиція, ринок, цінова еластичність, теорія розподілу тощо. Крім того, слід звернути увагу на погляди послідовників Мар­шалла: А. Пі­гу (1877–1959) і Р. Хоутрі (1879–1975), які ввійшли в історію економічної думки як автори відповідно концепції еко­номіки добробуту і кредитно-грошової політики.

Знайомлячись із працею А. Пігу («Економічна теорія добро­буту» (1924)), слід виходити з того, що автор розглядає соціаль­ний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошовому еквіваленті.

Найбільш відомі праці Р. Хоутрі «Добра й погана торгівля» (1913), «Капітал і зайнятість» (1937), у яких він розглядав еко­номічну діяльність у тісному взаємозв’язку з політикою та ети­кою, владою держави, психологією. Його заслугою було тверд­ження, що багатство й доходи розподіляються між людьми не­рівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ве­дення економіки.

5. Американська школа маржиналізму

Наприкінці ХІХ ст. з’являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності, засновником якого був Дж. Б. Кларк (1847–1938). Вивчаючи творчість Кларка, необхід­но розглянути перш за все його теорію розподілу, відповідно до якої розподіл суспільного доходу відбувається згідно з при­род­ним законом, який забезпечує кожному власникові фактора ви­робництва стільки багатства, скільки він створює.

Дж. Кларк сформулював закон граничної продуктивності праці й капіталу. Слід звернути увагу на економічний зміст цьо­го закону, а також на сутність його вчення про статику й ди­наміку економічної системи, його теорію рівноваги.

Дж. Б. Кларк не обійшов увагою і процес монополізації ка­піталістичної економіки. Монополія виникає тоді, стверджував він, коли наявний одноосібний контроль над ринком. Такий ви­падок є винятковим, а тому монополію Кларк трактує як тимча­сове явище – і визначає як засіб грабунку суспільства та галь­мування прогресу.