5.3. Німецька національна політична економія

1. Зародження системи національної політичної економії в Німеччині.

2. Історична школа в Німеччині.

3. Марксистська економічна теорія.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Мета теми: розгляд особливостей формування та розвитку історичної школи та завершення класичної економічної теорії в марксизмі.

1. Зародження системи національної політичної економії в Німеччині

Вивчаючи дану тему, необхідно пригадати особливості істо­ричного розвитку Німеччини в ХІХ ст. – потреба у створенні умов для економічного розвитку. Поширення ідей побудови єди­ної могутньої німецької держави передувало зародженню націо­нальної економічної теорії в Німеччині, яка не визнавала ідей невтручання держави у приватні справи, принципів індивідуа­лізму та космополітизму, ставила національну ідею в опозицію до індивідуальних інтересів. На противагу класичній політичній економії, у Німеччині виникає альтернативна теорія, що отрима­ла назву на­ціональної політичної економії. Її стрижневі принци­пи найпов­ніше викладено у праці Ф. Ліста (1789–1846) «Націо­нальна сис­тема політичної економії» (1841). Саме в ній аналі­зуються всі аспекти суспільного життя і висвітлена альтернатив­на (до класи­чного бачення) концепція розвитку суспільства.

Розглядаючи погляди Фрідріха Ліста (1789–1846), зверніть увагу на його теоретичні викладки, які збагатили політичну еко­номію абстрактною теорією міжнародної торгівлі й протекціо­нізму. Крім того, слід зосередитися на таких аспектах його до­слідження, як визначення ролі й місця нації в економічній сис­темі; трактування конкуренції як протиборства національних ін­тересів; формування ідеї «виховного протекціонізму»; розумін­ня категорії «продуктивні сили», їхнього змісту, на­прямів і мож­ливостей реформування.

Оцінюючи значення Ліста для розвитку економічної тео­рії, необхідно пам’ятати, що німецький учений, не спростовуючи основних постулатів класичної школи, збагатив метод дослід­ження, створивши політекономію нації паралельно, а не всупе­реч класичній політекономії.

2. Історична школа в Німеччині

Започаткований Ф. Лістом аналіз особливостей ринкового розвитку Німеччини продовжили представники старої і нової історичної школи.

Розглядаючи погляди представників старої істо­ричної школи В. Рошера (1817–1894), Б. Гільдебранда (1812–1878), К. Кніса (1821–1898), потрібно опанувати специфіку методологічних за­сад їхніх досліджень, з’ясувати сутність історичного методу, по­казати основні напрями критики даною групою економістів принципів класичної школи, зокрема універсальності економіч­них законів, принципів індивідуалізму та гедонізму, абстрактно­го методу аналізу тощо. Важливо, характеризуючи альтернатив­ний характер німецької історичної школи, розкрити сутність учення про народне господарство, яке вибудовував В. Рошер і його прихильники на основі еволюційних під­ходів і емпірично­го аналізу конкретних форм і методів органі­зації господарської діяльності на різних етапах розвитку нації, широкого залучення до економічного дослідження позаекономі­чних чинників сус­пільного прогресу.

Аналізуючи економічну думку в Німеччині у 70-х рр. ХІХ ст., зверніть увагу на нову історичну школу, ядро якої становили Г. Шмол­лер (1838–1917), Л. Брентано (1844–1931) і К. Бюхер (1877–1930). При цьому важливо простежити еволюцію історич­ного методу в теоріях нової школи, з’ясувати сутність «етичного принципу» Г. Шмоллера, по­рівняти ставлення представників обох шкіл до держави як до най­важливішого інституту госпо­дарського життя. Необхідно усвідомлювати, якщо стара історич­на школа пов’язувала з держа­вою переважно надії на захист національної промисловості від іноземної конкуренції, то моло­да школа бачила в ній втілення на­ціональної єдності і згоди, які необхідні для економічного розвит­ку і соціальної гармонії в суспільстві. Держава розглядалась як гарант виконання важли­вих соціальних завдань: забезпечення осві­ти, охорони здоров’я, надання допомоги непрацездатним, при цьому вона має спира­тися на профспілки, кооперативи тощо.

Отже, ознайомлення з ключовими теоретичними положення­ми старої та нової історичних шкіл дає можливість дійти вис­нов­ку, що німецька історична школа не тільки запровадила нові ме­тоди дослідження господарства, а й започаткувала інституцій­ні підходи до вивчення економічних процесів, які на початку XX ст. були широко використані та розвинені у працях пред­ставників інституціонального напряму світової економічної думки.

3. Марксистська економічна теорія

Вивчаючи дане питання, необхідно пригадати економічні й політичні передумови, які сприяли появі марксистської політич­ної економії. В умовах, коли посилилась експлуатація і погірши­лось положення пролетаріату, виник і розвинувся робітничий рух. Важливо зрозуміти значно складну і суперечливу обста­новку в Німеччині, яка призвела до того, що саме Німеччина в 40-х рр. ХІХ ст. стала центром революційного руху і революцій­ної теоретичної думки, батьківщиною марксизму.

Марксизм – це вчення робітничого класу і для робітничого класу. Його основоположниками були німецькі мислителі-револю­ціонери Карл Маркс (1818–1883) і Фрідріх Енгельс (1820–1895).

Для розуміння марксизму дуже важливе значення має робота над творами К. Маркса і Ф. Енгельса, яку полегшує вивчений раніше курс політичної економії. Необхідно визначити, під впли­вом яких чинників зароджувалися і розвивалися економічні по­гляди Маркса й Енгельса. Їхній зміст відображений в основній праці К. Маркса «Капітал».

При вивченні «Капіталу» важливо зрозуміти значення кожно­го тому і його місце загалом у праці К. Маркса, що дасть мож­ливість краще з’ясувати ідеї й основну структуру кожного тому.

Предметом дослідження І тому «Капіталу» є капіталістичний процес виробництва капіталу, ІІ тому – процес обігу, ІІІ – харак­теристика капіталістичного виробництва загалом. Чет­вертий том («Теорії додаткової вартості») присвячений історії еконо­мічних учень.

Особливу увагу при вивченні І тому слід звернути на Марк­сове трактування товару і його властивостей; сутності додатко­вої вартості, капіталу, заробітної плати, норми додаткової вар­тості, загального закону капіталістичного нагромадження; як слід розуміти органічну будову капіталу, основне проти­річчя ка­піталізму. Під час вивчення ІІ тому необхідно з’ясувати, в чому різниця трактування капіталу в Маркса від Сміта і Рікардо; три стадії і три форми руху капіталу; промисловий капітал; грошо­вий, продуктивний, товарний капітал; спосіб перенесення варто­сті основного й оборотного капіталу на готовий продукт; ділен­ня суспільного виробництва на два підрозділи; умови реалізації сукупного суспільного продукту при простому і розширеному відтворенні. У ході вивчення ІІІ тому з’ясуйте тракту­вання Марксом прибутку, норми прибутку й середнього прибут­ку; ці­ни виробництва; закону тенденції норми прибутку до зни­ження і його обґрунтування; характеристики форм вираження додатко­вої вартості; диференціальної і абсолютної ренти тощо. Отже, у своїй фундаментальній праці Маркс відобразив діалек­тику роз­витку капіталістичного суспільства, проаналізував усе­бічно все суттєве в економічних явищах і форми їхнього проя­ву, вказав на генетичну спадковість цих форм.

Основна увага в пізніх творах Маркса і Енгельса присвячена полеміці з економістами, соціологами, революціонерами щодо трактувань деяких проблем економічної теорії («Критика Готсь­кої програми», «Анти-Дюринг»). Водночас Енгельс у своїх дос­лідженнях («До критики проекту соціал-демократичної прог­ра­ми 1891 року») намагався урахувати ті зміни, що відбулися в суспільстві, однак теорія революційного перетворення сус­пільс­тва не зазнала жодних змін.