[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Змістовий модуль 1. Господарство та економічна думка суспільств періоду ранніх і становлення сучасних цивілізацій

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

1. Предмет, методи і завдання дисципліни. Етапи та напрями розвитку науки.

2. Господарство як підсистема суспільства та об’єкт еконо­мічної науки.

3. Критерії періодизації господарського розвитку суспільства.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Мета теми – розкрити роль історії економіки та економічної думки як науки, визначити її предмет, об’єкт і методологію.

1. Предмет, методи і завдання дисципліни. Етапи та на­прями розвитку науки

Це питання передбачає розкриття сутності та значення пред­мета історії економіки та економічної думки. Предметом вив­чення «Історії економіки та економічної думки» є економічні системи та економічні вчення, що формувалися в різних країнах з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей у процесі їхнього історичного розвитку від первіс­ної доби до сучасності.

Розкриваючи методологічні підходи, що використовуються в сучасних історико-економічних дослідженнях, потрібно врахо­вувати те, що в основі методів дослідження історії економіки та економічної думки лежить сукупність методів двох складових однієї історико-економічної дисципліни.

До методів історії економіки відносяться такі:

• традиційні уявлення про причинно-наслідкові зв’язки та від­носини на рівні виробничих систем;

• використання методу індукції, тобто опис економічних про­цесів і явищ на основі збирання, класифікації, інтерпретації, ана­лізу та узагальнення фактів як статистичних даних, первинного фактологічного матеріалу;

• побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;

• використання статистичних методів дослідження за до­помогою електронно-обчислювальних машин, у тому числі зав­дяки використанню методів «нової економічної історії», кліо­метрики;

• використання економічної теорії для вивчення історії еко­номіки;

• застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів на виробництво в певні історичні проміжки часу;

• використання принципу «за інших незмінних обставин».

Методи пізнання та дослідження в історії економічної думки ґрунтуються на комплексному та системному їх використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

• історичний метод, що передбачає дослідження генези еко­номічної думки; урахування еволюційних і революційних теоре­тико-концептуальних змін; виявлення історичних джерел і пере­думов виникнення і розвитку економічних ідей і поглядів; уста­новлення механізму та факторів соціально-економічної динамі­ки та її теоретичного відображення в економічній науці;

• хронологічний підхід – вивчення еволюції економічної дум­ки в історичній послідовності, а також з’ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;

• проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об’єктивне відображення теоретико-мето­дологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки на­вчальної дисципліни;

• метод зіставлення – порівняльний розгляд змісту, структу­ри та методології, позитивної та нормативної теорій різних нау­кових напрямів, течій і шкіл; виявлення на цій основі критеріїв їхньої класифікації та типологізації;

• міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економіч­ної науки в загальному контексті суспільного розвитку, який по­лягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих і сус­піль­них дисциплін; також установлення впливу численних поз­аекономічних, у тому числі інституціональних факторів (со­ціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної пси­хології, куль­тури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розвиток економічної думки та теорії;

• принцип єдності позитивного та нормативного аспектів еко­номічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних за­ходів зі стабілізації економіки та сприяння еко­номічному зростанню;

• аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ і їх теоретичне відображення в наукових підходах різних напрямів і шкіл;

• каузальний метод – розкриття причинно-наслідкових зв’яз­ків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретич­них напрямів і шкіл;

• функціональний метод як виявлення та дослідження фун­кціональних економічних залежностей ринкових факторів, їхня формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різ­ними напрямами економічної теорії.

Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають систем­ний аналіз і генезис.

Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як ці­лісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо­ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв’язки.

Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв’язку за допомо­гою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій і знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятій­них перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис – це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності гос­по­дарства суспільства та на засадах певної наукової парадигми (концепції, теорії). У ньому органічно поєднуються два боки предмета історико-економічної науки – історизм фактів і їхнє теоретичне відображення.

Завдання дисципліни історії економіки та економічної думки визначаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говори­ти про завдання історії економіки, історії еконо­мічної думки, а також про спільні завдання.

Завданнями історії економіки є такі:

• з’ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері;

• узагальнення та аналіз господарського досвіду;

• з’ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків еконо­мічних процесів і явищ під час певних історичних подій, тобто вияв­лення їх обумовленості тими чи іншими факторами;

• показ нерозривного зв’язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-еконо­мічної науки.

Поряд із цим історія економічної думки також виконує такі завдання:

• пізнання основних тенденцій і чинників розвитку еконо­мічної думки;

• розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності до­мінантних наукових парадигм;

• висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій і наукових шкіл на основі розкриття особливостей їхніх методо­ло­гічних принципів і теоретичних основ, установлення їхніх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей;

• збагачення культури економічного мислен­ня, оволодіння навичками самостійного критичного мислення, формування шир­ших аналітичних можливостей при розробці пропозицій перс­пективного розвитку, які ґрунтуються на уроках історичного минулого.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії еко­номіки та економічної думки полягає у формуванні економічно­го мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціону­вання основних господарських форм і їх взаємозв’язку і взаємо­обумовленості; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з’ясування причин їхньої невідповідності, якщо така іс­нува­ла, та факторів, що зумовлювали необхідність виникнення но­вих, альтернативних економічних поглядів, думок, теорій і шкіл.

Розглянемо етапи та напрями розвитку історії економіки та економічної думки.

Вчені виділяють п’ять етапів розвитку історії економіки (економічної історії) як наукової дисципліни:

I. Період становлення тривав з XVII до середини XIX ст.

II. Традиційна економічна історія (історія народного госпо­дарства) – з середини XIX ст. до кінця 50-х рр. XX ст. – як самостійна наука.

3. «Нова економічна історія» (кліометрія, історична еконо­метрика) – кінець 1950-х – 1960-ті рр.

3. Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання – як напрям історико-економічних досліджень, паралельний другому та третьому етапам з кінця XIX ст. до 70-х рр. XX ст.

V. Історична економіка – з 1970-х рр. і до теперішнього часу – як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довго­строкових тенденцій економічного розвитку.

У розвитку історії економічної думки можна виділити такі основні періоди з відповідними напрямами всередині них:

1. докласична економічна думка, яка охоплює економічну ду­мку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), ант­ич­ності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сю­ди входить економічна думка періоду меркантилізму;

1. класична політична економія – В. Петті, П. Буагільбер, шко­ла фізіократів на чолі з Ф. Кене; А. Сміт, Д. Рікардо,Т. Р. Маль­тус, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;

2. альтернативні класичній школі напрями економічної дум­ки – історична школа, марксистська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;

3. неокласичний напрям економічної теорії – виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк), лозаннська (Л. Вальрас, В. Парето), кембриджська (А. Маршалл) і американська (Дж. Б. Кларк) школи;

4. основні напрями економічної думки XX – початку XXI ст. – виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіан­ства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібе­ралізм, економічні теорії неоконсерватизму.

2. Господарство як підсистема суспільства та об’єкт еко­номічної науки

Дослідження господарської сфери суспільства передбачає її науковий аналіз як складової суспільства, що відокремилась і функціонує самостійно як цілісне утво­рення та підсистема сус­пільства.

Як складова суспільства, призначення господарської систе­ми – створення ма­теріальних благ і послуг для забезпечення зростаючих потреб окремої людини і суспільства загалом.

Господарська система суспільства є складним і багатоплано­вим утворенням, якому при­таманна певна цілісність. Вона (гос­подарська система) характе­ризується:

• відповідним рівнем розвитку поділу праці, техніки, техно­логії;

• формою власності на засоби виробництва та суспіль­ного статусу людей, які беруть участь у їх використанні;

• ха­рактером влади та особливостями впливу держави на господар­ські процеси;

• особливістю суспільних умов їх перебігу (інституційним середовищем господарської діяльності людей);

• наяв­ними ресурсами, що використовуються у виробництві тощо.

Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власно­сті на засоби виробництва, які зумовлюють не тільки певні іс­торичні типи господар­ських одиниць (форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства загалом.

Унаслідок цього виникає потреба їхньої взаємодії між собою та суспільством як цілим (державою). Вона здійснюється у фор­мі взаємообміну благами та послугами, що історично мав різний характер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реа­лізації (реципрокність (віддавати/отримувати), редистрибуція (перерозподіл продукту між членами групи чи верствами сус­пільства) тощо) та різні форми (на­туральну, товарну, товарно-грошову).

Сукупність суспільних норм, на основі яких господарські одиниці взаємодіють із державою, та механізми їх додержання в господарській сфері утворює суспільне середовище господар­ської діяльності, яке є важливою складовою господарства сус­пільства. Його формування здійснює держава, яка реалізує вплив з боку цілісності суспільства на окремі господарські оди­ниці способом формування економічних інститутів, проведення економічної по­літики, здійснення економічних реформ.

В історичному розвитку господарської системи насамперед відображено еволюцію державного устрою суспільства і прита­манний тому характер влади. Можна сказати, що кожне сус­пільство у своєму розвитку пройшло такий шлях:

1. від держав общинного типу (античне місто-держава), дер­жав у формі територіальних і централізованих імперій до націо­нальних держав, основою яких є солідарність і демократична організація;

2. господарська система еволюціонувала від взаємодії домо­господарств складної системи феодальних відносин і госпо­дарств, пов’язаних узами особистої залежності (кровної спорід­неності) до появи національного господарства, об’єднавчу місію в якому виконує ринок;

3. під дією соціальної і культурної сфер у господарській сфе­рі змінювались: престижність господарської діяльності та чи­сельність зайнятих у ній; рівень майстерності та матеріальної культури, що втілена у засобах виробництва; результативність господарської діяльності та рівень забезпечення суспільних по­треб.

Узагальнюючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що господарство суспільства – це сукупність господарських оди­ниць (історичних форм госпо­дарств), що взаємодіють, ство­рюють і обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках уста­новленого інституційного середовища. Лише в єдності всіх складових суспільного господарства можна пізнати природу економічних процесів певної господарсь­кої системи.

Водночас історико-економічна наука не тільки аналі­зує істо­ричні форми господарств і способи їхньої взаємодії, а й розгля­дає економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відобра­жали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти позитивний і норма­тивний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт.

Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкри­ти реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання: «що є?», «як є?», охарактеризувати історичні форми господарю­вання і стан господарської системи в конкретно-історичний мо­мент її існування.

Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на по­шук відповіді на питання «як має бути?», щоб суспільство як­най­повніше реалізувало свої цілі в господарській сфері. Він є ос­но­вою для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомої орга­нізації господарського життя суспільства, проведення економіч­ної політики, адекватної наявним потребам.

Отже, господарська система є об’єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоас­пектні процеси господарського життя. Історія економіки та еко­номіч­ної думки досліджує генезис господарської сфери сус­пільств певних світових цивілізацій і віддзеркалення його в еко­номічних поглядах, думках, теоріях. У своєму розвитку істори­ко-економічна наука пройшла тернистий шлях від простого зби­рання та опису історичних фактів до формування власного пред­мета дослідження, установлення наукової періодизації історич­ного розвитку господарства.

2. Критерії періодизації господарського розвитку

Питання періодизації є одним із найскладніших в історико-економічній науці, постійно перебуває в центрі дискусій. Це пояснюється існуванням багатьох варіантів і підходів до визна­чення етапів розвитку господарської сфери суспільств. Розгля­даючи цю проблему, необхідно ознайомитися з найвідомішими в літе­ратурі варіантами періодизацій, сформувати власну пози­цію щодо вибору найбільш точного і науково обґрунтованого відображення історичного розвитку господарського життя сус­пільств.

Періодизація – це визначення певних хронологічно послідов­них етапів у господарському роз­витку суспільства.

Необхідно звернути увагу на особливості періодизації, яка застосовується загальною історією. Вона полягає в тому, що по­дії розглядаються послідовно в часі, її основу утворює хроноло­гія подій, а періоди визначаються роками, століттями чи тисячо­літ­тями. Для історико-економічної науки важливим стає не стільки час (коли відбулася подія), скільки якісні зміни в госпо­дарській системі, що тривали протягом певного періоду. Тобто періодиза­ція встановлюється не плином часу, а змінами в гос­подарських системах.

Отже, слід з’ясувати причини суспільного розвитку, які й призводять до змін у господарській сфері. Відомо, що такі при­чини по-різному визначаються в межах формаційної та цивіліза­ційної па­радигм пізнання суспільних процесів.

Необхідно пояснити, чому формаційна парадигма передбачає періодизацію на основі послідовної зміни первіснообщинної, ра­бовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-економічних формацій, у межах яких розглядається й історичний розвиток господарської сфери.

Проте цивілізаційна парадигма причини суспільного розвит­ку пов’язує із суперечністю між відносним відокремленням і на­лежністю (долученістю) індивіда до суспільства, із суспільною залежністю людей. Джерелом розвитку суспільних процесів є ак­тивна діяльність людей, що відбувається під впливом сус­пільної залежності. Тому історичний розвиток суспільства та йо­го госпо­дарської сфери визначається відповідно до форм сус­пільної за­лежності, зміна яких і обумовлює виникнення нових етапів роз­витку. З огляду на це потрібно назвати основні форми суспільної залежності людей, що існували історично, та поясни­ти, чому розвиток (поглиблення) свободи стає змістом історії.

Кожне суспільство є частиною більш широкої спільноти лю­дей – людства, розвиток якого впливає на поступ кожного су­спільства. Тому першим напрямом періодизації історико-еконо­мічного розвитку суспільств на основі цивілізаційної парадигми є встановлення головних етапів розвитку людства, у межах яких слід досліджувати еволюцію окремих суспільств. Людиноцен­тричність цивілізаційної парадигми – це ключ для розуміння того, що існують три стадії розвитку людства: формування ос­нов сучасних цивілізацій, становлення і розвиток світових циві­лізацій і початок формування глобальної цивілізації, а також для вста­новлення зв’язку між ними та визначення часових меж їх існування.

Розглянуті підходи до періодизації, що ґрунтуються на заса­дах формаційної та цивілізаційної парадигм, утворюють базу для критичного аналізу широко поданих у літературі різних її варіан­тів. При цьому особливе значення мають вибрані автора­ми кри­терії, аналіз яких дозволяє виявити як недоліки, так і пе­реваги запропонованих періодизацій. Іншим важливим аспектом оцінки наявних у літературі варіантів періодизацій є відобра­ження в них основних стадій, напрямів або періодів, історично­го розвитку господарської сфери.

Історично та логічно першу групу періодизацій становлять визначення стадій господарського розвитку А. Сміта, С. Дес­ницького, Ф. Ліста. Необхідно визначити спільні підходи та від­мін­ності позицій названих авторів, використання ними розвитку суспільного поділу праці як критерію періодизації.

Свої варіанти періодизації історичного розвитку господарсь­кої сфери суспільств запропонували Б. Гільдебранд, К. Бюхер і В. Ф. Левицький. В їх основі лежить рівень відносної відокрем­леності господарських одиниць, обумовлений не тільки розвит­ком суспільного поділу праці, а й особливостями форм власно­сті на засоби виробництва.

Наступну групу класифікацій етапів історичного розвитку суспільств утворюють варіанти сучасних дослідників В. Ростоу, Д. Белла, Е. Тоффлера, К. Поланьї та ін. Ці автори як критерій періодизації розглядають особливості технології, яка визначаль­но впливає на результати виробництва і, відповідно, на досяг­нен­ня дедалі вищого рівня добробуту населення.