Естетична діяльність та її форми

розвиває і якості, яких йому бракує, вдосконалює їх, навчається, перетворюючи свою працю на «гру здібностей». Це, однак, не означає, що творча праця не є максимальним напруженням сили і волі, постійним самовдосконаленням. Привабливість її полягає в тому, що вона дає ні з чим не порівняне задоволення від вільного володіння предметом праці, де технологія виробничого процесу лишається ніби за спиною поривань людини.

Творчий потенціал людської праці невичерпний. Він наявний в усіх професійно обмежених її формах. Та й у своїй вузькій професійній діяльності людина завжди збільшує потенціал творчості, виходячи за межі професійних інтересів, інтегруючи в індивідуальному розвитку максимально можливі для неї сфери діяльності. Професійна обмеженість людини не є абсолютною перешкодою для всебічного і гармонійного розвитку, для вияву власного творчого потенціалу. Ось чому для досягнення мети — перетворення людської праці з необхідності на потребу самореалізаціі — слід рухатись двома шляхами. Передусім потрібно змінювати за допомогою науки й техніки характер виробництва, усуваючи тяжкі, виснажливі, монотонні процеси. Однак не можна недооцінювати й інший шлях — розвиток, удосконалення самої людини, здатної вже сьогодні багато чого змінити в характері праці, зробити її максимально привабливою й бажаною.

§2. ЛЮДСЬКА ОСОБИСТІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Життя людини і суспільства не обмежується однією лише працею. Воно різноманітне, і всі його процеси підпорядковані законам доцільності й соціалізації. Сама людина, її тіло, її зовнішність, форми її соціального вияву з прадавніх часів були предметом естетичної діяльності. Здавалося б, зовнішність є природним надбанням, проте в підсумку тіло людини формувалось і під впливом трудової діяльності, а також суспільного способу життя. Прямоходіння, спеціалізація кінцівок, розвиток мови і здатного до її сприйняття слуху, людський нюх, смак і дотик, обличчя, що світиться розумом,— усе де є, здебільшого, результатом специфічної для людини форми життєдіяльності. Процеси вдосконалення людської форми і сутності відбувались об'єктивно, несвідомо для самої людини. Проте виразність людського образу, зовнішності, здатність через інтонацію, жести, міміку переда-

41

Естетика

вати складні духовні, емоційні процеси мали вирішальне значення в розвитку суспільних форм життя.

Вивчаючи історичні людські спільноти, що перебували на первісному рівні розвитку, етнографи звернули увагу на важливу роль, яку відігравали татуювання та деякі інші форми прикрашання людського тіла. Виявляється, що з самого початку використання вони були соціальними знаками, за допомогою яких певна соціальна якість людини ставала очевидною для інших, підсилювала соціальну репрезентацію носія цих ознак.

Одяг, який передусім задовольняв потребу захисту від несприят­ ливоговпливусередовища,атакожмаввідповідатипевнимморальноетичним вимогам, також зазнавав великих змін, дедалі більшою мірою стаючи явищем естетичним. Багатовікова історія свідчить, що одяг ніколи не зводився тільки до функціонального його призначення. Адже в ньому, зазвичай, чітко відображалася соціальна характеристика людини, її суспільний статус, особливості суспільних відносин, до яких вона залучена. Все це забезпечило одягу або «костюму» важливе місце в історії культури.

Удосконалення самого тіла людини, що робить її красивою, сильною, вправною, використання одягу, косметичних засобів і прикрас для демонстрування соціальних якостей людей заклали підвалини такого різновиду естетичної діяльності, як мода. Слід зауважити, що розвиток її і зміни напрочуд примхливі. Що є рушієм моди, виявити дуже важко. Проте немає сумніву, що вимоги до тіла, одягу, косметики і прикрас щонайтісніше пов'язані зі змінами способу життя і рухаються в єдиному ритмі з усіма змінами навколишнього предметного світу людини, підпорядковуючись провідним формам, які визначають стиль епохи.

Однак у розвитку моди спостерігаються дві тенденції. Одна з них полягає в тому, що людське тіло, його пропорції і природні форми є домінуючими. З огляду на це суспільство більшою мірою зацікавлене в гармонійному фізичному розвиткові людського тіла за допомогою спорту; одяг і прикраси орієнтовані на природні людські форми. Щодо іншої тенденції, то вона полягає в штучному, нерідко спотвореному посиленні стилізації людської статури за допомогою одягу, усіляких перук, надмірного використання косметики. В такі періоди вимоги до фізичного стану людського тіла помітно знижуються.

42

Естетична діяльність та її форми

В історії світової моди неодноразово спостерігалися сплески як першої, так і другої тенденцій. Суспільство XX—XXI ст., очевидно, таки знайшло можливість гармонійного поєднання вимог як до людського тіла, так і до одягу, прикрас і косметики, що доповнюють природну красу людини. Масовий спорт, піклування суспільства про здоров'я і, фізичну досконалість своїх членів є важливим естетичним надбанням людства, адже за всім цим стоїть високе загальнолюдське гуманістичне завдання — подовжити активне, здорове, радісне життя кожної людини, де фізична досконалість стала б запорукою повноцінного соціального життя. Водночас мистецтво косметики й одягу дає змогу в разі потреби приховувати, підправляти недоліки зовнішності.

Вигляд людини, вміння її через зовнішність передати свій внутрішній світ або, навпаки, приховати його, продемонструвати свою індивідуальність або, навпаки, створити потрібний імідж є нині важливим елементом естетичної культури особистості. Слід при цьому пам'ятати, що зовнішність не є особистою справою людини, це насамперед умова спілкування та взаєморозуміння, що потребує поваги до суспільних норм і правил, людської гідності взагалі.

Відомий італійський філософ Антоніо Банфі так оцінює естетичну вагомість одягу (як і всього іншого, за допомогою чого людина формує свою зовнішність): «У широкому діапазоні значень: від міфічно-символічного до народно-орнаментального, від декоративного, пов'язаного з безпосереднім виявом характеру особистості, до практично-функціонального — одяг відрізняється тисячею відтінків, у яких відображаються найтонші нюанси самосвідомості та особистого світу індивіда. Одяг завжди є важливим елементом особистості, дзеркалом того, що в людині є природного і риторичного або фальшивого, колективного чи індивідуального, манірного чи справжнього. Саме тому історія костюма — це історія самої людини»1. Створення особистого стилю через формування зовнішності є, на наш погляд, важливою сферою естетичної діяльності людини. Звичайно, кожний із нас від природи наділений обличчям і статурою, ми не самі шиємо собі одяг і взуття, проте це не позбавляє людину відповідальності за свій вигляд. Адже ніхто краще не знає нас і наші властивості та якості, ніж ми самі, ніхто крім нас самих не може розвинути власне тіло, міміку, жести, багатство інтонацій, відшліфувати манери поведінки. Для

1 Банфи А. Философия искусства.— М., 1989. — С. 113.

43

Естетика

цього кожна людина мусить стати художником, здатним створити гармонійну єдність внутрішнього світу й індивідуальної зовнішності.

Навряд чи можна знехтувати народним спостереженням, що людину характеризує її зовнішній вигляд («видно пана по халявах»). Йдеться про те, що вигляд людини повинен найбільшою мірою відповідати її особистості, а не суперечити їй. Головними помічниками у вирішенні цього завдання мають бути естетичний розвиток людини, її смак, мистецтво і спорт.

§3. ЕСТЕТИЧНІ ФОРМИ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Естетичний досвід особи реалізується не тільки у створенні власної зовнішності, а й в системі суспільних відносин, в усій багатоманітності її етнічних, національних соціальних і міжособистісних форм, до яких причетна людина. Це відносини моральні та юридичні, економічні й політичні, релігійні й ідеологічні. Вони регулюються моральними і правовими нормами, релігійними догматами, конституційними або відомчими нормативними актами, етичними нормами та кодексами честі тощо. Але ці відносини можуть бути й об'єктом естетичної діяльності людини і суспільства. Іншими словами: будьяка діяльність людини, оскільки вона зумовлює встановлення типових соціальних відносин, що вже самостійно розвиваються в межах існуючих звичаїв з особливим моральним змістом, створює певний осередок. Із часом цей осередок на основі естетичних уявлень перетворюється на специфічну суспільну діючу силу, що стає ніби символом цінності й гарантії спадкоємності суспільного життя або якогось її прояву, символом, що активно впливає на душі учасників, сприяє обмінові думками, викликає емоції, закріплюючи, таким чином, дух колективізму і загальної єдності. Як вияв абсолютного і всезагального суспільного життя ця сила не тільки його супроводжує, задає ритм і гарантує його спадкоємність, вона покладена в основу різноманітних явищ у сфері культури. Згадаймо ритуал, яким супроводжується будь-яка магічна дія: церковну літургію, що своєю естетичністю захоплює навіть невіруючу людину, або військовий парад, політичну маніфестацію чи карнавальну процесію.

На початковому етапі (наприклад, на рівні родової спільноти або сільської общини) свого розвитку суспільство загалом може бути ви-

44

Естетична діяльність та її форми

довищем для самого себе. Що складнішими, більш ієрархізованими стають соціальні організми, то більшою мірою постає потреба в періодичних перервах у повсякденному житті, яке відмежовує й ізолює людину від суспільного цілого. Потреба в періодичному наочному підтвердженні належності індивіда до спільноти викликає до життя таку форму цілісності та єднання суспільства, як народне свято. Свято виникає в ситуації, коли спільнота позбавляється внутрішніх ієрархічних умовностей, пов'язаних як із практичною функціональністю суспільних відносин, так і з ізольованістю окремих виробників. Інакше кажучи, коли суспільство виступає єдиним у всьому його багатстві, свободі й різноманітності відносин. Народні свята, релігійні обряди, військові ритуали, карнавальні ігри, ярмарки, спортивні змагання є видовищними дійствами, що символічно уособлюють цей вільний суспільний взаємозв'язок. У таких видовищах колективна участь людей має відкритий і безпосередній характер. Кожен учасник несе в собі колективну свідомість і почуває себе частиною єдиного цілого. Форми, драматургія, символічні знаки, спосіб організації таких суспільних дій мають своєрідне естетичне навантаження і саме через нього забезпечують єдність сприйняття та усвідомлення їх змісту, а отже, відчуття одночасної єдності і свободи кожного з учасників.

Інший, складніший різновид естетичного оформлення суспільного зв'язку виникає там, де момент єдності і спадкоємності формується залежно від певного культурного змісту, який визначає і цінність, і конкретну естетичну форму самої дії. Майже всі найважливіші етапи життя людини, такі як народження, досягнення повноліття, шлюб, поховання, є колективною дією, якою забезпечується усвідомлення суспільної єдності і взаємозв'язку, а також суспільної цінності окремої людської істоти. У складніших формах суспільного взаємозв'язку, таких як релігійний ритуал, політичні або військові церемонії, форми дії встановлюються інституціонально, зміст їх стає загальнішим, але водночас виникає момент розриву між дійовими особами та глядачами, хоча глядачі ще беруть участь у дії, щоправда як другорядні особи, але як представники спільноти, виразники її суспільних інтересів.

Щодо міжособових взаємин, які регулюються конкретноісторичними принципами моралі, то їх естетичною формою виступає етикет — усталена система норм поведінки і спілкування; водночас

45

Естетика

вона має тенденції історичного розвитку. Довершеність етикетних форм міжособових взаємин забезпечує дотримання моральних норм, взаєморозуміння, виховання через їх засвоєння моральної самосвідомості людини.

Аристократичний етикет, дотримання якого вирізняло джентльмена, світську людину з-поміж простонароддя, що відійшов у минуле у першій половині буремного XX ст., і нині здається багатьом тим елементом естетичної культури, якому вже немає місця в сучасному житті демократичного суспільства. Про нього згадують лише тоді, коли постає потреба дотримання дипломатичного протоколу, прийому в англійської королеви чи японського імператора. Тим часом етикет живе в нашому повсякденні у правилах хорошого тону — потребі поступитися місцем жінці або літній людині, привітатися чи відповісти на вітання, піднятися, вітаючи вчителя, і т. ін. Він набуває сучасної своєрідної форми в діловому спілкуванні у світі бізнесу, в професійній етиці юриста, лікаря, вчителя, політичного діяча та високопосадовця.

Етикет регулює не тільки колективні форми взаємодії, а й індивідуальну активність, соціальну діяльність і знаходить вияв у манерах людини. Він є системою виразних засобів, через які здійснюються поведінка, вчинки та дії. На рівні особистості етикет виступає як манери, що характеризують особистість (ідеться не про те, що здійснюється, а як здійснюється). Вони свідчать про стійкий, звичний та постійний механізм поведінки особистості й визначаються як вишукані, гарні або, навпаки, брутальні. Відповідність манер певним етикетним нормам свідчить про такт, або красу поведінки. Використання естетичної оцінки моральних вчинків засвідчує можливість і необхідність гармонізації людського співжиття та спілкування.

Іноді доводиться чути, що, мовляв, дотримання етикету маскує справжнє ставлення людини до людини, призводить до лицемірства. Така думка не враховує того факту, що дотримання етикету підсвідомо впливає на моральний стан людини, пом'якшує і навіть знімає агресивність, нетерпимість, нечутливість щодо іншої людини, змінює внутрішню­ налаштованість, моральні установки, усуває причини виникнення конфлікту чи непорозуміння. Отже, зовнішня форма поведінки, що виступає спочатку як вимушена потреба дотримання правил етикету, переходить у внутрішній стан людини, змінює її морально.

46