Естетика

§ 4. РОЗВИТОК ПОСТКЛАСИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ

Розвиток посткласичної естетики пов'язаний з іменами Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, О. Конта, К. Маркса, С. К'еркегора. У контексті гегелівських ідей і завершення естетикою Гегеля класичного періоду розвитку цієї науки на особливу увагу заслуговує філософсько-естетична позиція Фрідріха Вільгельма Йозефа Шел- лінга(1775—1854),зокремапрочитанінимвІєнітаВюрцбурзілекціїз філософії мистецтва, в яких він аргументує думку про художню творчість і естетичне споглядання як найвищі ступені розвитку абсолюту. Шеллінгубувблизькийромантико-ірраціональнийпогляднасвіт,що дає право говорити про цього філософа як про спадкоємця сієнських романтиків, зокрема Ф. Шлегеля і Новаліса. Фахівці з історії філософії поділяють творчість Шеллінга на кілька періодів: 1) натурфілософський (від середини 90-х років XVIII ст.); 2) трансцендентальний, або естетичний, ідеалізм (1800—1801 pp.); 3) філософія тотожності (до 1804 p.); 4) філософія свободи (до 1813 p.); 5) філософія міфології та одкровення (до 1854 p.). Упродовж 1802—1803 pp. Шеллінг працює над «Філософією мистецтва» — роботою, в якій найповніше виявилися естетичні погляди вченого. Важливим є твердження Шеллінга про те, що естетичне слід розглядати як гармонію свідомої і позасвідомої діяльності, як тотожність чуттєвих і моральніших засад. Виходячи з такого розуміння естетичного, Шеллінг відносить мистецтво до найвищої форми ідеального світу. Водночас саме мистецтво здатне урівноважити ідеальний та реальний рівні, в яких, на думку Шеллінга, існує світ.

Зміни у поглядах Шеллінга пов'язані з 1814—1817 pp., коли він поступово зближується з представниками теософських, релігійномістичних напрямів. Ще в 1803 р. у праці «Філософія і релігія» Шеллінг тлумачив абсолют як Бога, як безкінечну першооснову, а на початку 40-х років уже виступив як виразник аристократичноклерікальних кіл Німеччини, свідомий пропагандист містикотеософських ідей.

Усвідомлюючи складність, неоднозначність і суперечливість суджень Шеллінга, не можна не визнати силу їх впливу на світо­ розуміння інтелігенції Європи у другій половині XIX ст., а також у XX ст. Відображення шеллінгіанства знаходимо в естетичних концепціях Фейербаха, Шопенгауера, К'єркегора, Фрейда й Бергсона.

21

Естетика

Естетичні погляди німецького філософа Артура Шопенгауера (1788—1860) ґрунтувалися на аналізі кількох проблем, серед яких найпослідовніше опрацьована проблема видів мистецтва. Щодо проблеми предмета естетики, то в розмірковуваннях філософа вона порушена опосередковано, а саме — через проблему мистецтва. Водночас і ця проблема існувала в контексті доволі суперечливих симпатій

іантипатій Шопенгауера. Визнавши філософію Платона, Епікура, Гельвеція, Канта, неодноразово звертаючись до Гете, Шопенгауер називає концепції Фіхте, Гегеля, Шеллінга «філософією старих баб». У такій суперечливій філософській площині орієнтиром щодо естетико-мистецтвознавчих ідей Шопенгауера може бути його суто життєве кредо: «Кожний день є маленьке життя: кожне пробудження і вставання —маленьке народження; кожний свіжий ранок — маленька юність; кожне приготування до сну і засинання — маленька смерть»1. На думку філософа, мистецтво може відповідати кожному із зазначених вікових і психологічних станів людини, адже мистецтво

— це завжди новий і по-новому створений світ. Шопенгауер не міг прийняти попередні концепції мистецтва, бо, на його думку, потрібно передусім враховувати властивості інтелекту, що позначаються на довколишньому світі, на світі явищ, який, власне, є світом ілюзій, світом магії та чар. Шопенгауер використовує поняття «майя», що на санскриті й означає стан ілюзорності та втаємниченості. «Новий світ мистецтва і «по-новому» створений мистецтвом світ існує в межах майя, в межах «завіси омани».

Шопенгауер вважав, що реальне людське життя позначене песимізмом і розчаруванням, подолання яких можливе або шляхом естетичного споглядання, або за допомогою моральних чинників, зокрема співчуття та співпереживання.

Посткласична естетика знайшла своє повне й завершене вираження в естетиці марксизму, що виник на теренах світової культури

іпевною мірою враховував досягнення попередньої філософської, економічної, соціальної думки. Свідомий інтерес до здобутків гуманітарних наук, зокрема етики, естетики, теорії та історії мистецтва, дав марксизму змогу відтворити доволі повну картину руху творчої ак- тивностілюдинивідміфо-символічногобаченнясвітудостановлення

1 Шопенгауэр А. Афоризми житейской мудрости: В 2 т. — М., 1990. —Т. 2

—С. 33.

22

Предмет естетики

соціального роману XIX ст. Які саме естетичні проблеми приверну-

ли увагу Карла Маркса (1818—1883) та Фрідріха Енгельса (1820— 1895)? Слід, насамперед, виокремити факти, пов'язані із загальною оцінкою естетики, розумінням її ролі й значення. Так, у 1857 р. американський видавець Чарлз Дана запропонував К. Марксу написати для «Нової американської енциклопедії» статтю «Естетика». У листі до Ф. Енгельса, К. Маркс висловив роздратованість з приводу нереальності поставленого завдання «фундаментально викласти естетику на одній сторінці». У праці «Святе сімейство» він різко критикував «спекулятивну естетику» младогегельянців. У свою чергу, Ф. Енгельс у листі до Конрада Шмідта рекомендував тому ознайомитися з естетикою Гегеля, яка, за його висловом, «вражає».

Інтерес до естетичної проблематики живився власною літературною творчістю, що мала для Енгельса принциповий характер. Ще у 1838 р. він видрукував вірш «Бедуїни», в якому зробив спробу дати морально-психологічну оцінку одному з давніх народів світу, проаналізувавши його долю. Енгельс активно співпрацював з літературним товариством «Молода Німеччина», що склалося під ідейним і художнім впливом видатного німецького поета Г. Гейне. Члени товариства намагалися перетворити літературу на дієве знаряддя перебудови суспільства, наголошуючи на соціальному призначенні мистецтва.

Саме Ф. Енгельс через оцінку творчості К. Бека, Л. Берна, Л. Уммермана домагався чіткості щодо теоретичних програм і художніх напрямів об’єднання «Молода Німеччина».

Пов'язуючи спрямованість предмета естетики з аналізом людської чуттєвості, Маркс і Енгельс значну увагу приділили дослідженню проблеми чуттєвого опанування людиною навколишнього світу і ролі системи «зовнішніх» і «внутрішніх» почуттів людини. Проте здатність чуттєво ставитися до світу визначається не фактом існування у людини органів чуття, а формуванням такої здатності в акті чуттєвого споглядання, яка сприяє розпредметненню суспільно значущого предмета. Такий розвиток у людини специфічного потенціалу чуттєвості Маркс тлумачив як перетворення людського на «теоретичне почуття».

Осмисливши загальну природу чуттєвості як основи формування естетичногопочуття,марксизмзробивзначнийвнесоквудосконалення понятійно-категоріального апарату естетики, у вивчення естетич-

23

Естетика

них проблем в контексті культурно-історичного процесу. К. Маркс застосовував принцип історизму до аналізу прогресу й регресу в мистецтві, що давало можливість як об'єктивно оцінити, наприклад, роль і значення міфологічної свідомості людства, проаналізувати специфіку міфу, причини досконалості античного мистецтва, так і розкрити суперечливість культурного розвитку в XIX ст., з’ясувати історичну долю реалістичного мистецтва тощо.

В естетичній спадщині К. Маркса і Ф. Енгельса важливе місце посідає їхнє полемічне листування з Ф. Лассалем щодо його п’єси «Франц фон Зікінген» (березень — травень 1859). Ці листи містять перші тези майбутньої полеміки марксизму з лассальянством, аналіз специфікитрагічноїколізіївреальнійісторіїтамистецтві,оцінкитворчої спадщини тих авторів, талант яких дав їм можливість працювати

ужанрі трагедії, осмислюється проблема творчого методу. Пізніше,

улистуванні з М. Гаркнесс (квітень 1888 p.), Енгельс проаналізував поняття тенденційний роман і визначив реалізм як метод, у межах якого є, крім правдивості деталей, «правдивість відтворення типових характерів у типових обставинах».

Утеоретичних працях «Економічно-філософські рукописи 1844 року» та «Німецька ідеологія» К. Маркс, досліджуючи процес становлення людини як соціального суб’єкта, значну увагу приділив аналізові механізму формування її особистісного ставлення до дійсності. При цьому звертає на себе увагу та роль, яка відводиться створеному предметному світові як «реальній» природі людини, де відбувається її життєдіяльність. Маркс вказував на нерозривний взаємозв'язок створеного трудовою діяльністю предметного світу й особливих характеристик самої людини. Перетворюючи природу відповідно до своїх потреб, людина змінює й себе, під час практики «напрацьовує» такі здібності, таке ставлення до навколишнього світу, які дають їй змогу творити «за законами краси». Матеріально-духовний світ, в якому живе й діє людина, є відображенням її сутнісних сил. Водночас, світ матеріальних і культурних цінностей, створених попередніми поколіннями, є основою для діяльності наступних поколінь.

Людина, як відомо, є чуттєвою істотою, і її взаємодія зі світом здійснюється передусім завдяки чуттєвому спілкуванню. Водночас, слід наголосити, що здатність до чуттєвого сприймання світу забезпечується не простим фактом наявності у людини почуттів, а форму-

24

Предмет естетики

ванням такої здатності в самому акті чуттєвого споглядання, яка спонукає до розпредметнювання суспільного смислу предмета чи явища. Такий розвиток у людини специфічного потенціалу чуттєвості Маркс розглядав як перетворення людського почуття на так зване теоретичне почуття. Людина в своєму ідивідуальному розвиткові, поведінці, діяльності спирається, по суті, на досвід попередніх поколінь, закріплений у формах культури. Маркс виокремлює соціальну, практичну природу людського чуттєвого ставлення до дійсності і вважає, що створення п'яти зовнішніх почуттів — це робота всієї попередньої історії. У межах марксистської філософської концепції естетичну нау­ ку було визначено як таку, що вивчає природу, функції, загальні закони й закономірності естетичної діяльності людини та суспільства. Таке розуміння естетики не виключало з предмета науки мистецтво, адже воно є специфічною формою естетичної діяльності.

Естетику К. Маркса і Ф. Енгельса було взято за методологічну основу у теоретичні розробки естетиків СРСР. Слід зазначити, що з середини 50-х і до кінця 80-х років XX ст. радянська естетика розвивалася доволі активно, порушуючи найважливіші теоретичні проблеми. Так, упродовж кількох десятиліть учені Росії, України, Грузії, Білорусі збагачували понятійний апарат естетики, зокрема традиційну категоріальну систему, запропоновану ще за часів антич­ ності, і обґрунтовували категоріальний статус таких понять, як гармонія, міра, естетичне, героїчне, драматичне тощо. Ця проблематика в усі часи потребувала значної уваги передусім тому, що понятійнокатегоріальний апарат відображає динаміку історичного розвитку науки, процес її теоретичного збагачення.

У межах марксистської методології формувалися авторські концепції, що розширювали уявлення про природу чуттєвого пізнання, про складну внутрішню структуру естетичного процесу.

Надбанням естетичної науки цього періоду слід вважати інтегративні процеси, що зумовили зближення естетики з етикою, психологією, мистецтвознавством і культурологією. Складався своєрідний міжпредметний теоретичний простір, що давав змогу виокремити і всебічно проаналізувати проблеми художньої творчості, художньоестетичної цінності, специфіки сприймання мистецтва, його функціональність, проблеми синтезу мистецтв тощо. Плідним було дослідження історії естетичної науки, висвітлення естетичних поглядів окремих учених.

25