31 СТРУКТУРА ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ

§1. ЕСТЕТИЧНЕ ПОЧУТТЯ

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивався протягом значного історичного періоду, створює певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Цей термін є своєрідною абстракцією, якою ми позначаємо особливе духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності.

Естетична свідомість — продукт історичного розвитку суспільства, що існує як форма суспільної свідомості і відображує рівень естетичного освоєння світу. Вона існує також як особистісна, індивідуальнахарактеристикапевноїлюдини.Естетичнасвідомістьсуспільства, як і окремої особистості, формується тільки на ґрунті естетичної практики в її різноманітних формах, про які йшлося в попередньому розділі. Багатогранність естетичної практики суспільства або особи породжує і відповідну багатогранність естетичної свідомості, структура якої доволі складна. Певною мірою виникнення її є результатом впливу головних історичних чинників її творення. Розгляньмо найістотніші елементи естетичної свідомості: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та естетичну теорію. Щодо мистецтва, яке існує і як форма естетичної діяльності, і як форма естетичної свідомості, то про нього йтиметься в окремому розділі.

Почуття та емоції, які переживає людина, численні й різноманітні за характером, структурою та психологічним механізмом їхнього перебігу. Одні з них — голод, холод, страх, осторога — близькі до тваринних, інші вважаються специфічно людськими й детермінуються відповідно суспільними і культурними чинниками. Естетичне почуття детермінується чинниками культурними і є одним із найскладніших видів духовного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Воно не є вродженим, притаманним людині з перших днів

54

Структура естетичної свідомості

життя. Як свідчать наукові дослідження, естетичне почуття зароджується у дитини досить пізно через культурні форми життя та соціального оточення або не зароджується взагалі, якщо дитина за якихось обставин зростає поза людським оточенням.

Естетичне почуття як почуття духовне й ідеальне з'являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. І це зрозуміло, адже здібності до естетичного сприйняття збільшуються у зв'язку з розвитком загальних здібностей і можливостей людини, які, своєю чергою, залежать від загального соціально-економічного та духовного рівня розвитку суспільства й людства загалом. При цьому естетичне почуття як багатство людської чуттєвості й духовності виникає і розвивається під впливом різноманітних форм практичної діяльності, в яких людина утверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, вільна і здатна творити поза такими потребами. Отже, сфера почуттів формується у людини як сфера не лише практичного, а й духовного зв'язку з навколишнім світом.

Зір, як відомо, властивий майже всім видам вищих тварин, але око, що вміє насолоджуватися красою предметів, має лише людина. Орган слуху є в багатьох тварин, однак музичний слух — тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів, що забезпечують пристосування жи- вихістотдонавколишньогосередовища,—церезультатдовготривалої біологічної еволюції світу, а виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів — усієї соціальної історії людства. Відповідно до різних форм діяльності та спілкування у людини розвиваються музично чутливе вухо, сприйнятливе до краси око, тобто почуття здібності­ до людської насолоди світом. Активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості не є здатністю, що закладена природою (на відміну від самих органів чуття). Це продукт культурноісторичний. Форми споглядання й уявлення не задаються анатомофізіологічними особливостями органів сприймання. Вони виникають і розвиваються залежно від форм діяльності людини та розмаїтості їх. Слід пам'ятати, що органи чуття функціонують у тісному зв'язку між собою, з усією нервовою системою та мозком. Отже, хоч естетичне почуття й не опосередковується раціональним мисленням, проте воно також є інтелектуальним процесом, що здійснюється людиною як цілісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретични-

55

Естетика

ми, інтелектуальними, на відміну від почуттів тварини, які є рефлекторними, виникають у відповідь на зовнішнє подразнення. Розвиток людського почуття тісно пов'язаний з розвитком інтелекту як у філогенезі, так і в онтогенезі.

Оскільки людські почуття опосередковували не тільки взаємодію людини з явищами природи, а й трудовий процес, то це, у свою чергу, сприяло вдосконаленню інтелектуальних здібностей, розвитку мозку. Відомий філософ Е. Ільєнков так описує цей процес: «Власна форма» (фізіологічна) органів сприймання людини подібна до «форми воску» саме в тому розумінні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» заздалегідь (апріорі) жодна з форм їхнього діяльнісного функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, щоб сприймати форму будь-якого предмета, узгоджувати свою діяльність із будь-якою предметною формою... «Форми споглядання», як і «форми мислення», в жодному разі не успадковуються фізіологічно, тобто разом із анатомією органів мислення й сприймання. Вони щоразу відтворюються в індивідуумі шляхом вправ цих органів і успадковуються особливим чином — через форми тих предметів, що створені людиною для людини, через форми й організацію предметно-людського світу. Культура, створена працею людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, внаслідок чого вони передаються від одного покоління до іншого»1.

Культура, її предметні форми, духовний зміст, а також людська спільнота є носіями форм відчуття світу і форм мислення. Окрема людина оволодіває такими формами індивідуально — через різні способи діяльності и спілкування, через гру та навчання. Поза світом культури та людської спільності ці родові властивості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових властивостей є соціокультурним, а не біологічним, генетичним, як у тварин. Біологічними та генетичними у людини є лише передумови для певної соціальної форми життєдіяльності, для відповідних форм споглядання й мислення. Вони формуються в ранньому дитинстві і справді перетворюються на психічні механізми, які надалі діють як «природні» здібності людини. Тому вони й видаються такими ж природними особливостями людської істоти, як і анатомічний склад її тіла. Ці

1Ильенков Э. В. Об эстетической природе фантазии // Вопр. эстетики.

—М., 1964. — Вып. 6. — С. 7.

56

Структура естетичної свідомості

здібності, властиві всім людям, різняться лише мірою їх розвитку та культурно-етнічними особливостями вияву. Ось чому складається враження, що форми мислення та форми споглядання й чутливості успадковуються так само, як колір очей і форма носа.

Індивід, який тільки-но входить у життя, отримує готовими не лише соціально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріальні й духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. Тільки вже у процесі практичного засвоєння індивідом соціального досвіду, що виступає як світ його дійсного буття, починають олюднюватися його первісні біологічні потяги й почуття, формуються суто людські духовні потреби і здібності. До таких належать естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її.

Естетична потреба виникає лише за наявності естетичного почуття — підвалини духовного ставлення до світу. Іншими словами: естетичне почуття є тим духовним утворенням, що визначає міру соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських. Слід при цьому зауважити, що людина не може вдовольнити якусь окрему потребу, не вдовольняючись цілком як особистість. Наприклад, у звичайних умовах людина не буде пити з калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, щоб вона опинилася в таких обставинах, коли відсутність не умов, а саме питної води поставила б її перед вибором: пити з калюжі або вмерти від спраги. А от за звичайних умов (при всій різноманітності їх) естетичне почуття людини, її ціннісна орієнтація зумовлюють форму й характер задоволення поряд із практичними потребами естетичних і є важливою соціальною характеристикою особистості. Відповідна структура культурних і художніх цінностей певної епохи має стосовно індивіда нормативний характер. Засвоєні ним у процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цінності, що є панівними в суспільстві, — для нього орієнтир в естетичному ставленні до дійсності, еталон формування особистого духовного­ світу, внутрішньої структури особи.

Опосередкованість естетичного надбання попереднім, зафіксованим у культурі досвідом людства, є однією з причин спільності естетичного почуття людей. Щоправда, міра такої спільності різна. Характер світосприймання може бути загальним для цілої історичної епохи. Найвиразніше це відчувається в мистецтві. Саме тому

57

Естетика

романтичне світосприймання легко відрізнити від реалістичного або натуралістичного під час спілкування з відповідними творами мистецтва. Не виключена можливість також віднайти подібність естетичного почуття в національно-етнічній спільноті. Це залежить передусім від соціально-культурного розмаїття людської спільноти: що складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, то різноманітнішими є естетичні почуття людей.

Форми естетичного світосприймання, що панують у суспільстві, виступають щодо окремого індивіда не у вигляді норм, які нав'язують людині певне ставлення до дійсності, — вони радше набувають значення моделей, на підставі яких вона вибудовує власну систему світосприймання. Від того, який комплекс соціокультурних чинників найбільше вплине на індивідуальний розвиток особи, залежить якість індивідуального естетичного почуття. Міра його розвитку також індивідуальна і значною мірою залежить від зусиль самої особи,

їїздатності оволодіти багатством естетичної культури. Міра розвиненості естетичного почуття є водночас і мірою соціалізації особистості. Його низький рівень свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її піднятися до справді суспільної форми будь-якого акту життєдіяльності. Бездуховність, ницість, грубий утилітаризм потреб і бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного почуття.

Певна річ, не можна не враховувати об'єктивні соціальні умови, що можуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окремої особи, так і переважної більшості людства. Тому доступність багатств естетичної культури, тобто рівні права всіх людей на освіту, на володіння інформацією, на використання бібліотек, музеїв та інших закладів культури є важливою умовою соціальної справедливості й рівності.

Міра розвиненості естетичного почуття справляє істотний вплив на характер і якість суспільної діяльності людини. Найвиразніше це виявляється в потязі до краси, довершеності, гармонії. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини,

їїдуховні потяги.

58