Естетика

§3. ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ

Естетична практика у своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це — естетичний ідеал. У широкому розумінні естетичний ідеал можна тлумачити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал (від грец. іdeа — ідея, першообраз) означає взірець до-

сконалості, найвища мета прагнень. Як поняття використовується в широкому розумінні і стосується різних сфер людської діяльності, наприклад:ідеалморальний,політичнийабосуспільний.Однакутакому випадку йдеться, здебільшого, про певний принцип, сформульований у таких поняттях, як рівність, братерство, свобода тощо. Естетичний ідеал має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери людини і постає в конкретно-чуттєвому образі.

Самостійне значення поняття ідеал вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з ученням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування, доповнивши наслідування природи наслідуванням ідеалу. Мистецтво мало не тільки відображати природу, а й поліпшувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювалися межі мистецтва. Адже художник міг уже створювати такі образи, які не мали реальних прототипів у природі. Особливої актуальності це набуло в контексті зорієнтованості мистецтва Європи на мистецтво античне як ідеал. І. Кант вважав, що ідеал має нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал слугує у такому разі праобразом для повного визначення своїх копій, і в нас немає іншого мірила для наших учинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємося, ніколи, однак, не маючи змоги зрівнятися з нею»1. Водночас, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки «загальним», а й «індивідуальним», тобто представлятися не через абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

В естетиці Гегеля поняття «ідеал», стало центральною естетичною категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мис-

1 Кант И. Сочинения : в 6 т. — М., 1963. — Т. 3.— С. 502.

66

Структура естетичної свідомості

тецтва як духовну діяльність людини. Для цього філософа мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відображення ідеї в образах, водночас як філософія пізнає її в поняттях, а релігія

— в уявленнях. За Гегелем: «ідея як художньо прекрасне не є ідеєю як такою, абсолютною ідеєю, як її має розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що почала розгортатися в дійсності і вступила з нею в безпосередню єдність»1. І далі: «Зрозуміла таким чином ідея як дійсність, що дістала відповідну своєму поняттю форму, є ідеал»2.

Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного ставлення до дійсності, як утвердження пафосу творчості щодо суттєвих, головних її тенденцій. Він виступає як оновлювальні сили історичного часу, як втілення конкретно-історичного змісту, що охоплює найвищі громадянські, політичні, моральні інтереси суспільства.

Естетичний ідеал є однією із форм естетичного відображення дійсності, відображення не пасивного, а творчого, активного, здатного відкинути випадкове, неістотне і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, зокрема сутності найвищого порядку, що містить у собі найвищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її — суспільна людина й сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є вияв через окрему людину головних, визначальних суспільних відносин.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторона — це дійсність, що реально існує, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. Щодо суб'єктивної сторони, то тут ідеали є не чим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал має спочатку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відображення в мистецтві.

67

Естетика

Суспільні та естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси й потреби прогресивного руху суспільства і людини. Дійсність не «підтягується» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Певна річ, це не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові суперечності, що позбавляють можливості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. Інакше кажучи, суспільство, не досягнувши попереднього ідеалу, вже створює суперечності, які вимагають пошуку ідеалу нового.

Не випадково дослідники називають естетичний ідеал синте-

зом сьогодні й завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспільним і моральним. Як і вони, естетичний ідеал історично змінював свій зміст відповідно до розвитку матеріального й культурного життя суспільства, розвитку естетичної діяльності й мистецтва. Так, для античності естетичним ідеалом був образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися прекрасний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі й тіла. За доби середньовіччя естетичний ідеал втратив зв'язок із дійсністю. Панування релігійного світогляду призвело до того, що земну чуттєву сторону життя людини постійно зневажали та знецінювали. За таких умов естетичним ідеалом стає божественна сутність, Бог як носій чистої духовності. Його наділяють абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, всемогутністю, премудрістю. Людина могла наблизитися до ідеалу лише тією мірою, якою відмовлялася від мирських потреб та гріховних почуттів, йшла у своїй діяльності до святості.

В історії людства естетичний ідеал нерідко був звернений у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, неспроможні розв'язати життєві проблеми, починали звеличувати минуле. Так, античні письменники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному часі. Європейські просвітителі орієнтувалися у своєму уявленні суспільної досконалості на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети естетичної діяльності людини в них можна помітити щось загальне, зумовлене основними функціями ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття й волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому що ідеали здатні випереджати дійсність, виявляти тенденції майбутнього. Ідеал є орієнтиром, а в де-

68

Структура естетичної свідомості

яких випадках і зразком моделі поведінки або системи цінностей. Певна нормативність ідеалів зумовлена їхнім значним евристичним потенціалом та сутнісним змістом.

Ідеал є вищим об'єктивним критерієм оцінки всього того, з чим людина стикається в навколишньому світі, що потрапляє у сферу її інтересів. У своїй діяльності ми підсвідомо, а іноді й свідомо співвідносимо реальне з ідеалом, прагнучи з'ясувати, якою ж мірою реальне відповідає ідеалові? Естетичне якраз і є цією діалектикою реального й ідеального, бо тільки у ставленні до ідеалу дійсність набуває естетичної цінності.

Будь-яка дійсність містить у собі нові можливості. І в цьому розумінні вона є недостатньою, тому діяльність людини спрямована на майбутнє. У процесі цієї діяльності вона спирається на досвід, науку, що дає змогу їй прогнозувати і планувати наступну конкретну дію. Мистецтво, фіксуючи суперечності реального життя як суперечності між ідеалом і дійсністю, намагається розв'язати їх шляхом перетворення цього процесу на предмет особистісного, суб'єктивного переживання суспільно важливих проблем. Особливість цих переживань полягає в тому, що вони мають катарсичний характер і відбуваються у формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетичного переживання, вироблених людством. Естетичний ідеал є духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.

§4. ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ І ТЕОРІЇ

Естетична свідомість на певному етапі свого розвитку потребує наукового аналізу естетичної діяльності і мистецтва, що породжує сукупність естетичних поглядів і теорій. Зауважимо: хоча естетична думка покликана до життя прагматичними причинами, однак вона не претендує на нормативність, а навпаки, залишає за естетичною діяльністю повну свободу, натомість сама визнає цю свободу, її історичний розвиток, високо цінує її зумовленість.

Можливість теоретичного дослідження втілюється як через емпіричний підхід до об'єкта вивчення, створюючи так зване мистецтвознавство і теорії мистецтв, так і через теоретичний підхід, що випливає з дослідження абстрактних ідей прекрасного, чуттєвого, художнього тощо, на основі якого виникає філософія прекрасного, філософія мистецтва, а потім і естетика як окрема наукова дисципліна.

69

Естетика

Традиційно вважають, що основи теорії мистецтва закладені в Арістотелевій«Поетиці»тав«Поетичномумистецтві»Горація.Щодо філософії прекрасного, то появу її пов'язують із Платоном, який вважав, що істинне — це не окремі добрі вчинки, правильні судження або чудові люди чи художні твори, а саме добро, істина, краса. Ці два підходи до вивчення естетичної сфери розвивалися паралельно і, взаємно збагачуючи один одного, однак залишалися і залишаються понині окремими самостійними науками.

Усталиласядумка:длятого,щоброзумітисянамистецтвііформулювати правильні судження щодо нього, слід передусім любити його, мати певні професійні знання, простудіювати певний обсяг художніх творів різних історичних епох та різних видів мистецтва. Оскільки кожен твір мистецтва є витвором свого часу, належить певному народові, певному середовищу і залежить від них, потрібно бути обізнаним із якомога ширшим контекстом історичних обставин, в яких жив і творив митець.

Уже в межах такого історичного підходу можливі різні погляди, а отже, різні критичні судження щодо позитивних якостей художнього твору. Систематизована і сформульована сукупність поглядів утворює в мистецтвознавстві, як і в інших емпіричних науках, загальні критерії і принципи, а в подальшому формальному узагальненні — теорії окремих мистецтв. Саме наявність цих узагальнених характеристик щодо окремих творів дає змогу систематизувати їх, віднести розглянуті твори до певного виду мистецтва.

Обізнаність у сфері історії мистецтва, поєднуючись із загальною духовною сприйнятливістю, формує звичайного любителя мистецтв, збагачує та поглиблює світогляд фахівця, спільна справа яких — оцінювання індивідуальних творів мистецтва.

Філософія прекрасного (естетика) як теоретична дисципліна розвивалась, опосередковуючи як абстрактні ідеї на зразок платонівських, так і досвід емпіричних досліджень художніх та естетичних явищ. Естетична теорія, за Гегелем, повинна вирішити й теоретично довести, що за людськими судженнями про естетичне стоїть об'єктивне явище, яке породжує суб'єктивне судження, а не випадкове почуття, суб'єктивне «подобається». Естетика має відповісти на запитання: що таке мистецтво? За яких умов воно існує? В чому полягає його зміст? Що вирізняє його з-поміж інших видів людської

70

Структура естетичної свідомості

діяльності? Естетичні погляди та естетична теорія відповідно до рівня свого розвитку пройшли три послідовні фази: канонічну, норма-

тивну та загальнотеоретичну.

Канонічний тип естетичної теорії виражається у створенні сукупності художніх зразків. За мистецтвом визнається існування певної структури і можливості слідувати їй відповідно до низки вказівок, завдяки яким зразки набувають певного втілення. Канонізація мистецтва спочатку пов'язана з тим або іншим авторитетом, що вводить у практику мистецтва певний артефакт, який набуває офіційного визнання. На канонічному рівні теорія хоч і формувала загальні уявлення про мистецтво, проте критерії художності формулювала в математичній системі пропорцій або навіть у формі наочного зразка, як це було у Стародавньому Єгипті і певною мірою у Давній Греції. Проте якщо в Єгипті художній канон проіснував, залишаючись незмінним, майже два тисячоліття, то в Давній Греції розвиток мистецтва був дуже динамічним і канон змінювався відповідно до нових досягнень мистецтва, орієнтуючись на пошук системи пропорцій, які забезпечили б його довершеність. Видатний давньогрецький скульптор Поліклет створив статую «Канон». За повідомленням римського історика Плінія Старшого, «зробив Поліклет також списоносця, змужнілого юнака, її (статую) художники називають «Каноном» і отримують від неї, ніби з якогось закону, основи свого мистецтва, а Поліклета вважають єдиною людиною, яка із твору мистецтва зробила його теорію»1. Відомо чимало історичних типів канонів, та хоча мистецтво ще з часів Відродження пориває з ними, однак вони зберігають в історії мистецтва та й у навчанні його певні функції — функції художнього досвіду.

Естетична теорія як нормативна не передбачає обов'язкового наслідування зразків (цього вимагає канонічна), бо вона виробляє норми, що є загальними щодо мистецтва, тобто ширшою підвалиною традиційних приписів канонів. Тут також наявна традиційна структура творів мистецтва, хоча вона й ґрунтується на ширших за змістом нормах, водночас як форми, в яких цей загальний закон має втілюватися в життя, залишаються на розсуд художника. Саме вони забезпечують йому художність, тобто якість, що дає право відносити

1 Цит. за: Лосев А. Художественные каноны как проблема стиля // Вопр.

эстетики.—1964.—Вып. 6. С. 354.

71

Естетика

ці твори до мистецтва, а не до якоїсь іншої сфери діяльності. Зразком такої нормативної теорії є загальновідомий твір «Поетичне мистецтво» Нікола Буало, теоретика французького класицизму. Зазвичай нормативна форма естетичної теорії переростає межі художнього досвіду, закріпленого канонами, і намагається спертися на певні засади, які дають змогу створювати канони і пояснювати передумови їх виникнення.

Проблематика загальнотеоретичного підходу охоплює загалом весь естетичний досвід і його сутність і потребує вироблення відповідного теоретичного апарату.

Виникнення загальної естетичної теорії зумовлює інші форми та інший рівень взаємодії зі світом мистецтва й естетичною діяльністюзагалом. По-перше, вона відкрила можливості для принципової зміни процесу професійної підготовки художника: переведення навчання зі сфери ремісничої підготовки (навчання дії з певним матеріалом і відповідно до певних норм і зразків) у сферу поєднання теоретичної й практичної підготовки. Це одразу створило умови для розвитку і вияву індивідуальних особливостей художників, а отже, стало поштовхом до появи різноманітних індивідуальних стилів і художніх методів у мистецтві. Адже художній метод утворюється внаслідок засвоєння загальних закономірностей художнього виробництва, що формуються в теорії і створюють у художника певне уявлення про мистецтво, його природу і суспільні функції. При цьому йому не задаються ані канонічні, ані нормативні, ані стилістичні параметри творчості, навпаки, художник вільно добирає їх сам.

Отже, на основі загально-естетичної теорії формується художній метод, що позначає історично зумовлений спосіб створення взірців мистецтва, який ґрунтується на певній усвідомленій і раціонально визначеній системі принципів і прийомів добору, узагальнення й художнього перетворення життєвого матеріалу. Поняття художній метод і творчий метод нерідко ототожнюються. Підставою для такого ототожнення є усвідомлення їх художниками і раціональна обґрунтованість. Якщо творчий метод є характеристикою індивідуального творчого процесу, який може мати певні особливості й не зводитися до певного художнього методу, то художній метод є характеристикою конкретно-історичних особливостей художнього процесу і його слід розглядати в одному ряду з поняттями художня епоха, художній

72

Структура естетичної свідомості

напрям, художня течія, художній стиль, що характеризують худож-

ній процес загалом.

У новоєвропейській філософії проблему методу вперше порушив Р. Декарт, який у філософському трактаті «Міркування про метод» виклав принципи раціоналізму — необхідність визначення принципів або першооснов як вихідного пункту наукового пізнання. Ці загальні принципи пізнання, що спираються на пріоритет розуму, застосовує і Н. Буало для обґрунтування теорії класицизму.

Поява поняття художній метод значною мірою зумовлена розвитком теоретичної рефлексії щодо художнього і творчого процесу, ототожненням мистецтва з наукою на підставі розуміння мистецтва як однієї з форм пізнання дійсності й створенням цілісної естетичної теорії Гегелем. Ця свідома установка на дослідження людини й суспільства засобами мистецтва зі сфери естетичної теорії змушує художника так само свідомо ставитися до тих специфічних прийомів творчості, які раніше формувались інтуїтивно.

Термін «метод» стосовно мистецтва вперше вжив Й. В. Гете, однак активно його починають використовувати щодо «реалізму» як певного художнього напряму, що виник у європейському мистецтві в 30—40-х роках XIX ст. Саме для художників, які репрезентували цей напрям, був характерним усвідомлений підхід до творчого процесу, значною мірою пов'язаний із впливом наукового знання про суспільство й людину. Формування історичного погляду на людину й суспільство істотно позначається на розумінні самої людини, сутність, поведінка, психологія якої визначається конкретно-історичними обставинами життя. Отже, реалізм як художній метод передбачав свідому орієнтацію на вивчення і відтворення соціальної дійсності засобами мистецтва.

Починаючи з Е. Золя, який теоретично обґрунтував специфіку свого методу і визначив його як натуралізм, поява нових течій у європейському мистецтві, здебільшого, супроводжувалась і появою «художніх маніфестів», у яких художники формулювали своє бачення «відношення мистецтва до дійсності» і обґрунтовували свої художні та творчі методи. Розмаїтість і принципова розбіжність художніх течій модернізму та постмодернізму певною мірою пояснюються і зрослою теоретичною самосвідомістю сучасних художників, які самостійно визначають свої естетичні й теоретичні засади.

73

Естетика

Категорія художнього методу була предметом гострих наукових дискусій між радянськими й західними естетиками (Р. Гароді) у зв'язку з теорією так званого соціалістичного реалізму, що була однією з найбільш заідеологізованих у радянській естетиці. В західній естетиці XX ст. категорія художнього методу не набула значного поширення у зв'язку з появою концепцій інтуїтивної, позасвідомої природи творчості, яка не керується раціональними засадами, що були характерні для модерністських художніх течій.

Визнаючи вагомість інтуїтивних та позасвідомих аспектів у творчому процесі, не можна заперечувати і наявність панівних у конкретний історичний період, усвідомлених та раціональних принципів художньої діяльності. Очевидно, саме тому категорія художнього методу залишається важливою характеристикою як художнього процесу загалом, так і творчої спрямованості окремого митця.

Ще одним важливим наслідком появи загальноестетичної теорії є те, що в умовах багатоманітності, різностильовості мистецтва зростає потреба в об'єктивних критеріях для оцінювання художніх творів. У зв'язку з цим з'являється художня критика, умовою розвитку якої є наявність сформульованих загальнотеоретичних закономірностей щодо мистецтва, які дають змогу оцінювати художні твори за єдиними вимогами. Критик, як професійно підготовлена людина, від імені суспільства виносить вердикт стосовно творчості художника або окремого твору.

Є ще одна сфера естетичної культури, функціонування якої безпосередньо залежить від змісту й рівня розвитку естетичної теорії. Це система естетичного та художнього виховання.

Уже перше в історії людства вчення про гармонійну людину — давньогрецька калокагатія — безпосередньо пов'язане з античними уявленнями про красу. Відповідно до цього вибудовувалися теорії про ідеал людини і формувалися певні вимоги до суспільства, виконання яких мало задовольнити можливість реалізації такого ідеалу.

Отже, естетичні погляди і теорії, за всієї складності та неоднозначності їх впливу на естетичну й художню практику, формують комплекс опосередкування між ними: художній метод і пов'язану з ним систему теоретичної художньої освіти, інститут художньої критики та систему естетичного виховання.

74

Структура естетичної свідомості

Контрольні запитання

1.Які чинники впливають на формування естетичного почуття людини?

2.Чи змінюється естетичне почуття протягом життя індивіда?

3.Чи можна говорити про подібність естетичних почуттів певної людської спільноти?

4.У чому полягають антиномії естетичного смаку (за І. Кантом)?

5.У чому полягає специфіка художнього смаку порівняно з естетичним?

6.Яку роль відіграє естетичний смак у становленні особистості?

7.Яку роль відіграє естетичний ідеал у ставленні людини до дійсності?

8.Як співвідносяться ідеал і прекрасне?

9.Що є предметом естетичної теорії?

10.Для чого потрібно вивчати естетику?

Список рекомендованої літератури

Гегель. Эстетика: в 4 т. — М., 1968. — Т. 1. Введение. — С. 7—97. Канарский А. С. Диалектика эстетического процесса. Диалектика эстетического как теория чувственного познания. — К., 1974.

Кант И. Критика эстетической способности суждения // Критика спосо-

бности суждения. — М., 1994. —Ч. 1.— С. 70—210.

Лукач Г. Своеобразие эстетического: в 4 т. — М., 1985. — Т. 1. Татаркевич В. Історія шести понять : пер. з пол. — К., 2001. Шопенгауэр А. Основные идеи эстетики // Избр. произв. — М., 1992. —

С.  413—475.

75