Розвязання:

У таблиці 12.5. наведено розрахунок показника дюрації за згаданими облігаціями.

Таблиця 12.5.

Розрахункові дані

Період, n (квартал)	Грошовий потік від фінансових інвестицій, CF	Процентний фактор теперішньої вартості, r = 4 %	Теперішня вартість очікуваних доходів, r = 4 %	Зважена теперішня вартість (гр. 1 · гр. 4),
1-й	3000	0,962	2886	2886

Продовження табл. 12.5.

1	2	3	4	5
2-й	3000	0,925	2775	5550
3-й	3000	0,889	2667	8001
4-й	3000	0,855	2565	10 260
5-й	3000	0,822	2466	12 330
6-й	3000	0,790	2370	14 220
7-й	3000	0,760	2280	15 960
8-й	103 000	0,731	75 293	602 344
Сума			93 302	671 551

Дюрація облігацій становить 7,19 кварталів (671 551 : 93 302) або 1,8 року.

Показник дюрації можна розраховувати як щодо окремих цінних паперів, так і стосовно портфеля інвестицій. Дюрація інвестиційного портфеля визначається як сума показників дюрації за окремими складовими портфеля, скоригована на питому вагу ринкової вартості окремих цінних паперів у загальній вартості інвестиційного портфеля.

Стратегія управління ризиками зміни процентних ставок повинна бути побудована таким чином, щоб загальна величина дюрації інвестиційного портфеля збігалася з плановим періодом, на який інвестор планує вкладати кошти. У такому разі ризик зміни процентних ставок нейтралізується.

При використанні показника дюрації як чинника прийняття інвестиційних рішень слід мати на увазі, що він не враховує накладні витрати, пов’язані з інвестиційними вкладеннями [10].

12.4. Ефективність реальних інвестицій

Реальні інвестиції (реальна вартість інвестицій) – вартісний (вартісно-ціновий) обсяг інвестиційних товарів у ринкових цінах базисного періоду, що відображає зміни їх фізичного (реального) обсягу. На відміну від номінальної вартості інвестицій, показник реальних інвестицій не містить так званої «інфлятивної» компоненти і певною мірою «очищений» від впливу цінового фактора. Вартість реальних інвестицій визначають підсумовуванням фізичних обсягів інвестицій і ринкових (розрахункових) цін базисного періоду [11].

В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті реальні інвестиції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не виробничого призначення, та «валові реальні інвестиції», які відрізняються від «чистих» на розмір одноразових витрат, які забезпечують просте відтворення. Крім того, реальні інвестиції в формі капітальних вкладень містять такі елементи "валових" інвестицій, як витрати на накопичення та реновацію основних фондів і накопичення оборотних фондів в частині приросту незавершеного будівництва. Отже, поняття «валових інвестицій» за складом ширше капітальних вкладень, які не містять витрат на утворення невстановленого обладнання та капітальний ремонт діючих основних фондів.

Реальні інвестиції можуть мати вигляд нетто - інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми), та реінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання нових засобів виробництва). Нетто - інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.

Поділяють реальні інвестиції і на: інвестиції у «зовнішні умови» - найбільш вигідне вкладання вільних коштів в сторонні виробничі та інші структури; та інвестиції у власну діяльність - вкладання капіталу у підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Оскільки останній тип визначається як зовнішніми, так і внутрішніми факторами, то інвестиційна діяльність підприємства повинна бути направлена з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємств, з іншого - на вдосконалення виробничого потенціалу власного підприємства. Інвестиції у «зовнішні умови» здійснюються, зазвичай, у вигляді участі на паях підприємства в спільних проектах.

Інвестиції внутрішнього характеру мають за мету розвиток стратегічного потенціалу за рахунок приросту тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, інтелектуальних тощо) та утворення необхідних товарно-матеріальних запасів.

Значну частину реальних інвестицій становлять капітальні інвестиції, під якими, відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації [12].

В свою чергу, за Національним стандартом № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів», капітальні інвестиції - це інвестиції, що спрямовуються у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання, створення необоротних активів (у т. ч. необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для здійснення монтажу), а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва [13].

Отже, до капітальних належать інвестиції, що містять капітальні вкладення; витрати, пов'язані з поліпшенням об'єкта (капітальний ремонт); придбання нематеріальних активів; витрати на формування основного стада та капітальні інвестиції на придбання будівель, споруд, їх окремих частин (в т. ч. квартир) та об'єктів незавершеного будівництва [14].

Для характеристики реальних інвестицій на макроекономічному рівні в міжнародній практиці використовуються наступні показники:

Обсяг інвестицій, тобто вартісне відображення капіталу, що вкладається.

Норма інвестицій, що є відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту чи валового внутрішнього продукту.

Коефіцієнт приросту капіталомісткості, що характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення. Визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період.

Коефіцієнт капіталомісткості = Валові інвестиції / Приріст ВНП.

Накопичення – це використання частини НД на розширене відтворення.

Навіть у країнах з ринковою економікою ці показники неодинакові, їх рівень коливається залежно від рівня країни, складу її економіки в поточному періоді [15].

Для оцінювання та реалізації будь-якого інвестиційного проекту необхідно вибрати модель, на підставі якої прийматимуться рішення про вкладення коштів. Розглянемо деякі основні моделі.

Модель оцінювання терміну окупності

Це - найпростіший і часто використовуваний метод. Він дає змогу розрахувати період, протягом якого проект окупиться. Якщо цей термін задовольнятиме інвестора, то проект може бути ухваленим. Сутність методу полягає у складанні грошового потоку проекту за роками та визначенні періоду окупності - часу, протягом якого сума грошей, затрачена на проект, буде відшкодована.

Приклад 4. Розглянемо проект з грошовим потоком, який представлен в табл. 12.6.

Таблиця 12.6.