Вклад різних наукових шкіл у розвиток теорії менеджменту

№ з/п	Назва школи та основні її досягнення	Основні представники
	Школа наукового управління (1885-1920 р. р.)	Фредерік Тейлор; Генрі Гантт; Френк і Ліліан Гілбрети; Генрі Форд
1.	Використання наукового аналізу для визначення оптимальних способів виконання завдання
2.	Відбір працівників та забезпечення їх навчання
3.	Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання поставлених завдань
4.	Систематичне і вірне використання матеріального стимулювання з метою підвищення продуктивності праці
5.	Розділення планування і виконання роботи
	Адміністративна (класична) школа управління (1920 – 1950 р. р.)	Анрі Файоль; Ліндалл Урвік; Джеймс Муні
1.	Формулювання і розвиток принципів управління
2.	Визначення функцій управління
3.	Системний підхід до управління всією організацією
	Школа людських стосунків (1930 – 1950 р. р.) і школа поведінкових наук (1950 р. – і до теперішнього часу)	Мері Паркер Фоллет; Елтон Мейо; Кріс Арджиріс; Ренціс Лейкерт; Дуглас МакГрегор; Фредерік Герцберг
1.	Застосування методів міжособистісних відношень з метою задоволення умовами праці
2.	Застосування методів психології в управлінні з метою самореалізації потенціалу працівника
	Процесійний підхід (1950 р. – до теперішнього часу). Системний підхід до управління (з середини 70-их років). Ситуаційний підхід до управління (з 80-их років)	Ф. Фідлер; Д. Міллер; М. Старр
1.	Поглиблене розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці і застосуванню моделей
2.	Розвиток кількісних методів на допомогу керівникам, які приймають рішення у складних ситуаціях

2.5. Етапи розвитку управлінської науки в Україні

Державна власність вимагала пошуку (вперше у світовій практиці) форм і методів єдиної системи управління починаючи від робочого місця і закінчуючи народним господарством країни в цілому.

Сучасний підхід розвитку управлінської науки в Україні характерний дослідженнями, направленими на вдосконалення адміністративно – командної системи, у зв'язку з чим було накопичено певний досвід.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського періодів охоплює вісім етапів, кожен з яких характеризується певними особливостями [2, с. 30-31].

Вітчизняні вчені виділяють вісім етапів розвитку управлінської науки в Україні за радянських часів.

Перший етап. Суть економічної політики “військового комунізму” (1918-1921) характеризується директивно-командним методом управління зверху до низу і неекономічними формами примушування до праці. Основне завдання - розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму організаційних методів управління, адміністрування і державного регулювання.

На другому етапі відбувається подальше вдосконалення управління директивними методами (1922-1928) у період НЕПу поєднаними із способами застосування госпрозрахунку за умов певної економічної самостійності для підприємств. На цьому етапі відбулось розшарування суспільства на багатих і бідних, а також проводиться грошова реформа.

На третьому етапі індустріалізації та колективізації (1929-1945) ЦК ВКП(б) було визначено головною ланкою управління промисловістю – підприємство. Замість наркоматів, які здійснювали безпосереднє управління заводами і фабриками було створено госпрозрахункові об’єднання – трести і синдикати.

На цьому етапі продовжується вдосконалення структур управління, методів добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.

Четвертий етап (1946-1964) - період після II світової війни характеризується грошовою реформою (1947 р.), визнанням пріоритетним випуск засобів виробництва перед товарами народного споживання.

М. С. Хрущов з метою різкого підняття сільського господарства ввів матеріальну зацікавленість колгоспників у збільшенні випуску сільськогосподарської продукції, покращилась матеріальна база колгоспів. Збільшились темпи будівництва житла.

На цей період припадає визнання кібернетики і застосування її в дослідженнях економічних процесів, що сприяло визнанню науки управління. Було визнано поняття науки управління у вузькому смислі цього слова на сучасному етапі як менеджмент, оскільки ці поняття тотожні. В матеріалах XXIV з’їзду КПРС відмічалось , що вузловим питанням економічної політики партії є вдосконалення системи управління економікою.

П’ятий етап. Зі зміною керівництва КПРС у період з 1965 до 1974 років здійснено спробу господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління, однак при величезних затратах ресурсів цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністрування з боку державних органів влади.

Шостий етап (1975 – 1985) характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи.

Заходи, передбачені економічною реформою 1979 р., відповідали суті менеджменту, що функціонував на Заході. Однак вони не були реалізовані через зміну уряду (Косигін був ініціатором цієї реформи). Цей етап підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ.

Сьомий етап (1986 - 1991). У 1986 році Горбачов розпочав перебудову з голосної політичної компанії “прискорення” направленої на підвищення темпів соціально-економічного розвитку СРСР. Важливу роль в цьому відіграла програма “500 днів”, головною метою якої була термінова відміна планової системи і створення умов для ринкового регулювання економіки шляхом вільних (стихійних) цін, що встановлюються під впливом пропозиції й попиту.

До особливостей цього етапу необхідно віднести проведення економічних реформ шляхом впровадження прогресивних форм організування праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи, введення територіального розрахунку на всіх рівнях управління.

Восьмий етап. З 1992 року бере початок етап розвитку національної економіки України, який характеризується поглибленням та розвитком ринкових реформ на засадах ефективного використання приватної власності, сучасної грошової системи, методів виробництва, маркетингових і логістичних механізмів, прогресивних систем менеджменту.