1.4 Будова казенника

Казенником називається частина ствола, обладнана гніздом для розміщення затвора і спільно з цим вона призначена для надійного і міцного запирання канала ствола, з'єднання ствола з противідкотними пристроями і участі у напрямі руху при відкоті – накоті по полозах люльки.

Рис. 11. Казенна частина ствола:

1 – казенник; 2 – вертикальний клин

У сучасних гарматах казенники за способом з'єднання з трубою підрозділяються на нагвинчені, вгвинчені і виконані з'єднаними з трубою.

Нагвинчені діляться на 2 групи:

– що надіваються на трубу без обертання і з'єднуються з нею за допомогою муфти. Вони натягаються на кожух ствола, після чого закріплюються спеціальним стволом від подальшого провертання;

– що нагвинчуються безпосередньо на різьбу труби і закріплюються від провертання стопором.

Такі казенники встановлюються на гарматах середнього і крупного калібрів.

Вгвинчені застосовуються на гарматах крупного калібру і з'єднуються з трубою за допомогою різьби.

Виконані з'єднаними з трубою застосовуються у гармат малого калібру. При цьому з'єднання найміцніше, але технологія виготовлення дуже складна.

Довжина казенників для клинових затворів приймається:

– для гармат – ширина гнізда затвора 1,85d та ширина за затворної частини d;

– для гаубиць – ширина гнізда затвора 1,55d і ширина за затворної частини 0,8 d.

Задня опорна поверхня клинового отвору робиться з нахилом  1:40.

Маса казенника складає 0,15–0,3 маси ствола, що дозволяє наблизити центр тяжіння ствола до казенного зрізу і дещо скоротити габарити гармати.

Сила F, прагнуча відірвати казенник при пострілі, складається з сили інерції та сили, виникаючої внаслідок різниці між діаметром дна комори і каналу.

Зєднуючі деталі призначені для складання ствола в одне ціле і для з'єднання його з люлькою, в деяких випадках до них відносяться:

– передні і задні обойми;

– з'єднуючі муфти.

1.5 Будова і дія дульних гальм

Одним з дієвих засобів зменшення дії пострілу на лафет є дульне гальмо, винайдене французьким артилеристом Трейль –де – Болье в 60-х рр. ХІХ – го сторіччя.

Дульні гальма призначені для поглинання частини енергії частин відкоту при пострілі і зменшення дії пострілу на лафет за рахунок енергії порохових газів, що витікають з каналу ствола.

Рис. 12. Схеми дульних гальм:

а – активної дії; б – реактивної дії; в – активно – реактивної дії

Вони з'єднуються з трубою:

- за допомогою різьби;

• за допомогою з'єднувалних і роз'єднувальних муфт;

• виконуються з'єднаними з трубою.

Конструктивно дульне гальмо є:

• частина ствола із симетрично розташованими бічними отворами (ствольне ДГ);

• деталь з бічними отворами (ДГ), яка жорстко з'єднується з дульною частиною ствола.

За формою бічних отворів ДГ підрозділяються на:

• віконні (камерні);

• щілисті;

• сітчасті (дірчасті).

За характером дії ДГ умовно діляться на:

• активні;

• реактивні;

• активно-реактивні.

Суть дії дульного гальма полягає в наступному. Внаслідок тиску на стінки отворів частини газів, що витікають через них, виникає гальмуюча сила Рдг, яка зменшує силу Рдн, що викликає відкат ствола.

Величина гальмуючої сили залежить від кількості порохових газів, що потрапили на стінки, і кута відбиття потоку від них. За наявності ДГ сила віддачі Рдн _дг, діюча уздовж осі каналу ствола, буде рівна

Рдн _дг = Рдн - Рдг

У активних ДГ стінки отворів перпендикулярні осі каналу ствола.

У реактивних ДГ стінки отворів нахилені до осі каналу ствола у бік казенної частини. В цьому випадку в результаті більшого відхилення стінками отворів газів зростає їх гальмуюча дія на стінки, тобто збільшується реактивна дія ДГ.

Рис. 13. Схеми дії дульних гальм:

Дія активно-реактивного гальма полягає в тому, що порохові гази вилітають за снарядом, розширяючись у порож-нині гальма і розподіляються далі між бічними каналами та центральним отвором гальма, а потім витікають в атмосферу. Внаслідок вильоту частини газів через бічні канали, витрата газів, витікаючих через центральний отвір, відповідно зменшу-ється. Приблизно, пропорційно цій витраті зменшується і осьова реакція газів, яка без дульного гальма значно діє на гармату в період пострілу, викликаючи збільшення швидкості відкоту. Оскільки бічні канали змінюють напрям руху порохових газів, то на спрямовуючих поверхнях цих каналів з'являються ще реакції газів, що вилітають, направлених у бік руху снаряда, це додат-ково викликає зменшення дії пострілу на лафет і зменшення швидкості відкоту.

Дульне гальмо було застосовано вперше в Росії в 1862 році в 3-х пудовій гарматі з жорстким лафетом для зменшення її відкоту. В стволі було зроблено 8 отворів під кутом 45 до осі каналу ствола. Із створенням і введенням противідкотни пристроїв дульне гальмо не застосовували до I Світової війни, коли різко збільшилася потужність гармати.

Нагвинчене дульне гальмо забезпечується лівою різьбою і стопорами для уникнення самовідгвинчування при пострілі. Для виключення ударів снаряда об перегородки дульного гальма, його осьові отвори повинні бути більше калібру снаряда. Важливою вимогою до дульного гальма є симетричність розта-шування бічних отворів. При несиметричних отворах виникає початкова збурююча дія на снаряд, що підвищує розсіювання. Хитання дульного гальма абсолютно недопустимо, оскільки воно може викликати удар снаряда об перегородки і передчасний його розрив. Внаслідок ударного характеру навантажень на дульне гальмо в його стінках можуть виникати тріщини. Тому при експлуатації дульного гальма необхідно регулярно і ретельно їх оглядати.

Основними недоліками дульного гальма є демаскуючі дії хмари пилу, що піднімається газами, які виходять через вікна, а також дія газів на обслугу. Порохові гази, що витікають з дульного гальма, створюють навкруги гармати зону підвищеного тиску. Значення надмірного тиску на місцях розрахунку не повинне перевищувати Р = 0,2 – 0,3 кгс/см², а при стрільбі в захисних шоломах Р = 0,5 кгс/см² .

Дульне гальмо працює тільки в період післядії газів. Сучасні дульні гальма, незалежно від їх конструкції, дозволяють знизити енергію віддачі до 70% і більше.