2. Принцип будови та дії механізмів заряджання.

а) Принцип будови і дія досилача.

Розглянемо принцип будови пружинного досилача, в роботі якого використовується енергія пострілу, що акумулюється пружинами при накоті. Залежно від калібру, типу пострілу, ступеня автоматизації – досилач може розміщуватися справа або зліва у верхній частині казенника гармати.

Досилач складається з наступних основних частин:

- циліндра досилача;

- штока з циліндровим потовщенням і пружинами;

- стійки з клоцем;

- взводу – для зведення пружини досилача;

- буфера для усунення жорсткого удару штока в дно циліндра;

- спускового пристосування – для спуску штока досилача;

- упору стопора взводу для зведення досилача при накаті;

- перемикача досилача в положення «вмик.», «вимик.».

Розглянута схема пружинного досилача може бути повністю використана для пневматичного досилача, у якого робочим тілом замість пружини буде повітря або інший газ, що знаходиться в циліндрі під тиском попереднього стиснення.

Принцип дії досилачів. Досилач кидкового типу штовхає снаряд (патрон) тільки на початковій ділянці шляху досилання. Додавши снаряду (патрону) достатню швидкість, досилач зупиняється. Снаряд (патрон) відривається від прибійника (клоца) і на решті ділянки рухається в камору ствола за інерцією із заданою швидкістю, а досилач потім повертається в початкове положення.

При примусовому досиланні снаряд (патрон) доводиться до повного введення його в камору ствола. При цьому на більшій частині шляху після розгону досилач зі снарядом (патроном) можуть мати значну швидкість руху, а на останній ділянці проводиться їх гальмування до прийнятної швидкості входу пострілу в каморну частину ствола.

Конструкція механізмів заряджання істотно залежить від способу заряджання (патронне, роздільно-гільзове, картузне).

При патронному заряджанні вузол заряджання служить для подачі патрона на лінію заряджання і досилання патрона в камору ствола, причому досилання патрона після приведення його на лінію заряджання проводиться автоматично, що забезпечує високу скорострільність гармати на будь-якому куті наведення.

Вузол заряджання складається з лотка і досилача, які вмонтовуються на частині, що коливається, гармати і мають між собою кінематичний зв'язок. Вісь коливання лотка і шток досилача розташовані паралельно каналу ствола.

Досилач гідропневматичний для першого досилання зводиться ручною лебідкою, а після пострілу і відкату (не менше 575 мм) – автоматично.

Принцип досилання. Після приведення лотка з патроном на лінію досилання під дією стислого азоту, шток досилача піде вперед і повідцем тиснутиме на дно патрона до тих пір, поки він не скине фланцем гільзи викидачі і клин, під дією пружини піде різко вгору і закриє канал ствола з казенної частини.

Картузне заряджання проводиться в декілька прийомів: спочатку досилається снаряд, потім перший і другий напів-заряди, при цьому заряджання проводиться на постійному куті.

3. Призначення, принцип побудови та дії вріноважую-чого механізму.

Гарматний врівноважуючий механізм – пристрій, призначений для врівноваження частин гармати, що коливаються і розвантаження підйомного механізму на всіх кутах піднесення.

Врівноважуючий механізм призначений – для врівнова-ження частини, що коливається, щодо осі цапф, або полегшення роботи МВН.

Одним із шляхів підвищення стійкості гармати при стрільбі є зменшення висоти ведення вогню. У таких гармат для зруч-ності заряджання на великих КВН і виключення удару казенника об станину при відкаті, коливаюча частина виноситься вперед щодо осі цапф.

При такій конструкції сила тяжіння частини Р_к, що коливається, прикладена до центру тяжіння G, створює щодо осі цапф – т.0-момент, який затрудняє або робить неможливою роботу МВН.

Момент сили тяжіння частини М_к, що коливається, щодо осі цапф визначається з виразу М_к = Р_кL_кcos,

де L_к-відстань між віссю цапф (т.0) і центром тяжіння частини т.G, що коливається;

- кут між відрізком L_к і горизонтом.

Значення М_кmax буде при  = 0 і М_кmin при  = max.

В гарматах для полегшення роботи МВН дія моменту М_к компенсується:

• збільшенням ваги казенної частини ствола вантажем – противагою, що приводить центр тяжіння частини, що коли-вається, на лінію осі цапф;

• вживанням спеціального пристрою – врівноважуючого механізму, що створює щодо осі цапф момент М_y у напряму протилежному М_к.

До врівноважуючих механізмів пред'являються наступні основні вимоги:

- правильне врівноваження частин гармати, що коли-ваються, у всьому діапазоні КВН, тобто зусилля на маховик МВН повинне бути постійним у всьому діапазоні кутів;

- одноманітність врівноваження частин гармати, що коливаються, при зміні КВН, як за напрямом, так і за швидкістю;

- нечутливість сили керучуючого механізму до коливань температури навколишнього середовища;

- компактність і мала маса;

- тривалість терміну служби;

- простота конструкції, обслуговування і ремонту;

- зусилля на маховику при роботі МВН повинне бути, по можливості, однаковим, як при незарядженій, так і при зарядженій гарматі.

Врівноважуючі механізми за видом робочого тіла можуть бути:

- пружинні;

- торсіонні;

- пневматичні.