3. Загальна характеристика колоїдних порохів.

Бездимні, чи колоїдні, порохи являються основними порохами, що використовуються для метальних цілей. Вони обладають більшою силою і, отже, дозволяють отримувати значно більші початкові швидкості снарядів при пострілі.

Основою бездимних порохів являється бризантна вибухова речовина – піроксилін чи нітрат целюлози, віднесений до групи складних ефірів азотної кислоти. Оброблений спирто – ефірними чи другими розчинювачами, піроксилін желатинизується, перетворюючись в студенисту однорідну масу. Після ущільнення же латинизований піроксилін перетворюється в роговидну масу (твердий колоїд). Завдяки желатинизації піроксиліну вдалося знизити швидкість його вибухового перетворення до швидкості швидкого горіння.

В залежності від виду розчинювача, що застосовується для переводу нітрату целюлози в желатиноподібний стан, всі порохи колоїдного типу поділяються на порохи:

- на летючому розчиннику;

- на важколетючому розчиннику;

- на змішаному розчиннику;

- на нелетючому розчиннику.

Порохи на летючому розчиннику зазвичай називають піроксиліновими. Гарматний піроксиліновий порох складається із 95 – 96% піроксиліну, 2,5% розчинювача (спирто – ефірної суміші), 1% стабілізатору (дифеніламіну), 1,5% вологи.

Порохи на важколетючому розчиннику отримали назву баліститів. При виготовленні баліститів основним вихідним компонентом являється нітрат целюлози – колоксилін, який пластифікується нітрогліцерином.

Порохи на змішаному розчиннику отримали назву кордитів. Для виготовлення кордитів застосовуються високо азотні нітрати целюлози (піроксиліну), які погано пласти-фікуються нітрогліцерином. Для полегшення умов пластифікації застосовуються допоміжні розчинники – ацетон, спирто – ефірна суміш і інші, котрі потім видаляються з пороху.

Балістики і кордити складають групу нітрогліцеринових порохів. Порохи на нелетючому розчиннику представляють собою складні системи, отримані спеціальною обробкою низько азотних нітратів целюлози твердими пластифікаторами при підвищеній температурі.

Для підвищення стійкості порохів до них добавляють спеціальні речовини, так звані стабілізатори.

З метою зменшення швидкості горіння порохів до їх складу вводять флегматизатори.

За зовнішнім виглядом бездимні порохи представляють собою роговидну желатиноподібну речовину з більшою чи меншою долею прозорості. Колір пороху в залежності від його сорту і стабілізатору може бути від світло – жовтого до темно – зеленого та коричневого.

По формі порохові зерна бувають у вигляді стрічок, трубок з одним, двома чи сімома каналами, циліндрів, пластинок (рис. 38). Розміри їх можуть бути самими різними. Форма і роз-міри порохових зерен являються найважливішими факторами, що визначають балістичні властивості пороху.

Бездимні порохи оладають досить великою міцністю і гнучкістю. Густина бездимних порохів складає 1,54-1,64*10³ кг/м³, гравіметрична густина 0,6-0,9*10³ кг/м³.

Піроксилінові порохи гігроскопічні. Вміст вологи в них може доходити до 2-2,5%. Нітрогліцерінові порохи, внаслідок меншої пористості, менш гігроскопічні.

Хімічна і фізична стійкість бездимних порохів порівня-но невелика навіть за нормальних умов. Вона різко зменшу-ється при підвищенні температури і вологості. Це вимушує періодично випробовувати порохи на фізичну і хімічну стійкість і підтримувати в місцях їх зберігання цілком певну температуру і вологість.

Рис. 38. Зерна бездимного пороху різної форми

Порохи чутливі до механічної дії, але не настільки, щоб вони ставали небезпечними в умовах нормального повод-ження. Температура спалаху бездимних порохів 190-200°С. Для їх запалювання застосовуються запальники з димного пороху. Димний порох забезпечує надійність запалювання зарядів з бездимного пороху завдяки наявності в продуктах вибухового розкладання твердих частин, нагрітих до високої температури.