Стоматогенне вогнище інфекції та вогнищевозумовлені хвороби

За наявності стоматогенного вогнища інфекції патологічний процес у будь-якому органі або будь-якій системі перебуває в патоге­нетичному зв'язку з хронічним, іноді прихованим запальним проце­сом у ротовій порожнині. Мікроби, продукти їх життєдіяльності і розпаду тканинних елементів, які є у вогнищі інфекції, спричиняють сенсибілізацію організму і створюють рефлекторне вогнище подраз­нення нервових рецепторів. Вогнище інфекції може зумовити особ­ливий тип реакції організму — сепсис.

Сепсис — загальна неспецифічна інфекційна хвороба, яка вини­кає в умовах порушення реактивності організму, якщо з місцевого вогнища інфекції постійно або періодично проникають у кровоносне русло різні мікроорганізми та їх токсини. Згідно з клінічним пере­бігом, розрізняють блискавичний, гострий, підгострий, хронічний і рецидивуючий сепсис. Залежно від локалізації первинного вогнища інфекції сепсис може бути одонтогенний (стоматогенний), отоген-ний, риногенний, тонзилярний, урогенний та ін. Зміни реактивності організму, зумовлені вогнищем інфекції, більшість клініцистів пов'я­зують з первинним імунологічним зрушенням. Патогенетичний вплив хронічної інфекції на функцію різних органів і систем різно­бічний. Це алергізація з підвищенням судинної проникності, вплив на центральну нервову систему, ендокринні органи та процеси об­міну, рефлекторні порушення, бактеріемія.

Вогнище інфекції в ротовій порожнині — це джерело гетеросен-сибілізації (мікробної, лікарської) та автосенсибілізації організму (Є.В.Боровський і співавт., 1988). Так, при ревматизмі, як і при інших системних хворобах, зумовлених зв'язком стоматогенної інфекції з ураженням серця, в основі патогенезу патологічних змін лежить ав-тоалергічний механізм. У патогенезі змін при неревматоїдному міо­кардиті зі стоматогенним вогнищем інфекції переважає алергічна

518

перебудова судин і підвищення їх проникності (васкулярний тип ура­ження).

До хронічних стоматогенних вогнищевозумовлених хвороб на­лежать хронічний періодонтит, пульпіт, навколокоренева і фоліку­лярна кісти, карієс зубів, ретиновані зуби, хронічні хвороби крайово­го пародонта і слизової оболонки ротової порожнини (гінгівіт, паро-донтит), гайморит, зубні відкладення.

У дітей наявні анатомічні передумови розвитку хронічного за­пального вогнища. Розвинена сітка судин пульпи, періодонта, кістко­вої тканини комірки та глибокого шару ясен, які мають анастомози, спричиняють всмоктування інфекційного і токсичного матеріалу. Лімфатичні судини ротової порожнини сполучаються з лімфатич­ними вузлами підщелепної ділянки і ділянки підборіддя.

Ротова порожнина новонародженого тільки декілька годин вільна від мікробів. З віком кількість мікрофлори в ротовій порож­нині значно збільшується. Це відбувається через те, що в ротовій по­рожнині є багато ретенційних ділянок, в яких затримуються мікро­організми: каріозні порожнини, складки слизової оболонки, мікро­пори і тріщини емалі. Пульпа в стадії некрозу містить анаеробну мікрофлору (пентострептококи, стрептококи групи D), гемолітичні стрептококи груп D і F, бактероїди, спірохети, актиноміцети, вібріо­ни, патогенні стафілококи.

У разі хронічного періодонтиту важливу роль відіграє стрепто­кокова анаеробна флора — пентострептококи (Є.В.Боровський, В.К-Леонтьєв, 1991). У дітей з хронічними процесами в періодонті виявлено асоціації мікроорганізмів, при карієсі — кокову флору (Str. mutans та ін.).

Клініка. Джерелом ротового сепсису можуть бути вогнища інфекції як в постійних, так і в тимчасових зубах. Діти, які мають у ротовій порожнині хронічні вогнища інфекції, часто бліді, швидко стомлюються, скаржаться на головний біль. У них може спостеріга­тися тривала субфебрильна температура. Встановлено тісний взає­мозв'язок стоматогенного вогнища інфекції у дітей з ревмокардитом, поліартритом, нефритом, спондилітом, іритом, іридоциклітом, пієло­нефритом, бронхітом, бронхіальною астмою, екземою. Наявність цих хвороб у дитини ставить перед стоматологом-педіатром завдання своєчасної діагностики і лікування такого стану.

519

При хронічній стоматогенній інфекції у дітей спостерігаються такі симптоми: адинамія, втрата апетиту, поганий сон, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів, зміна клінічної картини крові — лей­копенія, лімфоцитоз, моноцитоз, еозинофілія, еритропенія, ШОЕ 40 мм/год і вище. Зменшується кількість Т- і В-лімфоцитів, проперди-ну, комплементу і лізоциму в слині і крові. Паралельно збільшується вміст імуноглобулінів класів А, М і G, що свідчить про активність гуморальної ланки специфічного імунітету, але водночас не виклю­чає можливості розвитку автоімунних розладів у патогенетичному перебігу хвороби.

Зв'язок між хворобами внутрішніх органів і ротовим сепсисом не завжди виявляється. Розрізняють (І. Г. Лукомський) 3 типи тако­го зв'язку: 1 )стоматогенне інфекційне вогнище відіграє провідну роль у клінічній картині хвороби і є причиною її виникнення; 2) діє пара­лельно з основною хворобою; 3) відсутність зв'язку стоматогенного інфекційного вогнища із загальним станом організму. Г.Д. Овруць­кий виділяє 4 групи хвороб, пов'язаних із стоматогенним вогнищем:

1) інфекційно-алергічні стрептококового походження (неспецифіч­ний міокардит, нефрит, кон'юнктивіт); 2) автоалергічні (ревматизм, ревматоїдний артрит, склеродермія); 3) зумовлені сенсибілізацією лікарськими засобами (бронхіт, бронхіальна астма, риніт, васкуліт, капілярит тощо); 4) пов'язані з пригніченням неспецифічної резис­тентності організму внаслідок тривалого впливу вогнища (затяжні хвороби нервової системи, травного каналу, печінки).

Діагностика. Потрібно враховувати два завдання цієї про­блеми — діагностику загальної хвороби і виявлення вогнища інфекції. Для виявлення хронічного стоматогенного вогнища інфекції потрібно здійснити ретельне обстеження ротової порожнини. Виявляють стан зруйнованих і депульпованих зубів, життєздатність пульпи, прово­дять рентгенологічне обстеження зубів із запломбованими корене­вими каналами, приносових пазух, визначають стан регіонарних лімфатичних вузлів, зубо-ясенних кишень, проводять клінічне дос­лідження крові, імунологічне обстеження.

Для діагностики стоматогенного вогнища інфекції використо­вують понад 20 тестів. У клінічній практиці частіше застосовують на­ступне: провокаційну пробу з навантаженням на вогнище можливої інфекції (масаж, активне жування, УВЧ опромінення); пробу вик-

520

лючення — санацію ротової порожнини, дарсонвалізацію вогнища протягом 5 хв, після чого можливе підвищення температури тіла, а також зміни картини крові; електротест Гелена — вплив постійного електричного струму силою 10 мА на шкіру ділянки вогнища, який спричиняє виникнення різко обмеженого почервоніння, відчуття поколювання.

Лікування полягає в усуненні стоматогенного вогнища інфекції. Консервативне лікування залежить від нозологічної фор­ми хвороби і передбачає лікування карієсу та його ускладнень, хво­роб тканин пародонта, слизової оболонки ротової порожнини. Якщо консервативне лікування неможливе або цього потребує імунологіч­ний стан хворого, зуб видаляють. У дітей цю операцію слід здійсню­вати з урахуванням загального стану, перебігу основної хвороби. У гострий період хвороби видалення зуба протипоказане, а ліквідація вогнища проводиться після застосування антибіотиків широкого спектра дії. Загальне лікування передбачає гіпосенсибілізувальну, протизапальну і загальнозміцнювальну терапію.