Розвиток постійних зубів

У процесі розвитку і формування постійних зубів виділяють чотири періоди: 1-й — внутрішньощелепного розвитку; 2-й — про­різування; 3-й — формування і росту коренів та періодонту; 4-й — ста­білізації.

Період внутрішньощелепного розвитку.Джерелом, утворення постійних зубів є та сама зубна пластинка, з якої розвиваються зачат­ки тимчасових зубів. Починаючи з 5-го місяця ембріогенезу, вздовж нижнього краю зубної пластинки, позаду кожного зачатка тимчасо­вого зуба утворюються емалеві органи постійних зубів. Ці зуби ще називають замінними, оскільки вони замінюють відповідні тимчасові зуби. Необхідно пам'ятати, що у дітей немає премолярів, тому мо­лочні моляри в подальшому змінюються на постійні премоляри. Як і під час розвитку молочних зубів, в емалеві органи постійних зубів вростає мезенхіма і утворюється зубний сосочок. Навколо нього ви­никає зубний мішечок. Раніше за інші зуби закладаються різці та ікла. Усього є 20 зачатків замінних постійних зубів. Спочатку зачатки цих зубів лежать у кісткових альвеолах, спільних із зачатками молочних зубів. Але згодом між ними виростає кісткова перегородка. Таким чином, утворюються окремі комірки для молочного і постійного зуба.

Одночасно зубна пластинка продовжує рости в обох щелепах дозаду. По її краю утворюються емалеві органи молярів. У них немає попередників серед молочних зубів, тому їх ще називають додатко­вими емалевими органами.

На 24-25-му тижні вагітності починає формуватися зачаток першого постійного великого кутнього зуба. Дещо пізніше, на 8-му місяці внутрішньоутробного розвитку, відбувається закладення за­чатків постійних різців та іклів. Таким чином, 16 постійних зубів зак­ладаються в ембріональний період.

Процеси звапнування твердих тканин постійних зубів почина­ються переважно після народження дитини. Найпершим мінералі­зується 6-й зуб, або перший великий кутній. На 9-му місяці внутріш­ньоутробного розвитку звапновується медіально-щічний горбок цьо­го зуба. На 2-му місяці життя дитини мінералізації піддаються всі горбки жувальної поверхні, на 9-му місяці — вся жувальна поверхня,

25

в 3 роки — коронка зуба, в 4 роки відбувається звапнування біфур­кації коренів і починається їх формування, яке закінчується в 10 років.

Мінералізація постійних центральних різців верхньої і нижньої щелеп починається на 3-4-му місяці життя дитини. До 9 міс звапно-вується 1/3 коронок, до 2 років — половина коронок. До 3 років ко­ронки різців сформовані на 3/4, а в 4 роки виникають ознаки утво­рення шийок зубів, а потім і коренів. Закінчується формування ко­ренів у 9-10 років.

Звапнування постійних бічних різців нижньої шелепи почи­нається на 3-4-му місяці життя, а верхньої шелепи — на 9-12-му місяці. У 2 роки розмір бічних різців на верхній і нижній щелепах стає однаковим і становить 7 мм. У 4 роки закінчується мінералізація коронки зубів і виникають ознаки утворення шийок, наприкінці 5-го року життя починається формування коренів зубів, яке завершуєть­ся в 10-11 років.

Звапнування постійних іклів починається на 4-5-му місяці жит­тя. У 9 міс у них мінералізована верхівка коронки. З віком розвиток іклів уповільнюється. У 1,5 року висота коронки становить 4,5 мм, у 2 роки — 7 мм, у 3 роки сформованими є 2/3 коронок, у 6 років утво­рюються шийки зубів, на 8-му році починається формування коренів, яке завершується в 13—15 років.

У перших малих кутніх зубах вогнища мінералізації виникають у 1,5-2 роки, у 4 роки мінералізовано 1/2 коронок, у 6 років сформо­вано 3/4 коронок, у 7 років починається ріст коренів, а у 12-13 років цей процес закінчується.

Зачаток другого малого кутнього зуба виникає у 2 роки, у 2,5 року виявляються два вогнища мінералізації, у 5 років сформована 1/4 коронки, у 6 років — 1/2, в 7 років — уся коронка, у 9 років почи­нається звапнування кореня зуба, а у 12-14 років завершується фор­мування кореня.

Зачаток другого постійного великого кутнього зуба виникає у 2,5 року, в 3 роки піддаються звапнуванню горбки, а в 4 роки — вся жувальна поверхня, в 6 років половина коронки, у 8 років — уся ко­ронка, у 9 років формується біфуркація і починає рости корінь, фор­мування якого завершується в 15-16 років.

Зачаток третього постійного великого кутнього зуба формуєть­ся в 5 років, у 8 років починається звапнування його жувальної по-

26

Розвиток тимчасових і постійних зубів

верхні, у 12 років закінчується внутрішньощелепне формування ко­ронки.

Терміни мінералізації усіх постійних зубів можуть дещо варію­вати.

Таким чином, розвиток постійних і тимчасових зубів відбуваєть­ся однотипне, проте в різний час. У період, коли в тимчасових зубах відбуваються останні стадії розвитку, в щелепах є зачатки постійних зубів, що перебувають на більш ранніх стадіях.Тому в період від 3 до 6-7 років в обох щелепах можна виявити від 48 до 52 зубів.

Розвиток постійних зубів у цілому відбувається повільніше, ніж тимчасових. Так, наприклад, період формування тимчасових різців становить 2 роки, а постійних — близькою років.

Заміна тимчасових зубів на постійні починається у віці 5-6 років, після прорізування перших постійних великих кутніх зубів, які не мають тимчасових попередників. Цей період триває до 12 років і дістав назву періоду змінного прикусу. Заміна тимчасових зубів відбувається у тій самій послідовності, що їх прорізування.

Період прорізування постійних зубів у разі правильного роз­витку дитини збігається з часом випадання тимчасових зубів (табл.3).

Після прорізування постійних зубів настає період формування та росту коренів і періодонту. Він триває близько 3,5-5 років залеж­но від групової належності зуба.

У процесі формування кореня як постійного, так і тимчасового зуба на рентгенограмі розрізняють 5 стадій: 1-ша — незавершеного росту кореня в довжину; 2-га — несформованої верхівки кореня;

3-тя — незакритої верхівки кореня; 4-та — несформованого періодон­ту; 5-та — сформованого кореня і періодонту.

На стадіїнезавершеного росту корінь зуба в різному віці має різну довжину. На рентгенограмі ця стадія характеризується наявністю двох паралельно розташованих світлих смужок, що починаються від коронки зуба, поступово звужуються і закінчуються двома вістрями. Така будова кореня зумовлює хід кореневого каналу, який у цей пе­ріод поступово розширюється в напрямку верхівки кореня, що фор­мується, і на рентгенограмі має вигляд лійки. У нижньому відділі канал зливається з ділянкою округлої форми, що має чіткі контури. Ця ділянка має назву зони росту і за зовнішнім виглядом нагадує гра­нульому. З формуванням кореня вона зменшується і в стадії незак-

27

ТаблицяЗ. Терміни розвитку постійних зубів (за W.Kunzel, 1988)

ПЗ с: 0) 1	Зуб	П ренті-t 0 міне KO	ерші енологічні знаки ралізації ронки	Закінчення внутрішньо-щелепного формування коронки, роки	Терміни прорізу­вання зубів, роки	Закін­чення росту коренів, роки
		місяці	роки
о; х	1	3-4		4-5	6-7	9
	2	3-4		4-5	7-8	10
	3	4-5		6-7	10-12	12-14
	4		13/4-2	5-6	10-11	12-13
	5		21/4-21/2	6-7	11-12	13-14
	6	При народженні		21/2-3	5-6	9-Ю
	7		21/2-3	7-8	12-13	14-15
о; S. W са	1	3-4	1	4-5	7-8	10
	2			4-5	8-9	11
	3	4-5		6-7	11-13	13-15
	4		1 1/2- 1 3/4	5-6	9-Ю	12-13
	5		2-21/2	6-7	10-11	12-14
	6	При народженні		21/2-3	6-7	9-Ю
	7		21/2-3	7-8	12-14	14-16

ритої верхівки зникає, а замість неї певний час помітно розширену періодонтальну щілину. Тільки-но корінь досягає нормальної дов­жини, починається формування його верхівки.

Рентгенологічна картина стадіїнесформованоїверхівки кореня і тканин, що її оточують, має такий вигляд: стінки кореня розташо­вані паралельно, товщина їх поступово зменшується, закінчуючись вістрями. Кореневий канал вужчий у ділянці, що прилягає до порож­нини зуба, і ширший біля верхівкового отвору, який формується. Це надає йому лійкоподібного вигляду. Періодонтальна щілина має од­накову товщину по всій довжині кореня. Біля верхівки кореня вона зливається із зоною росту. Верхівковий отвір дуже широкий.

28

У стадії незакритої верхівки кореня стінки його мають таку саму будову, як і в стадії несформованої верхівки. Проте стінки його товщі і в ділянці верхівки кореня не повністю зімкнуті. Тому на рентгено­грамі чітко виявляється проекція верхівкового отвору, якої у сфор­мованому корені немає. Кореневий канал широкий, але з меншим діаметром біля верхівки кореня, а не біля шийки зуба. Періодонталь­на щілина стає видимою також у ділянці верхівки кореня, де вона ширша, ніж в інших відділах кореня.

Ширшою періодонтальна щілина залишається ще певний час після того, як верхівка кореня зуба завершить увесь розвиток. Ця ста­дія формування кореня дістала назву стадії реформованого перю-донту. Згідно з даними літератури, розширена періодонтальна щіли­на виявляється у ділянці 111 зубів у віці від 7 до 11 років, 62|26 — від 8 до 1 Іроків, у 3|3 зубах - від 11 до 16 років, у 54|45 зубах - від 13 до

17 років.

У стадії сформованого кореня і періодонту (стабілізації) періо­донтальна щілина має рівномірну товщину на всьому протязі кореня — від шийки зуба до його верхівки. Верхівковий отвір на рентгено­грамі не виявляється. Зміни ширини періодонтальної щілини в бік її зменшення або збільшення в стадії стабілізації свідчать про наявність патологічного процесу в періодонті.

Гістологічна будова твердих тканин тимчасових і постійних зубів

Будова емалі

Емаль — найтвердіша тканина людського організму, яка покри­ває коронку та шийку зуба. Вона розташована поверх дентину, з яким тісно пов'язана структурно і функціонально як у процесі розвитку зуба, так і після завершення його формування. Товщина емалі мак­симальна в ділянці жувальних горбків постійних зубів, де вона дося­гає 2,3-3,5 мм, на апроксимальних поверхнях постійних зубів вона складає 1-1,3 мм. Тимчасові зуби мають шар емалі, що не перевищує 1 мм. Найтонший шар емалі покриває шийку зуба — 0,01 мм.

Емаль містить 95 % мінеральних речовин, 1,2 % — органічних, 3,8% води, як такої, що зв'язана з кристалами та органічними компо­нентами, так і вільної (табл. 4). Щільність емалі знижується від по­верхні до емалево-дентинного сполучення і від різального краю до шийки. Її твердість максимальна на різальному краї. Колір емалі за­лежить від її товщини та прозорості. Там де шар емалі тонкий, зуб здається жовтуватим, тому що просвічує дентин. Варіації ступеня мінералізації емалі проявляються змінами її забарвлення. Так, ділян­ки ппомінералізованоі емалі виглядають менш прозорими, ніж ото­чуюча емаль. Саме тому тимчасові зуби, емаль яких мінералізована менше, виглядають білішими, ніж постійні.

Емаль не містить клітини і не здатна регенерувати в разі пошкод­ження, проте в ній постійно відбувається обмін речовин (переважно іонів), які надходять із слини і з боку прилеглих зубних тканин (ден­тину, пульпи).

Емаль проникна в обох напрямках, найменшу проникність ма­ють її зовнішні, звернені в ротову порожнину, поверхні. Ступінь про-ЗО

никності емалі неоднакова в різні вікові періоди, з розвитком зуба вона зменшується в такій послідовності: емаль зуба, що не прорізав­ся —^ емаль тимчасового зуба —>• емаль постійного зуба в особи мо­лодого віку —^ емаль постійного зуба в людини похилого віку.

Емаль складається з емалевих призм, міжпризмової речовини і покрита кутикулою.

Емалеві призми — це основні структурно-функціональні оди­ниці емалі. Вони проходять пучками через всю товщу емалі, розта­шовані переважно перпендикулярно до емалево-дентинного сполу­чення, дещо вигнуті у вигляді букви S. Форма призм на поперечному розрізі овальна, полігональна або найчастіше — арочна (у вигляді замкової щілини) (мал. 4). Діаметр їх становить 3-5 мкм. Вважають, що діаметр емалевих призм збільшується від емалево-дентинного спо­лучення до поверхні емалі приблизно у 2 рази, тому зовнішня повер­хня емалі більша, ніж внутрішня.

Таблиця4. Основні неорганічні компоненти мінералізованих тканин (відсоток сухої маси; за G. Nikiforuk, 1985)

Хімічна речовина	Емаль зубів людини		Дентин постійних зубів	Кіст­ка	Камінь (органічного походження)	Стехіо­метричний гідроксі-апатит
	ПОСТІЙ­НИХ	тимча­сових
Са	36,4	35,0	25,1	39,4	36,1	39,9
Р	17,4	18,5	13,9	17,9	19,4	18,5
CO,	2,7	2,7	4,5	6,1	1,8	-
Мд	0,40	0,31	0,85	0,5	1,8	-
Na	0,66	0,63	0,54	0,9	2,5	-
К	0,03	0,027	0,019	0,2	-	-
СІ	0,23	0,27	0,072	0.2	1,3	-
F	0,01	-	-	-	-	3,77
Са/Р	2,1	1,87	1,80	2,19	1,89	2,15
Са/Р (молярне співвідно­шення)	1,61					1,67

Емалеві ііризми складаються із щільно укладених кристалів пе­реважно гідроксіапатиту — Са^(РО^)д(ОН)з та восьмикальцієвого фосфату — CagH^(PO,)g SH^O. Зустрічаються й інші види молекул, в яких вміст атомів кальцію варіює від 6 до 14.

Кристали в зрілій емалі приблизно в 10 разів більші, ніж у ден­тині, цементі і кістці. Їх товщина становить 25-40 нм, ширина — 40-90 нм, довжина - 100-1000 нм. Кожний кристал покритий гідрат­ною оболонкою завтовшки близько 1 нм. Між кристалами є мікропрос-тори,заповнені водою (емалевою рідиною), що є носієм молекул та іонів.

Органічний матрикс, пов'яза­ний з кристалами, під час утворення емалі забезпечує процеси їх росту й орієнтації. У міру дозрівання емалі він майже повністю втрачається, збе­рігається у вигляді дуже тонкої три­мірної білкової сітки, волокна якої розташовані між кристалами.

Призми характеризуються чер­гуванням світлих і темних смуг з інтервалом 4 мкм, що відображують добову періодичність формування емалі. Вважають, що темні і світлі ділянки емалевої призми мають різний рівень мінералізації.

Найбільш периферійна частина кожної призми є оболонкою призми. Це вузький шар маломінералізованої речовини, що містить більшу кількість білка. Оболонка призми — не самостійне утворен­ня, а лише частина самої призми.

Емалеві призми оточує міжпризмова речовина, товщина якої дуже незначна (не перевищує 1 мкм). Ступінь мінералізації міжприз-мової речовини нижчий, ніж емалевих призм, але вищий, ніж в обо­лонок емалевих призм.3 огляду на це демінералізація емалі відбу-

32

вається в такій послідовності:

спочатку в ділянці оболонок емалевих призм, потім — міжпризмової речовини і лише потім самих призм.

На поздовжніх шліфах емалі в одних ділянках ема­леві призми розтинаються вздовж (паразони), в інших — уперек (діазони). Чергу­вання паразон і діазон на по­здовжніх шліфах емалі при їх вивченні у відбитому світлі зумовлює появу світлих і темних смужок завширшки приблизно 100 мкм, перпен­дикулярних до поверхні емалі. Ці смужки називають­ся смужками Гунтера-Шре-гера (мал. 5).

Поряд із цим на шліфах визначається інший малюнок, утворений емалевими смужками, або лініями Ретціуса. На поздовжніх шліфах вони мають вигляд симет­ричних арок, що йдуть косо від поверхні емалі до емалево-дентинно-го сполучення. На поперечних зрізах вони мають вигляд концент­ричних кіл і нагадують кільця росту на стовбурах дерев. Лінії Ретціу­са є ростовими лініями емалі. Їх появу пов'язують із періодичністю процесів звапнування емалі (приблизно 1 тиж). Лінії Ретціуса найч­іткіше простежуються в емалі постійних зубів, менше помітні в пост-натально утвореній емалі тимчасових зубів і зовсім непомітні в пре­натальній емалі.

Неонатальна лінія — це дуже добре помітна ростова лінія емалі, що відповідає перинатальному періоду тривалістю 1 тиж і більше, коли порушується утворення емалі. Ця лінія визначається в усіх тим­часових зубах і в першому постійному молярі і має вигляд темної сму­ги, що поділяє емаль, утворену до і після народження.

9712

33

Емалеві пластинки і пучки — це ділянки емалі з недостатньо міне­ралізованими емалевими призмами і міжпризмовою речовиною, в яких міститься значна кількість білків з високою молекулярною ма­сою, подібних до енамеліна. Емалеві пластинки ідуть від поверхні вглиб емалі і можуть сягати емалево-дентинного сполучення, а іноді продовжуватися і в дентин. Найбільше емалевих пластинок є в ділянці шийки зуба. Емалеві пучки нагадують пучки трави і розташовують­ся біля дентинно-емалевої межі у внутрішніх шарах емалі. Деякі дос­лідники вважають, що емалеві пластинки і пучки є шляхами проник­нення мікроорганізмів з поверхні емалі в її глибину і можуть мати важливе значення в розвитку карієсу.

Емаль тимчасових зубів має деякі відмінності від емалі пос­тійних зубів. Її товщина становить приблизно половину товщини емалі постійних зубів. Емаль тимчасових зубів звапнована менше, лінії Ретціуса виражені слабко. Призми в ділянці шийки тимчасових зубів орієнтовані горизонтально, а в постійних — апікальне. Шар кінцевої (безпризмової) емалі виражений слабко, тому призми доб­ре видимі на поверхні емалі. В емалі тимчасових зубів багато пласти­нок і пучків, на її поверхні є численні мікротріщини і пори.