Прояви гострих вірусних та інфекційних захворювань на слизовій оболонці ротової порожнини

Вітряна віспа

Вітряна віспа — гостре вірусне захворювання у дітей з характер­ним плямистим висипом на шкірі. Хворіють діти переважно у віці до 10 років.

Етіологія. Збудник — вірус, нестійкий у зовнішніх умовах, швидко гине під впливом УФ опромінення, під час нагрівання. Ви­явлена ідентичність вірусу вітряної віспи та оперізувального герпесу (herpes zoster).

Джерелом зараження є хворі на вітряну віспу і меншою мірою — хворі на оперізувальний герпес. Зараження відбувається повітряним

449

і повітряно-краплинним шляхом вмістом пухирців, слизом зі слизо­вої оболонки ротової порожнини, носоглотки.

Клініка. Інкубаційний період триває 2—3 тиж. У цей період виникає вірусемія; фіксація і розмноження вірусів у епітеліальних клітинах слизової оболонки спричиняють їх вогнищеву дистрофію.

Місцеві зміни в ротовій порожнині при вітряній віспі виника­ють здебільшого одночасно з висипанням на шкірі. Елементом ура­ження при вітряній віспі є пухирець. Пухирці майже завжди спосте­рігаються на язиці, твердому піднебінні, слизовій оболонці зіва, рідше — на яснах. У ротовій порожнині пухирці лопаються внаслідок різних механічних подразнень. Епітелій, що вкриває пухирець, некротизуєть-ся. На місці пухирця виникає округла ерозія невеликих розмірів з чіткими контурами або елемент, що нагадує афту, яка має запальну яскраво-червону облямівку. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болючі. Діти скаржаться на біль у ротовій порожнині, особливо під час приймання їжі. Можливі повторні висипання протягом усієї хво­роби, тому на слизовій оболонці виявляються елементи на різних етапах свого розвитку.

На шкірі пухирці мають спочатку прозорий, потім мутний вміст. Вони виникають на обличчі, волосистій частині голови, тулубі діа­метром не більше ніж 4—5 мм. Пухирці підсихають через 1—2 дні, на їх місці утворюються тонкі бурі кірочки, які відпадають, не залишаю­чи слідів. Поява висипу на шкірі і слизовій оболонці супроводжуєть­ся свербежем, підвищенням температури тіла, головним болем, по­гіршенням апетиту. Загальна тривалість висипань на шкірі і слизовій оболонці коливається від 2—3 до 7—8 днів. У периферичній крові ви­являється лейкопенія, іноді лімфоцитоз.

Висипання в ротовій порожнині має діагностичне значення тоді, коли висип на шкірі мало виражений або його зовсім немає. У тако­му разі в перші дні хвороби можна використовувати цитологічний або імунофлюоресцентний метод обстеження для виявлення веле­тенських багатоядерних клітин або специфічного світіння клітин плоского епітелію.

Лікування. Місцеве лікування полягає у ретельному догляді за ротовою порожниною для запобігання вторинній інфекції. Воно залежить від періоду хвороби і тяжкості її перебігу, проводиться відпо­відно до схеми лікування вірусних хвороб.

450

Оперізувальний герпес

Оперізувальний герпес — це гостра інфекційна хвороба, яка спри­чиняється вірусом простого герпесу. Уражуються шкіра і слизова оболонка ротової порожнини. Частіше хворіють дорослі, але трап­ляється в дітей віком після 7 років.

Вірус оперізувального герпесу є нейродерматотропним Вважа­ють, що спочатку уражуються спинномозкові міжхребцеві вузли, а потім вірусний гангліоніт поєднується з хворобою відповідних або прилеглих ділянок шкіри і слизових оболонок.

Клініка. Хвороба починається з підвищення температури тіла до 38 -39 °С, головного болю, інтенсивного болю в місцях наступ­них висипань. Елементи ураження — пухирці невеликого розміру, що розташовані на запальній основі. Множинні пухирці в ротовій по­рожнині виникають за ходом другої і третьої гілок трійчастого нерва. Вони локалізуються найчастіше на твердому піднебінні, язиці, губах і щоках. Усі пухирці виникають одночасно і перебувають на одній стадії розвитку. Характерним є однобічність висипань пухирців, які є різко болючими. Пухирці не зберігаються тривалий час у ротовій порожнині, швидко лопаються і перетворюються на ерозії, частіше вкриті жовтуватим нальотом або чисті.

Під час діагностики оперізувального герпесу в ротовій порож­нині слід враховувати різку болючість, однобічність локалізації, згру-пованість пухирців за ходом нервів, бурхливий початок.

Лікування залежить від періоду хвороби, ступеня її тяж­кості. Доцільно використовувати противірусні препарати, інтерфе­рон тощо. Поряд із цим рекомендується призначати саліцилати, ан­тибіотики, полівітаміни. Місцеве лікування уражень ротової порож­нини передбачає зменшення болю, полегшення можливості вживан­ня їжі хворими за допомогою місцевих знеболювальних розчинів, об­волікаючих засобів (відварів шавлії або ромашки), запобігання вто­ринній інфекції - використання антибіотиків, прискорення епітелі­зації — кератопластичні засоби. Із фізіотерапевтичних процедур ре­комендуються УФ опромінення, фонофорез із 50% інтерфероновою маззю, солюкс.

451

Kip

Kip — гостра висококонтагіозна хвороба, яка супроводжується гарячкою, запаленням слизової оболонки, висипом.

Етіологія. Збудник кору належить до групи міксовірусів, є РНК-вмісним. Джерелом інфекції є хвора дитина протягом усього катарального періоду та в перші дні хвороби. Вірус локалізується в слизовій оболонці носової частини горла, дихальних шляхів і легко поширюється в навколишньому середовищі, надто під час кашлю та чхання. Збудник нестійкий, швидко гине під впливом чинників на­вколишнього середовища, при провітрюванні приміщення. Хворіють діти в будь-якому віці, крім перших 6 міс життя, які мають пасивний імунітет від матері. Після кору залишається стійкий імунітет.

Вхідні ворота інфекції — слизова оболонка верхніх дихальних шляхів і кон'юнктива. Для кору характерні певні патогенетичні зако­номірності розвитку: початкова фіксація та репродукція вірусу в лімфатичних вузлах навколо вхідних воріт, наступне гематогенне по­ширення вірусу та його вплив на лімфоїдні і ретикулогістіоцитарні елементи всіх органів і систем. Після цього розпочинається катараль­ний період хвороби — запальна реакція слизових оболонок.

Клініка. Інкубаційний період триває 7—17 днів. Розрізняють три періоди хвороби: катаральний, висипань і клінічного видужання

— пігментації (реконвалесценції).

Катаральний період триває 5—6 днів. У дитини порушується са­мопочуття, виникають гарячка, кашель, нежить, збільшуються лімфа­тичні вузли, надто шийні. Через 2—3 дні на м'якому піднебінні з'яв­ляється енантема — блідо-червоного або рожевого кольору, яка ут­римується недовго. Одночасно з енантемою виникають характерні зміни на слизовій оболонці ротової порожнини — плями Бєльського

— Філатова — Копліка. Вони мають важливе значення для ранньої діагностики кору, тому що виникають також у продромальний пері­од хвороби. Плями розвиваються внаслідок дегенерації і часткового некрозу поверхневих шарів епітелію з наступним зроговінням запа-леьної слизової оболонки ротової порожнини. Щ плями точкові, різні за розміром, однак не більші за шпилькову головку. Вони нагадують бризки вапна, які розсіяні на поверхні гіперемійованої слизової обо­лонки і трохи підвищуються над її поверхнею. Під час пальпації ура-

452

жених ділянок відчувається нерівність слизової оболонки. Плями Бєльського — Філатова — Копліка локалізуються на слизовій обо­лонці щік у ділянці кутніх зубів. На інших ділянках слизової оболон­ки плями виникають рідко. Вони спостерігаються до початку виси­пань на шкірі, потім поступово зникають, залишаючи після себе шорсткість. Наприкінці катарального періоду температура тіла тро­хи знижується (мал.31 — див. кольорову вклейку).

Період висипань характеризується збільшенням катаральних проявів: обличчя дитини одутле, виникають світлобоязнь, сльозото-чивість, підвищується температура тіла до 39—41 °С.

На шкірі з'являється висип плямисто-папульозного характеру діаметром 2—5 мм. Характерна етапність висипань: 1-й день — на об­личчі, 2-й — на тулубі і верхніх кінцівках, 3-й — по всьому тілі.

Період пігментації починається через 3—4 дні після початку ви­сипань. Усі елементи поступово зникають або заміщуються пігмен­тацією. Спостерігаються лейкопенія, зрушення лейкограми вліво, нейтрофільоз.

При кору у дітей можлива тяжка форма ГГС, якщо вони не пере­несли цю хворобу раніше. У дітей 7—10 років можливе загострення хронічної герпетичної інфекції. Розпізнавання плям Бєльського— Філатова—Копліка сприяє проведенню профілактичних заходів і своєчасній ізоляції дітей.

Лікування. Специфічне лікування не потрібне. Обов'язко­вим є дотримання гігієни ротової порожнини. Для профілактики ГГС та рецидиву хронічного герпетичного стоматиту потрібно викорис­товувати противірусні мазі.

Інфекційний мононуклеоз

Інфекційний мононуклеоз (хвороба Філатова—Пфейфера) — малоконтагіозна інфекційна хвороба, що характеризується гарячкою, запальними проявами в горлі, збільшенням лімфатичних вузлів, се­лезінки, печінки, мононуклеарною реакцією в крові. Хворіють пере­важно діти від одного до 10—12 років.

Етіологія. Збудником є фільтрівний вірус. Передача інфекції здійснюється повітряно-краплинним шляхом унаслідок тісного кон­такту з хворим. Вхідними воротами інфекції є ділянка горлового

453

лімфатичного кільця. Під впливом вірусу виникає гіперплазія лімфої-дної та ретикулогістюцитарної тканин. Унаслідок цього виникає ха­рактерне збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, запальні прояви в горлі.

Клініка. Інкубаційний період триває 5—20 днів. Початок хвороби поступовий. У перші 2—3 дні спостерігаються нежить, не­значне підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів і деякі ознаки ураження горла. У розпалі хвороби виникають біль у горлі, риніт, кашель, підвищується температура тіла.

Найбільш сталою ознакою є збільшення лімфатичних вузлів, надто шийних, уздовж заднього краю груднино-ключично-соскопо-дібного м'яза і підщелепних. Вузли мають вигляд ланцюга або паке­та. Можливе збільшення також пахвинних, підм'язових та інших вузлів, проте їх ізольоване збільшення (без задньошийних) не харак­терне для інфекційного мононуклеозу. Вузли рухомі, мало болючі. Навколо них іноді виявляється колатеральний набряк, але на шкірі немає ознак запалення.

У всіх дітей хвороба супроводжується різкою гіперемією підне­бінних мигдаликів (мал. 32—див.кольорову вклейку). Процес може розвинутися за типом лакунарно-фолікулярної або катаральної ан­гіни. При ангіні частина мигдаликів вкрита жовтувато-сірим нальо­том. Унаслідок наявності нальоту виявлені зміни нагадують дифте­рію, проте при інфекційному мононуклеозі наліт знімається легко, має кришкуватий характер.

Одним із непостійних симптомів мононуклеозу є катаральний стоматит, який іноді супроводжується геморагіями у вигляді петехій. У перші дні хвороби язик вкривається нальотом.

У період розпалу хвороби спостерігаються характерні зміни в крові: лейко-, лімфо- і моноцитоз, поява атипових мононуклеарів(до 25-30%).

Через 3—4 тиж температура тіла нормалізується, всі клінічні оз­наки хвороби зникають, проте протягом кількох місяців може спос­терігатися збільшення лімфатичних вузлів і селезінки.

Лікування. Специфічного лікування при інфекційному мононуклеозі немає. Рекомендується зрошення ротової порожнини відварами лікарських трав, антисептиками. Для прискорення епіте­лізації потрібно застосовувати кератопластичні препарати. У період гарячки показані анальгетики, антигістамінні засоби.

454

Гострі респіраторні вірусні хвороби

Гострі респіраторні вірусні хвороби (ГРВХ), що характеризують­ся ураженням слизової оболонки ротової порожнини, дихальних шляхів та інтоксикацією, є найпоширенішими у дітей.

Етіологія. Збудниками цієї групи хвороб є віруси грипу (серотипи А і В), парагрипу (4-го серотипу), аденовіруси (понад ЗО серотипів), риновіруси (понад 100 серотипів), ентеровіруси різних серотипів. У окремих хворих причиною патологічного процесу може бути асоціація вірусів. Збудники нестійкі в навколишньому середо­вищі, за винятком адено- та ентеровірусів. Віруси грипу, парагрипу містять РНК, аденовіруси — ДНК.

Джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій. Поширення респіраторної вірусної інфекції відбувається повітряно-краплинним шляхом. Вхідні ворота інфекції — слизова оболонка ротової частини горла і верхніх дихальних шляхів. Найвища захворюваність спосте­рігається в холодний період року. Ентеровірусні хвороби можуть спо­стерігатись як взимку, так і влітку.

Кожна з вірусних інфекцій має специфічні ознаки патогенезу:

1) репродукція вірусу в чутливих клітинах; 2) вірусемія; 3) ураження різних органів і систем, насамперед органів дихання; 4) бактеріальні ускладнення.

Клініка. У типових випадках як у дітей грудного віку, так і у дітей старшого віку ГРВХ починаються гостро з інтоксикації, підви­щення температури тіла в першу добу хвороби. Характерними озна­ками є склерит, носові кровотечі внаслідок змін у судинах.

На початку хвороби в ротовій порожнині переважають ката­ральні зміни. Катаральний стоматит локалізується у ділянці м'якого піднебіння, піднебінних дужок, іноді - на слизовій оболонці щік та ясен. При цьому можна спостерігати гіперемію, набряк, посилення судинного малюнка, зернистість слизової оболонки, яка найчастіше має місце при аденовірусній хворобі. Зернистість у вигляді червоних крапок є проявом запалення лімфатичних утворень. На думку дея­ких авторів, виникнення зернистості на м'якому піднебенні здоро­вих людей під час епідемії грипу може бути ранньою ознакою почат­ку хвороби.

455

При тяжкому перебігу ГРВХ на З—5-й день на слизовій обо­лонці м'якого піднебіння, щік, губів виявляються геморагії.

Іноді ГРВХ супроводжується у дітей виразковим стоматитом, кандидозом. Можливе ускладнення ГРВХ у вигляді ГГС, що зумов­лене пригніченням місцевого імунітету. У дітей підвищується темпе­ратура тіла, виникають лімфаденіт підщелепних лімфатичних вузлів, катаральний гінгівіт. Через 1—2 дні температура тіла знижується з появою характерних для герпетичного висипу уражень. Можливе змішане інфікування збудниками ГРВХ та герпетичної хвороби.

Діагностика. Встановити діагноз допомагає епідеміологіч­на ситуація.

Лікування. Потрібний гігієнічний догляд за ротовою порож­ниною. Місцеве лікування залежить від виду стоматиту.

Краснуха

Краснуха — інфекційна хвороба, яка супроводжується висипом, збільшенням потиличних лімфатичних вузлів, проявами в ротовій порожнині.

Етіологія. Збудником хвороби є РНК - вмісний вірус, чутли­вий до дії УФ опромінення, нагрівання. Джерело інфекції — хвора дитина. Частіше хворіють діти дошкільного і шкільного віку.

Клініка. Інкубаційний період триває 10—21 день. У цей пер­іод у дитини підвищується температура тіла, іноді виникає гіперемія зіва. Слизова оболонка м'якого піднебіння, мигдаликів, горла також набуває червоного кольору. Збільшуються шийні лімфатичні вузли, розташовані позаду вушної раковини (у здорових вони не виявля­ються), і потиличні.

Через 1 —2 дні гіперемія зникає. На шкірі з'являється висип пля­мистого характеру, який спочатку локалізується на обличчі і верхній частині тіла, а через добу поширюється по всьому тілу.

Одночасно із шкірним висипом виникає дрібно-плямистий ви­сип блідо-рожевого кольору на м'якому піднебінні.

Діагностика. Краснуху потрібно диференціювати з кором, скарлатиною.

Лікування. Місцеве лікування не показане; обов'язковим є дотримання гігієни ротової порожнини.

456

Скарлатина

Скарлатина — гостра інфекційна хвороба, збудником якої є в-гемолітичний стрептокок групи А.

Етіологія. Джерелом інфекції при скарлатині є хворий з перших годин хвороби. Заразний період — 7—8 днів з початку хворо­би. Збудник передається повітряно-краплинним шляхом під час без­посереднього контакту з хворим. Зараження може відбуватись також через посуд, іграшки, білизну, якими користується хворий. Найчас­тіше хворіють діти від 2 до 7 років. Перенесена хвороба залишає стійкий імунітет.

Вхідні ворота інфекції — ділянка горлового лімфатичного кільця. Характерним для скарлатини є токсична, запальна, алергізуюча дія стрептокока. Стрептокок виробляє екзотоксин, що має високу піро-генність і цитотоксичність. Поряд із цим стрептокок продукує інші патогенні чинники: стрептолізини, гіалуронідазу, стрептокіназу та ін. Гіалуронідаза підсилює всмоктуванім токсинів із ділянки інфекції, стрептолізини мають гемо- і цитолітичну дію.

Клініка. Інкубаційний період триває 7 днів. Хвороба почи­нається з інтоксикації, болю в горлі.

Зміни в ротовій порожнині мають важливе діагностичне зна­чення, тому що часто є раннім симптомом хвороби. До цих симптомів належить катаральний стоматит, який виникає за добу до появи ви­сипу на шкірі. Стоматит може мати генералізований характер і лока­лізується в ділянці ясен, щік і губів, на дні ротової порожнини. Він супроводжується лімфаденітом підщелепних лімфатичних вузлів, які збільшені і болючі. Надто виражені зміни виявляються на м'якому піднебінні, мигдаликах, дужках. Вони носять характер катарального запалення, набувають яскраво-червоного кольору, чітко відмежовані (палаючий зів). У разі тяжкої форми хвороби на зміну катаральному стоматиту виникає некротичний, який уражує зів і горло, спостері­гається також у ділянці ясен, перехідної складки, слизової оболонки щік і губів, іноді на дні ротової порожнини. Некротичні ділянки ма­ють сіруватий колір.

Надто характерними є зміни слизової оболонки язика (скарла-тинозний,"малиновий" язик). Протягом І—2-ї доби хвороби язик значно обкладений білувато-сірим нальотом, який вкриває всю його

457

спинку. Язик набряклий, сухий, на його бічних поверхнях помітні відбитки зубів. На З—4-й день хвороби спинка язика поступово очи­щується від нальоту. Спочатку зникає наліт на кінчику і по краях язи­ка, потім на спинці. Язик набуває яскраво-червоного кольору, стає блискучим, сухим. Цей процес зумовлений десквамацією епітелію слизової оболонки язика і відторгненням ниткоподібних сосочків. На цьому тлі помітні збільшені грибоподібні сосочки, які нагадують зер­на малини. Завдяки цьому такий язик дістав назву "малинового". Після зникнення висипу на шкірі зникає набряклість грибоподібних сосочків, язик вкривається епітелієм (мал. 33 — див. кольорову вклей­ку).

Зміни язика під час скарлатини мають діагностичне значення, особливо при стертому перебігу хвороби, якщо висип на шкірі недо­статньо виражений.

Висип на тілі виникає через 1—2 доби після початку скарлати­ни. Він розташований на гіперемійованому тлі шкіри і має вигляд дрібних елементів.

Характерним для скарлатини є білий носогубний трикутник, розташований на носі, верхній губі і підборідді.

Через 2—3 дні симптоми хвороби згасають, зменшується темпе­ратура тіла, зникають запальний процес у горлі та енантема на м'яко­му і твердому піднебінні, висип, на його місці у багатьох хворих ви­никає пластинчасте лущення, особливо на долонях.

Діагностика. Основні діагностичні критерії — інтоксикація, ангіна, висип, "малиновий" язик. Хворобу треба диференціювати з кором, краснухою, вітряною віспою.

Лікування. Важливу роль відіграє гігієнічний догляд за ротовою порожниною, раціональне харчування. На початку хвороби потрібні часті зрошення і полоскання слабко дезінфікуючими розчи­нами. При десквамації слід застосовувати місцеві антисептики та ке-ратопластичні засоби.

Кашлюк

Кашлюк (коклюш)— гостра інфекційна хвороба, для якої ха­рактерний спазматичний кашель, який поступово наростає.

458

Етіологія. Збудником є паличка Борде—Жанду. Джерело інфекції — хворий протягом 25—30 днів від початку хвороби. Зара­ження відбувається при безпосередньому контакті з хворим під час кашлю на відстані 2—3 м. Бактерії виділяються з краплинами слизу хворого.

Клініка. Інкубаційний період триває 5—14 днів. У клінічному перебігу розрізняють три періоди: катаральний, спазматичний і за­вершення процесу.

Катаральний період (1—2 тиж) перебігає у вигляді катарально­го запалення верхніх дихальних шляхів, однак специфічних ознак цей період не має. Температура тіла підвищується до субфебрильної.

Спазматичний період (2—3 тиж) характеризується типовим на-падоподібним кашлем.

У катаральний період у ротовій порожнині особливих змін немає. У спазматичний період під час кашлю спостерігається ціаноз облич­чя і слизової оболонки ротової порожнини. Унаслідок гіпоксії мож­ливе виникнення петехій на шиї та обличчі. У багатьох хворих вини­кає виразка вуздечки язика, яка утворюється внаслідок її травми різальними краями нижніх різців під час нападів кашлю. Нерідко при коклюші спостерігається набряк обличчя, надто в ділянці щік, що ут­римується порівняно довго.

Період завершення процесу триває 1—3 тиж.

Діагностика. Потрібно враховувати епідеміологічний анам­нез, типовість нападів кашлю. Діагноз підтверджується результата­ми бактеріологічного дослідження.

Лікування. Хворі на коклюш діти підлягають ізоляції протя­гом ЗО днів від початку хвороби. Стоматологічне обстеження дитини потрібно проводити окремо від здорових дітей. Інструменти після лікування слід ретельно стерилізувати. Збудник коклюшу гине під час кип'ятіння інструментів. Місцеве лікування є симптоматичним.

Дифтерія

Дифтерія — гостра антропонозна токсико-інфекційна хвороба. Характеризується місцевим фібринозним запаленням слизових обо­лонок (частіше ротової та носової частин горла), проявами загальної інтоксикації, ураженням органів кровообігу і нервової системи.

459

Етіологія. Збудник — грампозитивна дифтерійна паличка, патогенні властивості якої визначаються її екзотоксином.

Верхні ворота інфекції — слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і ранова поверхня шкіри. Шлях передачі збудника — повітря­но-краплинний.

Джерелом інфекції є хворий на дифтерію, реконвалесценти, які ще виділяють збудник, а також здорові носії токсичних штамів бак­терій дифтерії.

У разі наявності антитоксичного імунітету відбувається нейт­ралізація токсину і хвороба не розвивається. Якщо імунітету немає, виникає місцеве та загальне ураження — розвивається хвороба.

Клініка. Інкубаційний період триває 2—10 днів. Найчастіше спостерігається дифтерія зіва (95—98% усіх випадків хвороби). По­чинається дифтерія зіва з болю в горлі, підвищення температури тіла. З перших годин хвороби характерними є гіперемія і набряк слизової оболонки мигдаликів (дифтерійна ангіна). На них виникають ділян­ки білувато-сірого кольору, які поступово набувають вигляду, харак­терного для дифтерійних нашарувань. На 2-гу добу хвороби нашару­вання мають гладеньку поверхню, з чітко обмеженими краями. Вони тісно спаяні з прилеглими тканинами. Одночасно з формуванням нашарувань збільшуються і стають болючими регіонарні лімфатичні вузли. У частини дітей також спостерігається важлива ознака диф­терії зіва — набряк підшкірної жирової клітковини.

У разі локалізованої форми дифтерії зіва набряк піднебінних мигдаликів, язичка і дужок невеликий, нальоти мають вигляд окре­мих острівців, не виходять за межі мигдаликів. Температура тіла не перевищує 38° С.

При поширеній формі дифтерії зіва типові нальоти виникають не тільки на мигдаликах, але й на піднебінних дужках, язичку, стінках горла. Ознаки інтоксикації та реакція лімфатичних вузлів більш ви­ражені, ніж при локалізованій дифтерії зіва.

Токсична форма дифтерії зіва характеризується набряком підшкірної жирової клітковини, піднебінних мигдаликів, язичка, м'я­кого піднебіння, великими нашаруваннями. Різко визначені загальні прояви: підвищення температури тіла до 39,5—40 °С, блювання, відсутність апетиту.

Випадки первинного ураження слизової оболонки ротової по-

460

рожнини спостерігаються рідко. Частіше ураження поширюється із зіва на слизову оболонку ротової порожнини і локалізується на сли­зовій оболонці ясен, м'якого піднебіння, щік і губів.

При гінгівіті спочатку уражуються ясенний край і ясенні сосоч­ки, потім процес поширюється на всі ясна. Як і при дифтерії зіва, на яснах утворюється білувато-жовтий або сіруватий наліт. При сти­ранні нальоту на яснах дифтерійна плівка порівняно легко знімаєть-

Таблиця 43. Диференціально-діагностичні ознаки ураження зіва при інфекційних хворобах

Ознаки	Дифтерія	Інфекцій­ний моно­нуклеоз	Скарла­тина	Ангіна
				стреп­тококова	Сіманов-ського-Венсана
Початок хвороби	гострий	підгострий	гострий	гострий	гострий
Характер гарячки	виражена або помірна	виражена	вира­жена	вира­жена	помірна
Тривалість гарячки	4-10 днів	5-15 днів	3-9 днів	5-7 днів	3-5 днів
Колір шкіри обличчя	блідий, ціаноз	блідий	гіпере­мія	гіпере­мія	гіперемія
Гіперемія зіва	помірна	помірна	різка	різка	помірна
Збільшення мигдаликів	значне	помірне	помірне	помірне	не спос­терігається
Характер нальоту	фібри­нозно-плівчастий	гнійно-фо­лікулярний	гнійно-фоліку­лярний	гнійно-фоліку­лярний	некротичний детрит
Поширення нальоту за межі мигдаликів	харак­терне	можливе	неха­рактерне	не спос­теріга­ється	можливе
Колір нальоту	грязно-сірий	жовто-білий	жовто-білий	жовто-білий	грязно-сірий
Розташу­вання нальоту	на по­верхні мигдаликів	у лакунах, фолікулах	у лаку­нах, фо­лікулах	у лаку­нах, фо­лікулах	на виразковій поверхні
Біль у горлі	помірний	помірний	різкий	різкий	помірний
Збільшення лімфатич­них вузлів	підще­лепних	поширена лімфо-денопатія	підще­лепних	підще­лепних	підщелепних
Парез м'якого піднебіння	характер­ний	не спосте­рігається	не спос­теріга­ється	не спос­теріга­ється	не спос­терігається

461

ся. Після її відторгнення залишаються кровоточиві ерозії та вираз­ки.

Діагностика грунтується на результатах бактеріологічного дослідження, проведенні реакції пасивної гемаглютинації. Дифтерію зіва слід диференціювати зі скарлатиною, інфекційним мононуклео­зом, ангіною стрептококовою та Сімановського—Венсана (табл.43).

Лікування . Для місцевого лікування слід застосовувати антисептичні, знеболювальні і кератопластичні засоби.