Травми тимчасових зубів у дітей

Травми тимчасових зубів у дітей зустрічаються досить часто у віці від 1 до 3 років. Найбільш поширеними в цьому віці є підвивихи, інтрузивні та екструзивні вивихи зубів. Переломи коронок або ко­ренів тимчасових зубів досить нечасте явище. Це пояснюється мен­шим ступенем мінералізації кісткової тканини альвеолярного відро­стка та її більшою еластичністю в цьому віці.

При вивихах завжди пошкоджується підтримуючий апарат зуба, зокрема, колова зв'язка зуба, періодонт і альвеолярна кістка.

Тактика лікування підвивиху полягає в наданні рекомендацій батькам щодо виключення з раціону твердої їжі. Іноді застосовують сучасні вестибулярні шини. Як правило, лікування закінчується ус­пішно без подальших втручань. Зуби укріплюються в лунці протя­гом 5—7 днів.

Якщо вбивання або вихід тимчасового зуба незначне, рекомен­дують забезпечити спокій зуба або проводять його репозицію з вес­тибулярним шинуванням. При більш значних інтрузіях чи екструзі­ях з ушкодженням альвеолярного відростка рекомендують видален­ня тимчасового зуба.

Диспансерне спостереження проводять з метою вчасного ліку­вання загальних ускладнень з боку періодонта або резорбції альвео­лярної кістки.

Лікування перелому коронки зуба, яке трапляється вкрай рідко, без ушкодження або з ушкодженням пульпи проводять за тими са­мими правилами, що й постійних зубів. Втручання на пульпі, як пра­вило, закінчується повним видаленням її з подальшим пломбуван­ням кореня тимчасового зуба.

Ускладнення після травми тимчасових та постійних зубів

Постійні зуби

1. Зміна кольору.

2. Облітерація порожнини та каналів зуба.

3. Загибель пульпи.

4. Зупинка розвитку кореня.

5. Утворення кісти.

6. Зовнішня або внутрішня резорбція кореня.

7. Атрофія кістки альвеолярного відростка.

8. Втрата зуба.

Тимчасові зуби і. Гіпоплазія емалі постійних зубів.

2. Вади розвитку форми постійних зубів.

3. Пізнє прорізування постійних зубів.

4. Зміна кольору тимчасових зубів.

5. Аномалія положення постійних зубів.

6. Загибель зачатка постійних зубів.

7. Розвиток фолікулярної кісти.

382

Хвороби пародонта у дітей

Пародонт — це комплекс анатомічних утворень, що оточують корінь зуба. До його складу входять ясна, періодонт, кісткова ткани­на альвеол. За рекомендацією ВООЗ (1991), до хвороб пародонта слід віднести всі патологічні процеси, які виникають у ньому. Вони мо­жуть обмежуватись тільки однією складовою частиною пародонта, уражати кілька або всі його структури.

Анатомічні та морфологічні особливості тканин пародонта

Ясна є важливою складовою частиною тканин пародонта. Виді­ляють міжзубні і коміркові (альвеолярні) ясна. Міжзубні ясна розта­шовані між суміжними зубами. Вони складаються з губощічних і язи­кових сосочків, що в цілому утворюють міжзубний сосочок. Комір­кова частина ясен вкриває комірковий(альвеолярний) відросток. Крайовою є частина коміркових ясен, що прилягає до шийки зуба.

Ясна утворюються з епітелію і сполучнотканинної основи. Епі­телій ясен — багатошаровий, складається з базального і поверхнево­го (шипуватого) рядів. Зі зроговінням епітелію в ньому з'являється зернистий шар, що містить зерна кератогіаліну. Якщо епітелій не зро-говіває, цей шар клітин відсутній. Яснам характерний також стан па-ракератозу, за якого поверхневі клітини епітелію шипуватого шару сплощуються під впливом механічних подразників і зберігають ядра.

У міжклітинній речовині є глікозаміноглікани, які виконують захисну функцію у разі впливу бактерій та їх токсинів. Цитоплазма клітин базального та шипуватого епітелію ясен містить велику кількість РНК. Ці клітини володіють високою мітотичною активні­стю і є основою для регенерації. У клітинах базального шару спосте­рігається висока активність сукцинатдегідрогенази, а шипуватого шару — лактатдегідрогенази.

За гістологічною структурою епітелій ясен складається з трьох чітко визначених ділянок: оральної (ротової), що вистилає ясна ззовні,

384

сулькулярної (борознистої) і сполучної (епітеліального прикріплен­ня), клітини якої через органічну матрицю з'єднуються з кристалами апатиту емалі. Епітелій ясенної борозни продовжується в сполучний. Борознистий і сполучний епітелій не зроговіває і на відміну від рото­вого здатний швидко поновлюватись, а йому властива також підви­щена проникність у зв'язку з близьким розташуванням кровоносних судин. Сулькулярний епітелій ясен локалізується в ділянці шийки зуба і вистилає ясенну борозну. Він не зроговіває і тому легко піддаєть­ся дії мікроорганізмів та їх токсинів, мікробних ферментів.

Основа ясен складається з пухкої сполучної тканини під епі­телієм і більш щільної у глибоких відділах ясен; вона містить основ­ну (міжклітинну) речовину, волокна, клітинні елементи, кровоносні і лімфатичні судини, елементи нервової тканини. Серед волокон ясен є колагенові, еластичні, ретикулярні. Основними з них є колагенові, що мають різний напрямок: поздовжній, спіральний тощо. Навколо шийки зуба колагенові волокна утворюють колову (циркулярну) зв'язку.

Основу міжклітинної речовини складають глікозаміноглікани і глікопротеїди. Захисні властивості сполучної тканини має система гіалуронова кислота — гіалуронідаза. Клітинними елементами спо­лучної тканини є фібробласти, фіброцити, гістіоцити. Поблизу кро­воносних судин розташовуються у невеликій кількості лаброцити, одиничні лімфоцити, плазматичні клітини, тканині базофіли.

У яснах добре розвинені судини мікроциркуляторного русла:

артеріоли, капіляри, венули, є артеріоло-венулярні анастомози. У ділянці ясенної борозни капіляри не утворюють петель, розташо­вуються ближче до поверхні епітелію, чим зумовлюється їх підвище­на проникність.

Установлено, що епітелій ясен щільно з'єднаний з поверхнею зуба, а борознистий епітелій відповідає за збереження цілості всіх тканин пародонта. Саме в цьому місці вперше виникає запалення, якщо епітелій борозни і епітеліальне прикріплення втрачають бар'є­рну функцію.

Ясенна борозна — це щілиноподібний простір, який розташо­вується між поверхнею зуба та прилеглими яснами. Ясенна борозна (жолобок) вистелена багатошаровим плоским епітелієм, її глибина 1—1,5 мм. При патологічних процесах на місці борозни утворюється

385

кишеня — ясенна, якщо вона у межах ясен, і пародонтальна — внасл­ідок руйнування всіх тканин пародонта.

У ясенній борозні внаслідок підвищеної проникності кровонос­них судин накопичується рідина, яка близька за своїм складом до сироватки крові і містить електроліти, ферменти і клітини. І ясенна борозна, і ясенна рідина виконують бар'єрну функцію для пародон­та.

У дітей ясна мають певні особливості (Т. Ф. Виноградова, 1983):

1) тонший шар зроговілих клітин епітелію; 2) більш інтенсивну вас-куляризацію ясен, що зумовлює їх яскраво-червоний колір; 3) слаб­ку щільність сполучної тканини; 4) менш виражену зернистість по­верхні внаслідок незначного поглиблення епітеліальних сосочків; 5) глибшу ясенну борозну; 6) закругленість ясенного краю з ознаками набряку і гіперемії в період прорізування зубів.

У віковому аспекті ясна характеризуються певними змінами. Так, у період тимчасового прикусу епітелій ясен тонкий, недостат­ньо диференційований, епітеліальні сосочки мало заглиблені, епітелій не зроговіває, базальна мембрана тонка. У дітей віком до 3 років сли­зова оболонка ротової порожнини, зокрема і ясен, містить багато глікогену. У 2,5—3 роки глікоген в яснах зникає. Наявність його в яснах свідчить про виникнення патологічних змін. Колагенові волок­на сполучнотканинної основи розташовуються не щільно, еластич­них волокон немає.

У період змінного прикусу шар епітелію ясен стовщується, епі­теліальні сосочки набувають більш чіткої форми і глибини, стає тов­щою базальна мембрана, колагенові волокна ущільнюються. У цьо­му віці поступово дозріває колаген, підвищується кількість кругло-клітинних елементів — лімфоцитів, гістіоцитів, зменшується схильність до дифузних реакцій.

У період постійного прикусу ясна у дітей мають зрілу диферен­ційовану структуру. Періодонт складається з колагенових волокон, клітинних елементів, нервових волокон, кровоносних і лімфатичних судин. Формування періодонта починається у внутрішньощелепний період розвитку зуба і триває одночасно з розвитком його кореня, міжзубної перегородки, утворенням цементу та прорізуванням зуба. Завершується формування періодонта у віці до 14 років (мал. 121).

Комірковий (альвеолярний) відросток починає розвиватись у

386

ранній період внутрішньоутробного розвитку з мезенхіми, що ото­чує зачаток зуба. На 5-му місящ відбувається зрощення коміркового відростка з тілом щелепи. Його ріст і структурні зміни тісно пов'я­зані з розвитком зуба. Комірковий відросток, як і ясна, і періодонт, має у дітей свої характерні особливості: більш плоский гребінь, тон­ку решітчасту пластинку, що прилягає до кореня зуба, збільшення простору губчастої речовини, де розташовується кістковий мозок, зменшення ступеня мінералізації, посилення лімфо- і кровообігу.

У період тимчасового прикусу кісткова тканина перебуває в стадії формування, тому її малюнок великопетлистий, малодиферен-ційований. Періодонтальні щілини всіх зубів у дітей і підлітків у 2 рази ширші, ніж у дорослих, кіркові (кортикальні) пластинки ширші, проте менш чіткі.

У період змінного прикусу біля зуба, що прорізується, верхівки міжзубних перегородок ніби повністю зрізані у бік цього зуба. Якщо зуб остаточно прорізується, верхівки міжзубних перегородок набу­вають звичних контурів. Мінералізація верхівок міжзубних перего­родок і компактної пластинки закінчується одночасно із закриттям верхівок коренів зуба, тобто у фронтальній ділянці щелепи у віці 8—9 років, у бічній —14—15 років.

У період постійного прикусу сформована кісткова тканина відрізняється тим, що губчаста речовина і компактні пластинки ма­ють чіткі контури. Кісткова тканина верхньої щелепи і фронтальної ділянки нижньої щелепи має дрібнопетлясту будову, а бічної ділян­ки нижньої щелепи — великопетлясту (мал. 122).

Мал. 121. Розвиток колагенових волокон періодонта (а г): зміна напрямку волокон колової зв'язки зуба з просуванням його в комірці з косого на гори­зонтальний напрямок, а потім знову на косий (указано стрілками)

і-,*

387

Для встановлення діагнозу при захворюваннях пародонта у дітей поряд із клінічними даними потрібно оцінювати такі рентгенологічні особливості, як розмір і форму міжзубної перегородки, стан корти­кальної пластинки комірки, структуру і ступінь мінералізації комір­кового відростка. У дітей може бути багато варіантів нормальної бу­дови цих анатомічних утворень. Це зумовлюється індивідуальними особливостями будови скелета дитини, віком, різними функціями всіх груп зубів, варіантами будови присінка ротової порожнини, вузде­чок тощо.

Верхівки міжзубних перегородок тимчасових зубів мають різні контури. Т^к, верхівка перегородки між центральними різцями вер­хньої щелеііи може бути роздвоєна. У ділянках інших фронтальних зубів верхівки міжзубних перегородок частіше мають округлу фор­му, рідше — гостру. У період зміни цих зубів унаслідок росту щелепи виникають проміжки між зубами. Тому верхівки перегородок сплю­щуються. У ділянці великих кутніх зубів верхівки міжзубних пере-

12

11

10

Мал.122.

Сагітальний розтин пародонта

(згори донизу):

1— коміркова кістка;

2 — комірково-ясениі волокна;

3 — зубокоміркові серединні волокна;

4 — зубокоміркові крайові волокна;

5 — міжзубні волокна;

6 — циркулярні волокна;

7 — зовнішній покривний епітелій;

8 — ясенний сосочок;

9 — внутрішній покривний епітелій;

10 — зубоясенна борозна;

11 — емаль;

12 —дентин

388

городок завжди плоскі. Вони проектуються поблизу емалево-цемен­тної межі. Петлястість губчастої речовини тимчасових зубів нечітка.

Будова коміркового відростка в період прорізування постійних зубів відрізняється від його будови після прорізування. У зубів, що прорізуються, зрізана верхівка міжзубної перегородки має вигляд косої лінії у бік цього зуба. Періодонтальна щілина біля шийки та коронки цього зуба розширена, малюнок губчастої речовини нечіткий. Під час прорізування лінія зрізу зменшується.

У зубів, що прорізуються, міжзубна перегородка не має чіткого малюнка губчастої речовини, але компактна пластинка чітко збері­гається. Ці дані свідчать про те, що міжзубна перегородка перебуває в стані перебудови.

Після прорізування зубів виявляються певні контури верхівки міжзубної перегородки і певний малюнок губчастої речовини. Вер­хівки міжзубних перегородок фронтальних зубів мають гостру або округлу форму з чіткою компактною пластинкою. У багатьох дітей і підлітків перегородка між центральними різцями, крім згаданих двох форм, має роздвоєну верхівку різної довжини (до 2 мм). Ці верхівки — гострі чи округлі, розташовуються на різному рівні. Роздвоєння виникає внаслідок анатомічного розділення у процесі зростання двох половин щелеп.

У постійних малих і великих кутніх зубах верхівки міжзубних перегородок плоскі, перегородки мають форму трапеції.

Малюнок губчастої речовини міжзубних перегородок на нижній щелепі різний у ділянці фронтальних і бічних зубів. У ділянці фрон­тальних зубів він найчастіше великопетлястий, рідше — дрібнопет-лястий. У тому разі, коли міжзубні перегородки надто вузькі, губчас­та речовина проектується у вигляді смужки між компактними плас­тинками. Іноді губчаста речовина зовсім не виявляється, замість неї проектується лише компактна пластинка.

У ділянці малих і великих кутніх зубів у більшості випадків чітко виявляється закруглення петель губчастої речовини у напрямку від верхівки міжзубної перегородки до верхівки кореня. Малюнок губ­частої речовини міжзубних перегородок на верхній щелепі частіше дрібно - або середньопетлястий з вертикальним розміщенням кістко­вих перекладок (трабекул).

Верхівки міжзубних перегородок у багатьох дітей розташовують-

389

ся на рівні емалево-цементної межі або нижче від нього за наявності трем.

Кісткова тканина коміркового відростка складається з компакт­ної і губчастої речовини. Компактна речовина розташована з ораль-пої і присінкової (вестибулярної) поверхні кореня зуба і складається з кісткових перекладок (трабекул). Між пластинками розташована губчаста речовина, що утворена сіткою кісткових перекладок. Кістко­во-мозкові порожнини заповнені кістковим мозком. Компактна ре­човина так само, як і губчаста, наскрізь пронизана судинами і нерва­ми, має тісний зв'язок з усіма складовими елементами пародонта че­рез колагенові волокна періодонта.

До складу основи кісткової тканини входить білок — колаген з великою кількістю оксипроліну і фосфосерину, лимонної кислоти. Глікопротеїди кістки містять хондроїтинсульфат, гіалуронову кис­лоту і крсатинсульфат.

Цемент вкриває корінь зуба і складається із звапненої основної речовини, в якій розташовані колагенові волокна. Частина цих воло­кон вплітається в колагенові волокна періодонта і в проривні (шар-пеєві) волокна кісткової тканини. Розрізняють цемент безклітинпий (первинний) і клітинний (вторинний) — біля верхівки кореня. Роз­виток цементу зумовлюється ростом і резорбцією коренів тимчасо­вих зубів. У період тимчасового прикусу клітинний цемент виявляєть­ся в ділянці верхівок коренів тимчасових зубів. До початку резорбції коренів шар клітинного цементу збільшується.У період змінного при­кусу під час резорбції коренів збільшується кількість клітин цемен­ту. У період постійного прикусу значна частина сформованих коренів зубів вкрита безклітинним цементом, третина коренів біля верхівки вкрита вторинним клітинним цементом.

Усі елементи пародонта мають тісний гістологічний зв'язок, що забезпечує різноманітність його функцій. Основними функціями пародонта є утримувальна, та, що розподіляє тиск, трофічна, бар'єр­на, сенсорна, регенеративна.

Тканини пародонта у дитячому віці перебувають у стані пост­ійної перебудови. Такий морфологічно недосконалий пародонт у дітей може швидко і неадекватно реагувати на різноманітні шкідливі чинники, що спричиняють патологічні зміни в ньому.

Згідно з даними ВООЗ, понад 80% дітей хворіють на гінгівіт. Різні ознаки хвороби пародонта виявляються вже у віці 9—10 років.

390

Хвороби пародонта у дітей