20.Адаптація студента до навчання у в/ш.

Адаптація пов’язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Адаптація – це зміна самого себе відповідно до нових вимог діяльності, соціальних умов і нового оточення. Це входження в нову соціальну позицію і нову систему взаємин.

Період адаптації першокурсника пов’язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів, що може породжувати труднощі як у навчанні, так і в спілкуванні. Труднощі адаптаційного періоду пов’язані з: -розлученням зі шкільними друзями; -невизначеністю мотивації вибору професії та недостатньою психологічною готовністю до опанування нею; -не сформованістю системи саморегуляції і самоконтролю за своєю діяльністю і поведінкою та відсутністю контролю з боку батьків і викладачів тощо.

О.Г. Мороз розрізняє такі форми адаптації студентів-першокурсників:

1.Адаптація формальна, яка стосується інформаційної обізнаності з новими реаліями студентського життя, пристосування до умов нового навчального закладу, до тих вимог, які ставляться перед студентами, усвідомлення своїх прав і обов’язків.

2.Адаптація соціально-психологічна як -процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом; -пристосування до нового соціального оточення; -перебудова наявних соціальних навичок і звичок; -різкий перехід до самостійного життя.

3.Дидактична адаптація, яка пов’язана з готовністю студента опанувати різноманіттям нових організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у в/ш, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу тощо.

4. Особистісно-психологічна адаптація пов’язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції й опануванням нової соціальної ролі «студента» і «майбутнього фахівця».

Залежно від швидкості адаптації та її результатів розрізняють такі типи адаптації студента:

1 тип – студент, який легко адаптується до нових умов, швидко виробляє стратегію своєї поведінки, легко входить у колектив; поведінка емоційно стійка, неконфліктна.

2 тип – студент, адаптація якого цілком залежить від середовища й соціального оточення.

3 тип – студент, який важко адаптується через свої індивідуальні особливості. Поведінка його деструктивна, конфліктна, емоційно нестійка, з неадекватною реакцією на вимоги та умови навчання.

В адаптації студента до ВНЗ на старших курсах допомагає також студентська група, якщо вона стає колективом із позитивним мікрокліматом. Чуйне ставлення один до одного в студентській групі, допомога один одному зробити процес входження в нову навчально-професійну діяльність і новий колектив комфортнішим, успішним для кожного студента.

21.Структура виховного процесу.

Процес виховання не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним закономірностям і має свою структуру, компоненти якої між собою тісно пов´язані.

Структура виховного процесу: - оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки; - формування почуттів; - формування переконань; - формування умінь і навичок поведінки; - практична дія-сть особистості.

На певному етапі виховання життєві обставини потребують від людини володіння відповідними нормами поведінки. Колишні учні, а нинішні студенти перших курсів розпочинають свою життєдіяльність у новій для них ситуації (нова форма організації навчання, нове оточення, особливості спілкування та ін.). За допомогою педагога-куратора вони мають своєчасно і безболісно засвоїти нормативні правила, яких доведеться дотримуватися в нових умовах. З цього має розпочинатися виховна робота на початку кожного нового етапу.

Почуття — це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що відображає значення цих явищ у зв´язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів. Почуття є суттєвою передумовою переконань, що виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб´єкта до будь-якого знання як до істинного (чи неістинного) через єдність доведення й віри.

Формування переконань — тривалий і складний процес, що потребує зусиль. Справа в тому, що в процесі формування переконань постає чимало перешкод: система стереотипів (чутки, упередження, забобони, звички); пласт знань (істинних, неістинних); шар власних інтересів. Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, з іншого — стрижнем поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання справжнього виховання людини і є питанням формування у неї "психологічного хребта".

Якщо сформовані почуття і переконання, то через систему вправ, спеціально організовану діяльність формуються уміння і навички поведінки. І хоча значна частина умінь і навичок має бути сформована в дитинстві, проте і в студентські роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу. Передусім, на цьому етапі йдеться про формування низки професійних умінь і навичок (уміння спілкуватися на різних рівнях (учні, колеги, батьки та ін.), уміння в сфері психотехніки, педагогічної техніки (мовленнєва культура, жести, міміка та ін.)).