- •1.Основні завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування в/о в Україні.
- •2.Предмет і основні категорії психології вищої школи.
- •3.Зв¢язок психології вищої школи з іншими науками.
- •4. Методологія, принципи та методи психологічного дослідження.
- •5. Психологічна характеристика студентства.
- •6. Суперечливості та кризи студентського віку.
- •7. Адаптація студентства до навчання у в/ш, її види та умови ефективності.
- •8. Професійне становлення особистості студента як майбутнього фахівця.
- •9.Психологічні особливості студентської групи та її структура.
- •10.Проблема керівництва та лідерства у групі, функції студентського лідера.
- •11.Психологічні засади управління навчальним процесом у в/ш.
- •12.Психологічні особливості розвивального навчання у в/ш.
- •13. Проблемне навчання та психологічне обгрунтування його ефективного застосування у вищих навчальних закладах.
- •14. Пошуково-дослідницький характер навчальної діяльності студентів.
- •15.Проблеми потреб і мотивів особистості студента та їх формування у навчально-виховному процесі.
- •16. Психологічні особливості провідної діяльності студентів.
- •17.Вплив навчальної діяльності на формування особистості студентів.
- •18. Особливості формування професійної самосвідомості студентів
- •19. Психологія педагогічної взаємодії викладача зі студентами.
- •20.Навчальна активність студентів: сутність, психологічні особливості.
- •21.Психологічний аналіз конфліктів у педагогічній взаємодії. Шляхи запобігання та стратегії вирішення.
- •22.Педагогічний професіоналізм діяльності викладача.
- •23.Завдання і зміст діяльності викладача вищої школи.
- •24.Умови розвитку творчих засад у діяльносі викладача вищої школи.
- •25.Соціально-психологічні особливості готовності випускників вищої школи до практичної професійної діяльності.
- •2. Характеристика в/о України початку третього тисячоліття
- •3.Педагогічний професіоналізм діяльності викладача вищої школи.
- •4. Педагогічна та наукова творчість у професійній діяльності викладача.
- •5.Особливості розвитку вищих навчальних закладів України
- •6. Система освіти України, її структура, особливості управління
- •7. Принципи діяльності освітніх закладів
- •8. Зміст освіти у вищих навчальних закладах. Закони навчання, їх сутність.
- •9. Загальні закономірності навчального процесу.
- •10. Принципи навчання у в/ш.
- •11. Форми, види, методи, прийоми і засоби навчання у в/ш.
- •12. Традиційні та інноваційні методи навчання у в/ш.
- •13. Лекція у системі підготовки фахівців.
- •14. Організація та проведення семінарів.
- •15. Практичні та лабораторні заняття у внз.
- •16. Особливості індивідуальних занять, консультацій.
- •17. Організація контролю знань студентів.
- •18. Дистанційне навчання.
- •19. Контроль навчальної діяльності студентів.
- •20. Принципи, види та функції педагогічного управління
- •21. Педагогічний контроль і оцінка як функція управління.
- •22. Умови згуртування та розвитку студентської групи.
- •1. Психолого-педагогічна модель особистості фахівця з в/о.
- •2. Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців з в/о.
- •3.Чинники і механізми формування моральних якостей студентів.
- •4. Психологічні особливості наукової діяльності.
- •5. Передумови ефективності діяльності викладача.
- •6. Шляхи формування педагогічної майстерності й підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи.
- •7. Умови згуртування та розвитку студентської групи.
- •8. Професійно-педагогічне спілкування у в/ш
- •9. Позиція викладача в навчально-професійній взаємодії зі студентами (розуміння, визнання і прийняття студента).
- •10.Управління навчально-професійною діяльністю студентів
- •11. Професійна імпровізації в науково-педагогічній діяльності.
- •12. Педагогічна етика викладача.
- •13. Причини неуспішності студентів та шляхи її усунення.
- •14.Психолого-педагогічні особливості групового та індивідуального навчання у в/ш.
- •15. Педагогічна майстерність як комплекс властивостей особистості викладача.
- •16. Психологічна характеристика педагогічної взаємодії.
- •17.Педагогічна ситуація як головна структурна одиниця комунікативної діяльності викладача.
- •18. Вербальна та невербальна комунікація викладача.
- •19. Формування стилю педагогічного спілкування.
- •20.Адаптація студента до навчання у в/ш.
- •21.Структура виховного процесу.
- •22.Мета і зміст національного виховання студентської молоді.
- •23.Зміст, напрями, форми і методи виховної роботи зі студентами.
- •24. Особливості роботи куратора студентської групи.
- •25.Позааудиторна робота з студентами.
20.Адаптація студента до навчання у в/ш.
Адаптація пов’язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Адаптація – це зміна самого себе відповідно до нових вимог діяльності, соціальних умов і нового оточення. Це входження в нову соціальну позицію і нову систему взаємин.
Період адаптації першокурсника пов’язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів, що може породжувати труднощі як у навчанні, так і в спілкуванні. Труднощі адаптаційного періоду пов’язані з: -розлученням зі шкільними друзями; -невизначеністю мотивації вибору професії та недостатньою психологічною готовністю до опанування нею; -не сформованістю системи саморегуляції і самоконтролю за своєю діяльністю і поведінкою та відсутністю контролю з боку батьків і викладачів тощо.
О.Г. Мороз розрізняє такі форми адаптації студентів-першокурсників:
1.Адаптація формальна, яка стосується інформаційної обізнаності з новими реаліями студентського життя, пристосування до умов нового навчального закладу, до тих вимог, які ставляться перед студентами, усвідомлення своїх прав і обов’язків.
2.Адаптація соціально-психологічна як -процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом; -пристосування до нового соціального оточення; -перебудова наявних соціальних навичок і звичок; -різкий перехід до самостійного життя.
3.Дидактична адаптація, яка пов’язана з готовністю студента опанувати різноманіттям нових організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у в/ш, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу тощо.
4. Особистісно-психологічна адаптація пов’язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції й опануванням нової соціальної ролі «студента» і «майбутнього фахівця».
Залежно від швидкості адаптації та її результатів розрізняють такі типи адаптації студента:
1 тип – студент, який легко адаптується до нових умов, швидко виробляє стратегію своєї поведінки, легко входить у колектив; поведінка емоційно стійка, неконфліктна.
2 тип – студент, адаптація якого цілком залежить від середовища й соціального оточення.
3 тип – студент, який важко адаптується через свої індивідуальні особливості. Поведінка його деструктивна, конфліктна, емоційно нестійка, з неадекватною реакцією на вимоги та умови навчання.
В адаптації студента до ВНЗ на старших курсах допомагає також студентська група, якщо вона стає колективом із позитивним мікрокліматом. Чуйне ставлення один до одного в студентській групі, допомога один одному зробити процес входження в нову навчально-професійну діяльність і новий колектив комфортнішим, успішним для кожного студента.
21.Структура виховного процесу.
Процес виховання не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним закономірностям і має свою структуру, компоненти якої між собою тісно пов´язані.
Структура виховного процесу: - оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки; - формування почуттів; - формування переконань; - формування умінь і навичок поведінки; - практична дія-сть особистості.
На певному етапі виховання життєві обставини потребують від людини володіння відповідними нормами поведінки. Колишні учні, а нинішні студенти перших курсів розпочинають свою життєдіяльність у новій для них ситуації (нова форма організації навчання, нове оточення, особливості спілкування та ін.). За допомогою педагога-куратора вони мають своєчасно і безболісно засвоїти нормативні правила, яких доведеться дотримуватися в нових умовах. З цього має розпочинатися виховна робота на початку кожного нового етапу.
Почуття — це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що відображає значення цих явищ у зв´язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів. Почуття є суттєвою передумовою переконань, що виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб´єкта до будь-якого знання як до істинного (чи неістинного) через єдність доведення й віри.
Формування переконань — тривалий і складний процес, що потребує зусиль. Справа в тому, що в процесі формування переконань постає чимало перешкод: система стереотипів (чутки, упередження, забобони, звички); пласт знань (істинних, неістинних); шар власних інтересів. Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, з іншого — стрижнем поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання справжнього виховання людини і є питанням формування у неї "психологічного хребта".
Якщо сформовані почуття і переконання, то через систему вправ, спеціально організовану діяльність формуються уміння і навички поведінки. І хоча значна частина умінь і навичок має бути сформована в дитинстві, проте і в студентські роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу. Передусім, на цьому етапі йдеться про формування низки професійних умінь і навичок (уміння спілкуватися на різних рівнях (учні, колеги, батьки та ін.), уміння в сфері психотехніки, педагогічної техніки (мовленнєва культура, жести, міміка та ін.)).