7. Умови згуртування та розвитку студентської групи.

До основних педагогічних умов гуртування студентської групи відносимо: спільний характер діяльності; спрямованість діяльності на досягнення спільної мети – стати кваліфікованим фахівцем; різноманітність видів діяльності; опосередкованість взаємин спільною діяльністю; педагогічні впливи щодо оптимізації взаємин; навчання студентів основам взаємин у колективі; поєднання різних типів спілкування у навчально-виховному процесі; цілеспрямоване оволодіння студентами навичками спілкування; удосконалення техніки спілкування викладачів; педагогічне керівництво гуртуванням студентської групи; поєднання індивідуальних, групових та масових форм навчання; володіння викладачем педагогічною майстерністю; дієвість студентського самоврядування; співорієнтація офіційної та неофіційної структури групи; педагогічне керівництво діяльністю студентського самоврядування.

Студентська група як різновид соціальної організації може розвиватися від своїх найпростіших форм - дифузної або номінальної до найвищої - колективу. В кожній студентській групі такий розвиток проходить свій неповторний шлях. Але, на жаль, не кожна з них досягає при цьому рівня згуртованого колективу.

В процесі спільної навчальної діяльності студентська група починає розвиватися. І в залежності від того, як і якою мірою представлені в студентській групі описані вище показники, можна зробити висновок про рівень, якого вона досягла у своєму розвитку.

Номінальна група. Вона вже має певну назву, але існує лише формально, оскільки її члени ще не вступили у спільну діяльність, що здатна опосередковувати відносини між ними.

Група-асоціація. На цій стадії починається спільна життєдіяльність групи, виникають перші ознаки утворення колективу. В такій групі вже існує офіційна структура, спільна мета діяльності, але діяльність окремих студентів має переважно індивідуальний характер, у них ще відсутня потреба працювати разом, спільно розв'язувати групові завдання.

Група-корпорація. Характеризується більш чітко окресленою спільною метою та єдністю дій. Співпраця, активна взаємодія членів групи створюють груповий досвід спілкування, підготовленість у певному виді діяльності, проте психологічної єдності ще немає.

Колектив - наступний рівень розвитку міжособистісних відносин у групі. Вона може стати колективом, якщо взаємодії і взаємовідносини студентів групи опосередковуватимуться загальними цілями, завданнями спільної діяльності, особистісно-значущим змістом цієї діяльності.

8. Професійно-педагогічне спілкування у в/ш

Набуття викладачем особистісного рівня спілкування є необхідною умовою високої культури взаємодії педагога і студента. Такий рівень потребує від викладача великої самовіддачі і притаманний лише тим педагогам, для яких їх професія є покликанням.

Стиль спілкування – це сукупність конкретних прийомів і засобів, які викладач доцільно, залежно від конкретних умов і можливостей навчання і виховання реалізує у своїй діяльності на основі власних знань, професійного досвіду, здібностей і умінь. Відомий російський психолог В.А. Кан-Калик виділяє такі стилі педагогічного спілкування.

1. Спілкування на основі високих професійних настанов педагога, його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. У в/ш інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профільних кафедрах.

2. Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид комунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності.

3. Спілкування – дистанція. Це найбільш поширений тип педагогічного спілкування, за якого постійно спостерігається дистанція у всіх сферах: навчанні – з посиланням на авторитет і професіоналізм; вихованні – на життєвий досвід і вік.

4. Спілкування – загравання. Воно властиве молодим викладачам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування забезпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.

Викликає зацікавленість класифікація стилів педагогічного спілкування, запропонована М.Таленом:

1.“Сократ” Педагог з репутацією любителя спорів і дискусій, які він навмисно провокує на заняттях. Йому властиві індивідуалізм, несистематичність у навчальному процесі через постійну конфортацію.

2.“Керівник групової дискусії” Головним у навчально-виховному процесі педагог вважає досягнення згоди й співробітництва між студентами, беручи на себе роль посередника.

3.“Майстер” Педагог виступає як взірець для наслідування, який необхідно безумовно копіювати.

4.“Генерал” Не допускає будь-якого двозначного смислу, підкреслено вимогливий, жорстко домагається слухняності.

5.“Менеджер” Поширений у радикально орієнтованих школах і пов’язаний з атмосферою ефективної діяльності класу, заохоченням ініціативи й самостійності учнів.

6.“Тренер” Педагогу відводиться роль натхненника групових зусиль, для якого головне – кінцевий результат, блискучий успіх, перемога

7.“Гід” Втілений образ “ходячої енциклопедії”. Лаконічний, точний, стриманий.

Отже, результат навчально-виховного процесу у ВНЗ значною мірою визначається характером взаємодії між студентами і викладачами, організацією спрямованого спілкування між ними. При цьому викладач вищої школи залишається основною ланкою в системі формування особистості фахівця. Викладач здійснює вплив на студентів не лише змістом своїх лекцій і інших навчальних занять, але і усією своєю особистістю, поведінкою, звичками, манерами, своїм ставленням до справи, науки, інших людей і в першу чергу до студентів.