11. Професійна імпровізації в науково-педагогічній діяльності.

У психолого-педагогічних дослідженнях педагогічну імпровізацію визначають як інтуїтивно-логічний процес миттєвого створення і виконання педагогічно значущих елементів творчої діяльності. Педагогічна імпровізація, стає необхідною тоді, коли треба якнайшвидше знайти вихід із непередбаченої педагогічної ситуації, що раптово виникла у процесі спілкування педагога з аудиторією, привернути увагу аудиторії до себе.

Результати аналізу наукових праць В.А. Кан-Калика, В.М. Харькіна переконують, що педагогічна імпровізація базується на здібності педагога оперативно і правильно оцінювати ситуацію спілкування і потребує наявності певних умов, таких як: - загальнокультурна і професійна підготовка педагога; -ґрунтовна психолого-педагогічна і методична підготовка педагога; -розвинуте педагогічне мислення, що дає змогу прогнозувати обставини педагогічної діяльності й діяти в них, -розвинуті увага, уява, інтуїція; -схильність до організації спілкування з людьми; -управління своїми психічними станами і вміння вільно тримати себе на людях; -володіння комунікативними вміннями, знання теорії та методики педагогічної імпровізації.

Імпровізація, як правило, виявляється у словесних, фізичних або словесно-фізичних діях.

В.А. Кан-Калик у структурі педагогічної імпровізації називав три етапи. Перший - швидкий оперативний аналіз ситуації, вибір засобів впливу; другий - безпосередній вплив (виконання імпровізації); третій - осмислення і переживання результатів імпровізації . У праці В.А. Кан-Калика вирізняється п'ять типів поведінки під час проведення імпровізації:

1.оперативно-пошуковий, що характеризується вільними, органічними і плідними імпровізаційними діями педагога, які не викликають значних витрат його енергії, психічних і емоційних утруднень;

2.напружено-перетворюючий, спрямований на мобілізацію всіх ресурсів особистості на переборення труднощів, що виникли;

3.умисно-відвернений, який характерний тим, що педагог свідомо уникає непередбаченої ситуації;

4.мимовільно-гальмуючий, що виникає внаслідок розгубленості і повного гальмування дій педагога;

5.зрив, під час якого педагог діє безконтрольно, безсистемно, посилюючи конфлікт і ускладнюючи педагогічну ситуацію.

12. Педагогічна етика викладача.

Педагогічною етикою вивчається характер моральної діяльності викладача і моральних відносин у професійному середовищі, розробляються основи педагогічного етикету, що представляє собою сукупність вироблених в викладацькому середовищі специфічних правил спілкування, манер поведінки і т.п.

Педагогічна етика розглядає сутність основних категорій педагогічної моралі і моральних цінностей. Моральними цінностями можна назвати систему уявлень про добро і зло, справедливості і честі, які виступають своєрідною оцінкою характеру життєвих явищ, моральних достоїнств і вчинків людей і т.п. До педагогічної діяльності застосовані всі основні моральні поняття, однак окремі поняття відбивають такі риси педагогічних поглядів, діяльності та відносин, які виділяють педагогічну етику у відносно самостійний розділ етики. Серед цих категорій - професійний педагогічний борг, педагогічна справедливість, педагогічна честь і і педагогічний авторитет.

Специфіка педагогічної справедливості полягає в тому, що: 1.оцінка дії і у відповідь реакція на неї знаходяться у педагога і учнів на різних рівнях моральної зрілості; 2.визначення міри об'єктивності залежить від педагога більшою мірою; 3.загальні моральній оцінці піддається взаємодія сторін з нерівним самозахистом; - педагогічно необхідне, запрограмоване педагогом, може не усвідомлюватися студентами.

Професійний педагогічний борг - один з найважливіших категорій педагогічної етики. У цьому понятті концентруються уявлення про сукупність вимог і моральних приписів, що пред'являються суспільством до особистості викладача, до виконання професійних обов'язків: - здійснювати певні трудові функції, переважно інтелектуальні, - правильно будувати взаємини з студентами, їхніми батьками, колегами по роботі, - глибоко усвідомлювати своє ставлення до обраної професії, учнівського та педагогічного колективу і суспільства в цілому.

Професійна честь у педагогіці - це поняття, що виражає не тільки усвідомлення викладачем своєї значущості, а й суспільне визнання, суспільна повага його моральних заслуг і якостей. Честь педагога - суспільна оцінка його реальних професійних достоїнств, що виявляються в процесі виконання ним професійного обов'язку.

Нарешті, педагогічний авторитет педагога - це його моральний статус у колективі студентів і колег, це своєрідна форма дисципліни, за допомогою якої авторитетний і шановний педагог регулює поведінку студентів, впливає на їх переконання. Рівень педагогічного авторитету визначається глибиною знань, ерудицією, майстерністю, відношенням до роботи і т.д.