- •1.Основні завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування в/о в Україні.
- •2.Предмет і основні категорії психології вищої школи.
- •3.Зв¢язок психології вищої школи з іншими науками.
- •4. Методологія, принципи та методи психологічного дослідження.
- •5. Психологічна характеристика студентства.
- •6. Суперечливості та кризи студентського віку.
- •7. Адаптація студентства до навчання у в/ш, її види та умови ефективності.
- •8. Професійне становлення особистості студента як майбутнього фахівця.
- •9.Психологічні особливості студентської групи та її структура.
- •10.Проблема керівництва та лідерства у групі, функції студентського лідера.
- •11.Психологічні засади управління навчальним процесом у в/ш.
- •12.Психологічні особливості розвивального навчання у в/ш.
- •13. Проблемне навчання та психологічне обгрунтування його ефективного застосування у вищих навчальних закладах.
- •14. Пошуково-дослідницький характер навчальної діяльності студентів.
- •15.Проблеми потреб і мотивів особистості студента та їх формування у навчально-виховному процесі.
- •16. Психологічні особливості провідної діяльності студентів.
- •17.Вплив навчальної діяльності на формування особистості студентів.
- •18. Особливості формування професійної самосвідомості студентів
- •19. Психологія педагогічної взаємодії викладача зі студентами.
- •20.Навчальна активність студентів: сутність, психологічні особливості.
- •21.Психологічний аналіз конфліктів у педагогічній взаємодії. Шляхи запобігання та стратегії вирішення.
- •22.Педагогічний професіоналізм діяльності викладача.
- •23.Завдання і зміст діяльності викладача вищої школи.
- •24.Умови розвитку творчих засад у діяльносі викладача вищої школи.
- •25.Соціально-психологічні особливості готовності випускників вищої школи до практичної професійної діяльності.
- •2. Характеристика в/о України початку третього тисячоліття
- •3.Педагогічний професіоналізм діяльності викладача вищої школи.
- •4. Педагогічна та наукова творчість у професійній діяльності викладача.
- •5.Особливості розвитку вищих навчальних закладів України
- •6. Система освіти України, її структура, особливості управління
- •7. Принципи діяльності освітніх закладів
- •8. Зміст освіти у вищих навчальних закладах. Закони навчання, їх сутність.
- •9. Загальні закономірності навчального процесу.
- •10. Принципи навчання у в/ш.
- •11. Форми, види, методи, прийоми і засоби навчання у в/ш.
- •12. Традиційні та інноваційні методи навчання у в/ш.
- •13. Лекція у системі підготовки фахівців.
- •14. Організація та проведення семінарів.
- •15. Практичні та лабораторні заняття у внз.
- •16. Особливості індивідуальних занять, консультацій.
- •17. Організація контролю знань студентів.
- •18. Дистанційне навчання.
- •19. Контроль навчальної діяльності студентів.
- •20. Принципи, види та функції педагогічного управління
- •21. Педагогічний контроль і оцінка як функція управління.
- •22. Умови згуртування та розвитку студентської групи.
- •1. Психолого-педагогічна модель особистості фахівця з в/о.
- •2. Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців з в/о.
- •3.Чинники і механізми формування моральних якостей студентів.
- •4. Психологічні особливості наукової діяльності.
- •5. Передумови ефективності діяльності викладача.
- •6. Шляхи формування педагогічної майстерності й підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи.
- •7. Умови згуртування та розвитку студентської групи.
- •8. Професійно-педагогічне спілкування у в/ш
- •9. Позиція викладача в навчально-професійній взаємодії зі студентами (розуміння, визнання і прийняття студента).
- •10.Управління навчально-професійною діяльністю студентів
- •11. Професійна імпровізації в науково-педагогічній діяльності.
- •12. Педагогічна етика викладача.
- •13. Причини неуспішності студентів та шляхи її усунення.
- •14.Психолого-педагогічні особливості групового та індивідуального навчання у в/ш.
- •15. Педагогічна майстерність як комплекс властивостей особистості викладача.
- •16. Психологічна характеристика педагогічної взаємодії.
- •17.Педагогічна ситуація як головна структурна одиниця комунікативної діяльності викладача.
- •18. Вербальна та невербальна комунікація викладача.
- •19. Формування стилю педагогічного спілкування.
- •20.Адаптація студента до навчання у в/ш.
- •21.Структура виховного процесу.
- •22.Мета і зміст національного виховання студентської молоді.
- •23.Зміст, напрями, форми і методи виховної роботи зі студентами.
- •24. Особливості роботи куратора студентської групи.
- •25.Позааудиторна робота з студентами.
20.Навчальна активність студентів: сутність, психологічні особливості.
Навчальна активність - це цілеспрямованість студентів на набуття якомога більше знань, це їхня наполегливість і висока працездатність. Але студенти проявляють всі ці якості не завжди і тому викладачу необхідно постійно думати про те, як стимулювати студентів до активної і наполегливої роботи, які прийоми активізації застосовувати на заняттях.
Активізація навчальної діяльності характеризується:- спеціальною спрямованістю на свідоме оволодіння учбовим матеріалом і ефективне вирішення учбових задач; - засвоєнням загальних способів дій і наукових понять; - змінами в самому суб'єкті (психічних властивостей, поведінки).
Активізація навчальної діяльності базується на психологічних механізмах, задіяних у виконанні діяльності, основою їх є відображення. Психологічні механізми активізації мають бути спрямовані на посилення мислительної активності та створення умов для здійснення вибору на основі пізнавального інтересу.
Психологічні механізми забезпечують певні види активності у навчальному процесі, які можна класифікувати:
за характером дій:
- зовнішня (моторна активність) – виконання навчальних дій, операцій, зосередженість, реакція на впливи;
- внутрішня (мислительна активність) – напруга внутрішніх розумових сил, виконання мислитель них операцій, прояв стійкого інтересу;
за характером ставлення до дійсності:
- виконавча активність – засвоєння та відтворення готової інформації, дій, виконання інструкції;
- творча - перетворення заданої інформації на нові форми.
Має сенс дбати про те, щоб студенти були захопленими творчою співпрацею, що в центрі педагогічної діяльності стоїть особистість, яка постійно розвивається і формується через творчу співпрацю, активізацію навчання.
В педагогіці активні методи розглядаються:
- як способи активізації учбово-пізнавальної діяльності студентів, які спонукають їх до активної розумової й практичної діяльності в процесі оволодіння матеріалом, коли активний не тільки викладач, але активні й студенти (А.М. Смолкін);
- як методи навчання, що спрямовані на розвиток в студентів самостійного творчого мислення та вмінь розв’язувати різні життєві ситуації (Е.Р. Хайруліна);
- як методи, при застосуванні яких студент змушений активно здобувати, переробляти й реалізовувати навчальну інформацію, подану в такій дидактичній формі, яка забезпечує значно вищі результати навчання практичної діяльності ( О.І. Щербань);
- як методи, що реалізують настанову на більшу активність суб’єкта у навчальному процесі (М. Новік, С.Д. Смірнов, Л.Г. Семушина, Н.Г. Ярошенко).
21.Психологічний аналіз конфліктів у педагогічній взаємодії. Шляхи запобігання та стратегії вирішення.
Педагогічний конфлікт - найгостріший спосіб розвитку і подолання значущих суперечностей, що виникають у взаємодії учасників педагогічного процесу, який зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв'язання і гармонізації.
Ознаки педагогічного конфлікту:
Контакти викладача зі студентами зводяться до мінімуму, збільшується соціальна дистанція педагогічного спілкування, сторони уникають неформальних взаємин.
Під час розмови кожен відстоює свої інтереси, наміри, цінності, які не збігаються з інтересами, цінностями іншої сторони.
Виникає навіть психологічний антагонізм між викладачем і студентом, кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи інтереси іншого.
Об'єктивна причина конфлікту переноситься на особу, з якою конфліктують, тобто конфлікт набуває суб'єктивного характеру.
Стадії розвитку педагогічного конфлікту:
Незадоволення (розкладом, часом занять тощо).
Суперечності переходять на рівень реальних взаємин викладача і студентів.
3) Виникає протидія (ігнорування вимог - «не буду!», роздратованість).
Протиборство - всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються зв'язки, виникає образа, зневага тощо.
Для вирішення педагогічного конфлікту є два основні шляхи: 1) через заміну об'єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, вдосконалити розклад занять тощо); 2) через змінювання суб'єктивної педагогічної позиції викладача або позиції студентів щодо ситуації педагогічного конфлікту.
Загальні способи запобігання педагогічного конфлікту:
ідеологічні - знімаються консенсусом (згодою) викладача і студентів;
амбіційні - підкреслити значущість особистості іншої людини;
етичні - керуватися нормами ділового етикету, правилами внутрішнього розпорядку ВНЗ.
Щоб визначитися у стратегії поведінки, треба проаналізувати конфліктну ситуацію: а) відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його причини;б) встановити ділову зону конфлікту: як стосується предмет незгоди до навчально-професійної діяльності, до організації навчального процесу, до ділових взаємин;в)з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у педагогічному конфлікті;г)визначити спрямованість конкретних дій учасників педагогічного конфлікту.
На основі такого аналізу обирається стратегія поведінки у ситуації конфлікту:
1. Суперництво (конкуренція, протидія, тиск) - людина прагне поставити власні цілі вище інтересів інших людей і взаємин із ними. Тут часто діє принцип «мета виправдовує засоби» або «переможця не судять». У педагогічній взаємодії застосовується рідше, по-перше, коли результати вирішення проблеми дуже важливі, а інші варіанти не дадуть позитивного результату, в чому викладач упевнений; по-друге, коли викладач авторитетний, компетентний, йому довіряють, а рішення треба прийняти швидко, бо немає часу на обговорення.
2.Стиль співдружності, співтворчості (співробітництво) застосовує викладач, який прагне до встановлення рівноваги власних педагогічних інтересів і задоволення інтересів студентів. Це найефективніша модель для вирішення педагогічних конфліктів.
3.Компроміс - це часткове погодження з позицією протилежної сторони. Цей стиль ефективний у ситуаціях, коли обидві сторони мають однакові інтереси щодо вирішення проблеми; поведінка обох сторін дає змогу частково задовольнити як свої домагання, так і потреби іншої сторони взаємними поступками; сторони зацікавлені у збереженні дружніх стосунків.
4) Стиль ухилення (уникання) - пасивний стиль, утеча від проблеми. Він застосовується тоді, коли проблема не дуже важлива для обох сторін; викладач намагається її не помічати або не володіє достатньою інформацією для остаточного вирішення проблеми; коли викладач упевнений, що студенти самі можуть правильно вирішити проблему, а тому йде їм назустріч і пропонує самим прийняти рішення. Головною характеристикою цього стилю є відмова від негайного розв'язання конфлікту.
5) Стиль пристосування (відступ, поступка) застосовують викладачі конформного типу. Вони одразу ж відмовляються від своєї думки, якщо студенти з нею не погоджуються. Є два варіанти пристосування: І) Пристосування сприятливе, коли викладач поступається свідомо, добровільно обирає цей спосіб виходу з конфлікту як найдоцільніший. Ви не шкодуєте про зроблене і відчуваєте себе комфортно. Ваші власні інтереси або стримуються, або Ви знаходите можливість їх задовольнити в іншій ситуації, з іншими людьми. 2) коли ситуація потребує вирішення, а Ви до цього не готові, відчуваєте, що інші люди зловживають Вашою добротою. Тоді Ви відчуваєте гостре незадоволення тим, що відбувається, вважаєте, що Вами маніпулюють, і виникає внутрішній конфлікт.