19. Самосвідомість, її ф-ції та етапи формування...

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих об­разів в єдине цілісне утворення —уявлення, а потім у понят­тя свого власного «Я» як суб'єкта, що відрізняється від інших суб'єктів. Самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх "дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Знан­ня про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистост. Розрізнюють два види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну недиференційовану самооцінку особистості, й часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особис­тості. Відповідно до ступеня адекватності звичайно розрізнюють два види са­мооцінки: адекватну й неадекватну. В свою чергу неадек­ватна самооцінка по відношенню до еталона, з яким вона порівнюється, може бути завищеною або заниженою! Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з по­чаткових етапів формування мають свій «вихід» через процес саморегулювання й самоорганізації особистістю своєї поведін-ки. Функцію коригування дій або вербальних компонентів поведінки в саморегулюванні виконує механізм самоконтро­лю, що становить внутрішній звіт особистості про співвідне­сеність мотиву, мети дії та її ходу. Умовно в розвитку самосвідомості можна виділити такі основні онто­генетичні стадії (основою цього поділу можуть слугувати так звані кризові точки в розвитку особистості): від народження до одного року; від одного до трьох років; від трьох до семи років; від 7 до 12 років; від 12 до 14 років; від 14 до 18 років. Розвиток самосвідомості починається на найбільш ран­ніх етапах онтогенезу з вирізнення дитиною себе із світу предметів та інших людей. Спочатку вона не відрізняє себе від інших, не може вона відрізнити і свої рухи, які робить, від тих, що належать їй же, але здійснює їх дорослий під час догляду за нею.

20. „Его” психологія про захисні механізми особистості...

З.Фрейд (1856-1939) створив одну з найвидатні-ших теорій особистості. Він був послідовним детерміністом, вважав, що все в душевному житті, має свою причину, кожна душевна подія викликається свідомим чи несвідомим наміром і визначається попередніми подіями. Він виокремив три сфери психічного: свідомість, підсвідомість і несвідоме. Саме в несвідомому знаходяться основні детермінанти особистості - психічна енергія, спонукання та інстинкти. У структурі особис­тості існує також три компоненти: Воно (Ід), Я (Его), і Над-Я (Су-пер-Его). Ід - головна і центральна частина особистості майже цілком несвідома. Вона включає психічні форми, які ніколи не були свідомими, і ті, які виявилися неприйнятними для свідомості і були витіснені з неї. Его, з одного боку, слідує несвідомим інстинктам, а з іншого -підкоряється вимогам реальності. Ця частина особистості відповідає за довільну поведінку, може контролювати і придушувати інстинк­ти, прагнути до послаблення напруги і підсилення задоволення.

Супер-Его розвивається з Его і слугує місцем, де зберігаються моральні установки, норми поведінки, є суддею і цензором діяль­ності і думок Его. Мотиви, думки, які не відповідають нормам Су­пер-Его, витісняються у сферу несвідомого або підсвідомого. Его, за 3.Фрейдом, постійно перебуває в конфлікті, поскільки вимоги Ід і Супер-Его несумісні. Тому Его постійно звертається до механізмів психологічного захис­ту, роль яких виконують сублімація, проекція, заміщення, витіснен­ня. Це відбувається несвідомо, однак мотиви, переживання, почут­тя, що переміщуються у сферу несвідомого, виявляють себе у вигляді символів. Але, незважаючи на наявність захисту, витіснені бажання про­риваються до свідомості у формі сновидінь, фантазій, обмовок, не­сподіваних дій тощо і суттєво впливають на поведінку людини. Саме в цьому 3. Фрейд вбачав причину невротичних станів. Психоаналіз допомагає звільнити людину від таких розладів і позитивно вико­ристовувати її енергію.