37. Мислення як вища форма пізнавальної д-сті...

Мислення - це психічний процес відображення об'єктивної реальності,який є вищим ступенем людського пізнання. Пізнавальна діяльність починається з відчуттів та сприймань, а потім може перейти в мислення. Мислення виступає в ролі специфічної форми пізнавальної діяльності, що забезпечує опосередковане та узагальнене відображення суттєвих зв'язків і відношень дійсності у ході її аналізу та синтезу. Інакше кажучи, мислення дає нам знання про суттєві властивості, зв'язки та відношення об'єктивної реальності, воно здійснює перехід від "явища до сутності". Мислення розкриває закони та закономірності дійсності.

Форми мислення вивчає насамперед логіка. До їх числа нале­жать: поняття, судження та умовиводи.

Поняття - це форма мислення, у якій відображаються загальні істотні та відмітні ознаки окремого предмета або класу однорідних предметів. Судження - це форма мислення, у якій що -небудь стверджуєть -ся або заперечується про існування предметів, зв'язків між предме­том і його властивостями або про відношення між предметами. Умовивід - це форма мислення, у якій з одного або кількох істинних суджень на підставі певних правил висновку одержується нове судження, з необхідною або певною мірою вірогідності, що слідує з них..Наочно-дійове мислення (6 місяців - 3 роки). Провідним чинником розвитку мислення є маніпуляції з предметами. Предмет­на дія - головний засіб контакту зі світом. Предмет виступає певним продовженням власних дій (наприклад, падає іграшка - дитина стискує руку). Дія виступає засобом аналізу ситуації.Наочно-образне мислення (3-7 років). Головною одиницею є наочний образ. Мислення дітей підпорядковане логіці перцептивних уявлень (вражень).Словесно-логічне (понятійне) мислення (8-9 років і далі). Головна одиниця словесно-логічного мислення – поняття.Практичне мислення. Головною його оди­ницею є дія, якій підпорядковані образні і понятійні компоненти. Йому вла­стива специфічна форма узагальнення - узагальнення дій, що при­водить до вироблення плану, контролю. Художнє мислення. Головною його одиницею є образ. Особлива форма узагальнення у такого мислення - типізація як узагальнення образного досвіду. Провідна роль у регуляції належить емоційній сфері. Наукове мислення. Його головною одиницею є поняття, специфічною формою узагальнення - абстрагування, ідеалізація і формалізація. Особливе значення має засвоєння знакових засобів.

38.Психологічні теорії мислення. Поняття інтелекту(за Дж.Гілфордом). Психологія творчого мислення.

До числа найскладніших наукових проблем, над якими працюють психологи, філософи та культурологи, належить проблема мислення, зокрема, питання визначення його сутнісних механізмів, джерел активності, методів розвитку та функціонування.

Однією з перших теорій, яка історично склалась і до наших днів значно впливає на психологічну науку, є асоціаністська теорія. Її основи були закладені Гобсом.В її основу покладено поняття асоціації, яка розумілась як зв’язок між елементами психічної діяльності – відчуттями, уявленнями та поняттями, які виникають під впливом повторення їх поєднань у часі та просторі. Процес мислення з цих позицій як потік складних асоціативних ланцюжків, які протікають у свідомості. Існувала вюрцбюргська школа та теорія гештальтпсихології Вчені, що належали до вюрцбюргської школи, показали неможливість зведення внутрішніх розумових процесів до простого асоціювання словесних понять. Представники гештальтпсихології розглядали у якості механізму творчого мислення переструктурування проблемної ситуації у свідомості суб’єкта, здійснюване не поелементно, а цілісно, у вигляді цілісної форми, “гештальта”.

інтуїтивістські теорії (представлені мислителями – Шеллінгом, Бергсоном та ін.). Бергсон протиставить інтуїцію логічному мисленню, вбачаючи її сутність у безпосередньому і цілісному розумінні об’єкта без попереднього навчання й логічного аналізу. Різко антиасоціаністською є теорія так званих “бісоціацій” (Кестлер, Роменець), у рамках якої розглядається механізм утворення нових ідей з ідей, які не пов’язані очевидною спільністю.

Інтелект– психічна здатність до усвідомленого нестереотипного пошуку та вбачання відповідних змісту форм мислення та доцільних методів поведінки та дій, які грунтуються на досвіді і знаннях суб’єкта і мають тенденцію до випередження подій та досвіду. Найбільш диференційована модель розвитку інтелектуальних здібностей була представлена Дж.Гілфордом. Він визначив розумові здібності як єдність операцій, змісту і продукту. Відповідно до даної структурної моделі інтелекту можна виділити 120 можливих варіантів розумових здібностей, які Дж.Гілфорд згрупував у три типи інтелекту: конкретний, абстрактний і соціальний. Таким чином, дана модель дає можливості поділу дітей на групи у відповідності до особливостей розвитку їх інтелекту на підставі аналізу як рівня розвитку окремих здібностей, так і типу інтелекту.

На думку Дж.Гілфорда, творче мислення є оригінальним - людина шукає власне розв'язання проблем; гнучким - людина вміє при потребі змінити свою попередню думку, по-новому підійти до розв'язання наболілих питань; глибоким - людина вміє бачити нові, приховані від сприйняття проблеми задачі.