39. Особливості поч.Мислення та мовлення дитини...

Мова й мовлення є одним із засобів мислення, ро­зуміння. Роль мови велика навіть щодо осмислення й інтер­претації наочно даних об'єктів, коли результати роботи від­чуттів та сприймання перекодовуються в мовні знаки. Коли ж ідеться про розуміння складних об'єктів, абстрактного матеріалу, об'єкт мислення ставиться перед свідомістю у мовній формі. Мисленнєва дія, думка часто розгортається як таке зітк­нення різних позицій і підходів, яке відображається й у внутрішньому мовленні: Перехід від думки до внутрішнього мовлення й від останнього до мовлення зовнішнього, пов­ноцінного вербалізованого вираження думки — процес не тільки не прямолінійний, а загалом такий, що не може бути описаний. Саме в значенні слова криється вузол тієї єдності, яка називається мовленнєвим мисленням. Це відбувається тому, що значення слова — явище мовленнєве й мисленнєве во­дночас, тобто належить як до сфери мовлення, так і до сфери мислення. Внугрішнє мовлення, за Л. С Виготським, — це мис­лення чистими значеннями. Воно не збігається з думкою, тому що не збігаються одиниці мислення й мовлення. Те, що в думці міститься симультанно (тобто одночастно), у мов­ленні розгортається суксесивно (тобто послідовно). Для розвитку дитячого мовлення характерні три етапи.Перший етап, домовленнєвий, передує оволодінню мовленням

як таким. Цей період триває приблизно від двох до одинадцяти місяців. Другий етап - етап звичного оволодіння мовою - продов­жується приблизно від одинадцяти місяців до одного року й семи місяців. Третій етап, як правило, називають періодом оволодіння граматичною структурою мови, і продовжується він від одного року семи місяців до трьох років. Особливе значення в мовленнєвому розвитку школяра має на­вчання його писемному мовленню. У процесі навчання писемне та усне мовлення дитини розвиваються в єдності та взаємно доповню­ють одне одного. Навчаючись писемному мовленню, школярі оволо­дівають навичками читання та письма, засвоюють граматичні та ор­фографічні правила.

.40. Розлади пізнавальної сфери.

Порушення саморегуляції виконують особливо важливу роль в здійсненні пізнавальної діяльності. Ці порушення виражаються в неможливості цілеспрямованої організації своїх розумових дій. Деякі форми порушення мислення неможливо пояснити без залучення уявлень про саморегуляцію: вони повинні розглядатися як прояви порушення усвідомлення і підконтрольності своїх розумових дій. Подібні форми порушення пізнавальних процесів не зачіпають здійснення логічних операцій: хворим можуть виявитися доступними деякі завдання, що вимагають розвиненого абстрактного мислення. Проте в умовах необхідності організації своїх дій (у ситуаціях невизначеності, вибору, утруднення, конфлікту) ці хворі виявляються нездібними до здійснення цілеспрямованої діяльності. Наприклад, такі порушення динаміки мислення, як розпливчатість, нецілеспрямованість, є, по суті, виразом дезорганізації мислення.Саморегуляція не зводиться до усвідомлення, контролю і перебудови розумових дій. Залежно від того, як усвідомлює себе людина в даній проблемній ситуації, як переживає її, вона набуваває для нього різне значення. У хворих на шизовфренію відбувається ослаблення процесу саморегуляції мислення. Хворі здібні до контролю своїх дій в умовах сформованості еталона дії. Але при необхідності самостійного вироблення нового способу дії і перебудови колишнього у хворих не відбувається усвідомлення неадекватності своїх дій, і, по суті, перебудова не відбувається. Зниження усвідомленості розумових дій, відсутність спрямованості на дозвіл змістовного утруднення негативно впливають на загальну продуктивність розумової діяльності.

41.Олігофренічний синдром. Його форми та їх клініко-психологічна характеристика.

Олігофренічний синдром (олігофренія) як ступінь психічної неповноцінності виражається в неможливості відвернутого мислення. Основне в структурі синдрому —ограниченный запас пізнань і бідний життєвий досвід, невміння своєчасне і правильно скористатися наявними знаннями і досвідом для розумової діяльності. Олігофренічний синдром в перший рік життя виявляється в уповільненні розвитку рухової і мовної функції, емоційної сфери і пізнавальної діяльності.

Олігофренія ділиться на 4 групи, які розрізняються по своїй етіології і патогенезу:

Спадкові олігофренії — при них пошкоджені генеративні клітки батьків страждаючих дітей. До них відносяться хвороба Дауна, що поєднуються із захворюванням кісток і шкіри.

Ембріо- і фетопатії, тобто захворювання, при яких причинний чинник діяв під час внутріутробного розвитку плоду. До них відносяться олігофренії, що настали в результаті вірусного, бактерійного і паразитарного захворювання матері під час вагітності,олігофренії, що настали у зв'язку з різними причинами, діяли під час пологів або в період раннього дитинства.До цієї групи відносяться олігофренії пов'язані з родовою травмою.

42. Спілкування як міжсубєктні взаємини...Спілкування - важлива духовна потреба людини як суспільної іс­тоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватися успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні кон­такти та взаєморозуміння.Отже, спілкування - це різноманітні контакти між людьми, зу­мовлені потребами спільної діяльності.Особливість спілкування — в його нерозривному зв'язку з діяльніс­тю. Діяльність є головним середовищем і необхідною умовою виник­нення і розвитку контактів між людьми, передавання потрібної інфор­мації, взаєморозуміння та узгодження дій.Змістом спілкування є знання, уміння та навички — зміст свідо­мості людини.Важливий вплив на характер спілкування справляють взаємини, що склалися між членами контактної групи. Від того, які склалися взаємостосунки, залежить уся система спілкування конкретної особистос­ті, її манери, колорит, засоби, що використовуються. Залежно від контингенту учасників можна виокремити міжособис-тісне, особистісно-групове, міжгрупове спілкування.Міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спіл­куються один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.Особистісно-групове спілкування має місце тоді, коли одного із спів­розмовників представляє особистість, а другого -група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника з колективом підлеглих, оратора з аудиторією.Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільностей, кожна з яких обстоює свою позицію, прагне до реалізації своїх цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання.

43. Типові причини конфліктів...Конфлікт-це відкрите протистояння між членами взаємодії яке виникає внаслідок взаємовиключних інтересів і позицій. Кожний реальний конфлікт має процесуальний ха­рактер. У більшості випадків конфлікт зумовлений об'єктивною ситуацією. Але певний час вона може не усвідомлюватися. Об'єктивація конфлікту здійснюється лише після усвідом­лення об'єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Усвідомлення ситуації як конфліктної завжди має емо­ційне забарвлення. Виникнення та вплив емоцій на перебіг конфлікту є дуже важливою проблемою адекватного розв'я­зання конфліктних ситуацій і вимагає спеціального аналізу. Конфліктні дії різко загострюють емоційний фон перебігу конфлікту, а негативні емоції, що виникають у цей час, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Відомі спеціалісти в галузі управлінської психології К. Томас та Р. Кілмен виділяють п'ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, що спираються на влас­ний стиль, стиль інших учасників конфлікту, а також на тип самого конфлікту. Той, хто використовує сталь конкуренції, завжди актив­ний і прагне розв'язувати конфлікт власним способом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до во­льових рішень, прагне передусім задовольнити власні інте­реси за рахунок інших. Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли по­зиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою роз­в'язання проблеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли відчувається помилковість власної позиції. Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись захищати власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для ін­шої людини й не дуже суттєві для вас. Завдяки стилю співпраці можна брати активну участь у розв'язанні конфлікту й захищати власні інтереси, але праг­нути при цьому до співпраці з іншими учасниками конфлікту Сутність стилю компромісу полягає в частковому задово­ленні власних інтересів. Ви частково поступаєтеся іншим учасникам, але й вони роблять те саме.