27. Вікові особливості вольової регуляції...

Воля, як і весь психічний світ, виникає і розвивається в процесі життя та виховання людини. Розвиток вольової регуляції поведін­ки нерозривно пов'язаний із розвитком спонукань. Для дітей харак­терні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситу­ації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На на­ступних вікових етапах ситуативні спонукання об'єднуються у більш стійкі утворення з поступовим переходом у єдину мотиваційну сис­тему, що визначає спрямованість поведінки. Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто ви­ступає як самоціль. Це період складного і суперечливого становлен­ня вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать про те, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі; Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розви­ток вольових якостей. У цей період вони стають компонентами й рисами характеру особистості. У поведінці старшокласників прояв­ляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до доміну­ючих інтересів. Вольова активність уже відповідає суспільним ви­могам. Виховання волі - це процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:правильне поєднання свідомого переконування з вимогли­вістю до поведінки людини; Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовим способом поведінки. Важли­вою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Існує чимало способів виховання вольової регуляції поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити у вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов'язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не примушувати до чогось.

28. Природа здібностей. Визначення, відмінності у структурі та змісті...

Під здібностями розуміють ті психічні властивості та якості людини, які виступають необхідною умовою успішного вико­нання конкретного виду діяльності. Природа людських здібностей до цього часу викликає дискусію серед учених. Одна із найбільш поширених точок зору має свої ви­токи ще в Платона. Автори, які дотримуються цієї точки зору, стверджують, що здібності біологічно зумовлені, а їх прояв повністю залежить від успадкованих характеристик. Представники іншої думки вважають, що особливості психіки повністю визначаються якістю виховання та навчання. Так, ще в XVI-XVII ст. К.А.Гельвецій проголосив, що завдяки вихованню можна сформувати геніальність. Висновком цієї концепції є положення, що в кожної людини мож­на сформувати будь-які здібності. Дотримуючись такої точки зору, аме­риканський учений У.Ушбі стверджує, що здібність визначається перш за все тією програмою інтелектуальної діяльності, яка була сформо­вана в людини в дитинстві..У науковій літературі існують спроби класифікувати здібності людини. У більшості з цих класифікацій у першу чергу виділяють природні здібності (в основі своїй біологічно зумовлені) та специ­фічні людські здібності, що мають суспільно-історичне походження. Під природними здібностями розуміють ті здібності, які є спільними для людини та тварин, особливо вищих. Наприклад, та­кими елементарними здібностями є сприймання, пам'ять, здатність до елементарної комунікації. Дані здібності безпосе­редньо пов'язані із вродженими задатками. У людини на базі цих задатків формуються здібностіУ процесі розвитку людини такі біологічні здібності сприяють формуванню цілої низки інших, специфічно людських здібностей.Ці специфічні людські здібності прийнято розподіляти на загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібностї.

Загальними називають такі здібності, які тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах діяльності людини. Наприклад, інтелек­туальні здібності. Спеціальні здібності - це здібності, які виявляються тільки в ок­ремих видах людської діяльності (художні, математичні, спортивні, літературні тощо),.Крім поділу здібностей на загальні та спеціальні, прийнято по­діляти здібності на теоретичні та практичні. Вони відрізняються між собою тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстракт­но-теоретичних міркувань, а другі - до конкретних практичних дій.

Крім цього, існує також поділ на навчальні та теоретичні здібності, які відрізняються між собою лише тим, що перші визначають успіш­ність навчання, засвоєння особистістю знань, формування вмінь та навичок, тоді як другі - можливість відкриттів та винаходів, створен­ня нових предметів матеріальної та духовної культури.