4. Сучасна культура

Погляди на сучасну культуру

 

Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні області, сфери: вдачі і звичаї, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановка виховання, економіка, характер армії, суспільно-політичний пристрій, судочинство, наука, техніка, мистецтво, релігія, усі форми прояву духу даного народу. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку історії культури; у цьому змісті говорять про примітивну і високу культуру; виродження культури чи створює безкультур'я, чи «рафіновану культуру».

Сучасна культура втілюється у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, здобутки усіх видів мистецтв і т.д.

Існують різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. За влучним вираженню М. Бахтіна «культура завжди лежить на границях» з іншими культурами й епохами. Сучасна людина починає розуміти, що культурна самобутність його народу невіддільна від культурної самобутності інших народів, що всі ми підкоряємося законам культурної комунікації. Німецький соціолог Освальд Шпенглер розглядав сучасну культуру не як єдину загальнолюдську, а розколоту на вісім культур. Ці культури — єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, греко-римська, візантійсько-арабська, культура майя, російсько-сибірська. Кожна культура підлегла твердому процесу еволюції, фази якої — народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і захід. На цій основі в кожній культурі виділялося два головних етапи: етап сходження культури (власне культура), і етап її нисходження (цивілізація). Перший етап — це органічний розвиток суспільства у всіх сферах, другий — «механічний» тип еволюції. На другому етапі «костеніють» творчі початки культури, відбувається її «змасованість», що проникає в усі сфери громадського життя. Символ «змасованість» — величезні міста, глобалізація форм діяльності, панування принципу простору. Звідси — світові війни, прагнення до світового панування держави-переможця.

Сорокін розвивав навчання про «інтегральну» соціології, що охоплює всі аспекти культури. Він розрізняв системи культурних феноменів багатьох рівнів. Найвищі системи з них (суперсистеми) базуються на світоглядах. У різних періодах історії ці системи знаходяться на різних фазах розвитку. У цей час нарівні із суперсистемами культури існують п'ять основних культурних систем більш низького рівня: мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Коли в ході історії домінуючі суперсистеми соціокультурних феноменів вичерпують свої можливості і заміняються альтернативними світоглядами, перехід цих систем супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів і нормативних зразків. Руйнування інтегративної культурної бази і виникнення нового культурного етносу супроводжуються кризами, війнами, нещастями.

Більшість дослідників сходяться в думці, що сучасна культура — це безліч самобутніх культур, що знаходяться в діалозі і взаємодії один з одним, причому діалог і взаємодія йдуть не тільки по осі дійсного часу, але і по осі «майбутнє-минуле-майбутнє».

Але культура — це не тільки безліч культур, це також світова культура, єдиний культурний потік від Шумерів до наших днів, від Сходу на Захід, від Заходу на Схід. Сьогодні щодо долі культури викристалізувалися два різних розуміння, два погляди, так би мовити «оптимістичний» і «песимістичний». Оптимісти стверджують, що світова культура на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою, інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінності західної культури (успіх, влада, особиста воля, сила і т.д.) є щирими. Песимісти, починаючи від Шпенглера, навпроти, упевнені в зворотному: сучасна світова культура, вважають вони, хилиться до заходу.

 

б) Сучасна культура і цивілізація

 

Для культури XX століття на відміну від XIX століття, у якому культура мислилася в тих же синонімах, що і цивілізація, характерне розведення цих понять. При цьому культура продовжує залишатися символом усього позитивного, а цивілізація одержує нейтральну оцінку, а часом і прямої негативний зміст.

Цивілізація, як синонім матеріальної культури, як досить висока ступінь оволодіння силами природи, безумовно, несе в собі могутній заряд технічного прогресу і сприяє досягненню достатку матеріальних благ. Разом з тим техніка, матеріальний достаток самі по собі ще не означають власне культурного, духовного розквіту, вони не можуть бути оцінені як безумовно моральні чи ж як безумовно неетичні: вони нейтральні. Культурна значимість технічних завоювань залежить від того, у якому ціннісному контексті вони використовуються, а це не тільки зрошення раніше неплодоносних земель, але і створення витончених знарядь масових убивств. Поняття цивілізації найчастіше зв'язується з цим ціннісно-нейтральним розвитком техніки, яку можна використовувати в найрізноманітніших цілях, а поняття культури, навпаки, максимально зблизилося з поняттям духовного прогресу. Цивілізація — це перетворений людиною світ матеріальних об'єктів, а культура — це внутрішнє надбання самої людини, оцінка її духовного розвитку, її чи пригніченості волі, повної залежності від навколишнього соціального чи світу її духовної автономності.

До негативних якостей цивілізації звичайно відносять її тенденцію до стандартизації мислення, орієнтацію на абсолютну вірність загальноприйнятим істинам, властиву їй низьку оцінку незалежності й оригінальності індивідуального мислення, що сприймаються як «соціальна небезпека». Якщо культура, з цього погляду, формує досконалу особистість, то цивілізація формує ідеального законослухняного члена суспільства, що задовольняється наданими йому благами. Цивілізація все частіше розуміється як синонім урбанізації, скупченості, тиранії машин, як джерело дегуманізації світу. Справді, як би глибоко не проникнув людський розум у таємниці світу, духовний світ самої людини залишається багато в чому загадковим. Цивілізація і наука самі по собі не можуть забезпечити духовного прогресу, тут необхідна культура як сукупність усього духовного утворення і виховання, що включають у себе весь спектр інтелектуальних, моральних і естетичних досягнень людства.

Ще в 20-х роках Н. Бердяєв писав: «Ми живемо в епоху, аналогічну загибелі античного світу…Усі звичні категорії думки і форми життя самих «передових», «прогресивних» і навіть «революційних» людей XIX і XX століть безнадійно застаріли і утратили всяке значення для сьогодення й особливо для майбутнього…Індивідуалізм, атомізація суспільства, невтримна похіть життя, необмежений ріст народонаселення і необмежений ріст потреб, занепад віри, ослаблення духовності — усе це привело до створення індустріально-капіталістичної системи, що змінила весь характер людського життя, весь стиль його, відірвавши життя людини від ритму природи. Машини, техніка, та влада, котру вона із собою приносить, та швидкість руху, що вона породжує, створюють химери і фантазії, направляють життя людини до фекалій, що роблять враження щонайреальних реальностей. Усюди розкривається дурна нескінченність, що не знає завершення».^11[11] Екологічна криза, криза антропологічна, загроза третьої світової війни, Чорнобиль, криза моральності і моралі, ріст усіляких захворювань, зростання нерівності в багатьох сферах життя — усе це і є дурна і навіть згубна нескінченність. Але як же інакше, говорять оптимісти, як прогодувати мільярди людей, задовольнити їхні зростаючі потреби в житті, як створити комфорт і гідний рівень життя, як задовольнити тягу людини до волі, новизні, творчості і до успіху? І вони шукають шляхи розв’язку цих питань.

 

в) Шляхи подолання кризових явищ у культурі

 

Сьогодні намічаються два протилежних шляхи рішення. Один — це надія розв’язати кризові явища культури на шляхах розуму, науки, утворення, за рахунок розумної організації життя, виробництва, свідомого підходу до усього, зміна орієнтирів розвитку науки і технології. Іншими словами першорядне значення повинні мати цілі духовного і морального удосконалювання людини, а також поліпшення її матеріальних умов. Другий шлях дозволу кризових явищ можна назвати «альтернативним» чи «езотермічним». Його прихильники пророкують повернення роду людського чи до різних модифікацій релігійної чи культури до форм життя більш «природним» для людини і життя — з обмеженими здоровими потребами, відчуттям єдності з природою і космосом, формам буття людини, вільної від влади техніки.

Ці два підходи існують, але одночасно набирають силу і кризові явища. До нещастя, зауважує Ф. Майор, «світ у багатьох питаннях продовжує рухатися в напрямку, що аж ніяк не веде до виправлення нинішніх недоліків. Більш того, суспільство перебуває в такому щиросердечному стані, що його не хвилюють відкриття і викриття, якими б обґрунтованими й аргументованими вони не були».^12[12] Але, з іншого боку, зміцнюються і розширюються рухи окремих груп і громадян, рух «зелених», що реалізують альтернативні форми життя: наприклад, що практикують східний чи західний езотермізм чи часткове відмовлення від благ нашої цивілізації.

Песимісти критикують утопічні переконання оптимістів. Вони упевнені, що у світі править не розум, а скоріше стихія, що раціональне і розумне не властиво людям, що культура — це не розумне побудоване ціле, а живий організм із невідомою нам життєдіяльністю і рухом. Оптимісти, природно, заперечують: людство далеко пішло по шляху сучасної цивілізації, назад шляху немає, розум, раціоналізм, всі атрибути сучасної цивілізації — наша доля, ми врятуємося в її лоні або цивілізація загине. Утім, вони переконані, що людство не загине, а навпроти, справиться з усіма своїми проблемами, як дотепер воно справлялося і досягне нової могутності і на землі й у космосі.

Сучасні мислителі займають у відношенні техніки ту чи іншу позицію, як правило, вони зв'язують з технікою (у розумінні досить широкому) кризу культури і цивілізації. Однак лише деякі змогли пояснити вплив техніки на сучасну культуру. Наприклад, Хайдегер основну проблему бачить у тім, що сучасна техніка поставила на службу людину і природу, і самої людину. Про те ж говорить і Ясперс, стверджуючи, що людина стає одним з видів сировини, що потребує обробки, і не може уже звільнитися від влади створеної нею техніки. У результаті природа і людина деградують, оскільки стають простими функціональними елементами і матеріалом бездушної машини — виробництва, що постачає. Мемфорд бачить причину кризи в іншому: надзвичайному посиленні в культурі значення «мегамашин» — це цілком організована і єдина соціальна система, у якій суспільство функціонує подібно машині, а люди — подібно до її частин. Цей вид організації з його тотальною координацією: з «постійним збільшенням порядку, сили, передбачуваності і загального контролю» — досяг майже чудесних технічних результатів у ранніх мегамашинах на зразок єгипетського чи месопотамського суспільства, а за допомогою сучасної технології знайде своє цілковите вираження в майбутності технологічного суспільства.^13[13]

На думку Фромма поняття мегамашини допомагає прояснити деякі недавні явища. Він думає, що мегамашина широко застосовувалася в період сталінської індустріалізації, а потім у системі, використаній китайськими комуністами.

Отже, деякі мислителі думають, що техніку необхідно гуманізувати, зробити відповідною до природи і людини, інші ж упевнені, що будь-яка спроби гуманізувати сучасну систему, впроваджуючи в неї людські цінності, приречені на провал. Обидві сторони висувають досить переконливі аргументи. Можна виділити ще одну точку зору, вона пролунала у виступах Ф. Раппа на міжнародній нараді в 1989 році. Суть її в тому, що за технікою стоять механізми культури і цінності людини, тому вирішити проблему техніки можна нормальним шляхом — удосконалюючи суспільство, соціальні інститути, демократичні механізми контролю, утворення.

Імовірно, вивчення техніки повинне допомогти в розв’язку кризи сучасної культури, повинне виходити з ідеї чи обмеження навіть відмовлення від технічного прогресу, що розуміється традиційно, трансформації технічного світу, концепції створення принципово нової техніки, тобто такої, з якою може погодитися людина і суспільство, що забезпечить безпечний розвиток і існування. Поряд зі спробами йти в цьому напрямку, створюючи екологічно чисті технології, альтернативні джерела енергії, розробляючи нову технологічну політику, набирають темпи традиційні шляхи і способи технічного розвитку. Це особливо характерно для менш розвитих країн, що підводить людство до другої хвилі екологічної кризи.

Характерний момент у розвитку сучасної культури — поява і формування поряд із традиційним її образом, нового. Традиційний образ світової культури зв'язаний насамперед з ідеями історичної й органічної цілісності, представленнями про традиції. Новий образ культури усе більш асоціюється з ідеями космічними, екологічними, етичними ідеями єдності Людства і його долі. Планетарні категорії висуваються на перший план так само, як і етичні.

Сьогодні усе більше людей приходять до усвідомлення неблагополуччя свого і сучасного життя і шукають вихід зі сформованого положення. Рух «зелених», екологічні рухи, пошуки нової моральності, руху за нову тілесність (натуропатичне харчування, музичний рух, йога, карате, різні форми медитації і т.д.) — усе це паростки нової альтернативної культури.

Слід зазначити і формування нового типу культурної взаємодії, що включає: відмовлення від спрощених раціональних схем рішення культурних проблем. Усе більшого значення набувають здатності до розуміння чужої культури і точок зору, критичний аналіз власних дій, визнання чужої культурної самобутності і чужої істини, уміння включити їх у свою позицію і визнання правомірності існування багатьох істин, уміння будувати діалогічні відносини й іти на компроміс. Новий тип соціальної дії усе більше має потребу в культурних складовим і повинен підкорятися логіці культурної комунікації.

Висновки

Усі ці підходи до осмислення культури, які залежать від того чи іншого аспекту розгляду культури, взаємодоповнюють один одного. Однак, зберігається потреба у формуванні узагальненого розуміння культури. Філософія розглядає культуру не як особливий об'єкт, що підлягає дослідженню поряд із природою, людиною, суспільством, а як загальну характеристику світу як цілого. З погляду філософії культура є увесь світ, у якому людина знаходить себе.

 

Література

 

Барулин В.С. Социальная философия. Ч.2. - М.: Изд-во МГУ, 1993.- 240с.

Розин В.М. Введение в культурологию - М.: Международная педагогическая академия, 1994.- 104с.

Фромм Э. Психоанализ и этика - М.: Республика, 1993.- 415с.

Бердяев Н. «Самопознание», М., 1990.

Белый А. «Начало века», М., 1990

Белый А. «Между двух революций», М., 1990

Долгополов Л.К. «Андрей Белый и его роман «Петербург», Л., 1988

Блок А. «Десять поэтических книг», М., 1980

Русская поэзия XIX - начала XX в., М., 1987

Три века русской поэзии, М., 1968

Розділ V Філософська антопологія