3. Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Суттєвими характеристиками будь-якого способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини. Як основні параметри механізму його функціонування і розвитку, вони самі зазнають певних змін у цьому процесі, що в свою чергу, обумовлює виникнення якісно нових рис у способі виробництва, його продуктах. Таким чином, у структурному відношенні спосіб виробництва постає як єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу. Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.

До цього комплексу належать також історично набутий досвід виробництва, уміння, знання, навички, різні форми об'єднання виробничих зусиль на основі розпорядку та кооперації праці, духовні компоненти. У своїй діяльності людина оволодіває різними силами природи, перетворює їх у засоби виробництва. Вогонь, сила води, вітру, електрична та атомна енергія-це стихійні сили, які перетворюються з допомогою знань та техніки в продуктивні сили людини. Отже, до продуктивних сил суспільства належать суспільне вироблені сили самої людини, а також різноманітні сили природи, освоєні нею і поставлені на службу суспільному виробництву.

Суспільні фактори виробництва - це продукти діяльності, властивості яких заздалегідь визначені людиною і тому забезпечують виконання конкретних функцій. Їх субстратом може бути як чиста речовина природи, так і речовина, що пройшла відповідну обробку в процесі виробничої^діяльності суспільства.

При розгляді продуктивних сил доцільно звернути увагу на співвідношення категорій "засоби праці" і "засоби виробництва". Процес виробництва обов'язково передбачає предмет праці, без якого засоби праці лишаються такими тільки в можливості. Засіб праці і предмет праці в своїй сутності виступають як засіб виробництва. Предмети праці становлять матеріали, які служать основою для створення необхідних речей. Вони можуть бути як суто природними утвореннями, до виникнення котрих людина непричетна, так і природними речами, які пройшли через процес праці.

Потрібно враховувати і той факт, що якість виробленого продукту буде залежати від якості предмета і засобів праці. Нині у виробничі процеси запроваджується кібернетичне устаткування, що змінює людину. Проте людина залишається головною продуктивною силою.

В процесі виробничої діяльності знаряддя праці, предмет праці втрачають свою функціональну самостійність. Відповідно весь продуктивний процес перетворюється на механізм реалізації сутнісних сил людини.

Предметний зміст праці і доцільна діяльність людини постають діалектичною єдністю матеріальних і духовних сил, у взаємодії яких відбувається дійсний рух реального історичного процесу.

Для процесу праці потрібне не просто засоби виробництва й людина, а такий агент, який володів би такими властивостями, які необхідні для перетворення предмета праці на продукт, який задовольняє суспільні потреби.

Теоретичною стороною практичної виробничої діяльності є наука, котра виступає духовним регулятором виробництва. Наука і виробництво все тісніше пов'язуються одне з одним.

Варто зазначити, що науково-технічна революція постійно чинить зростаючий вплив на всі сфери суспільного життя, розвиток самої людини, слід врахувати, що вона є одним з соціальних процесів, і саме тому здійснюється як практична реалізація людської діяльності у конкретній системі суспільних відносин. НТР обумовила корінні зміни в усій системі продуктивних сил.

НТП приведе до існування індустріального і постіндустріального суспільства. Існують різі концепції, які розглядають ці суспільства. Одночасно виникають концепції, де йдеться про негативні наслідки НТР.

Вплив НТР на людину, її життя і діяльність залежить насамперед від суспільних умов, конкретно - історичної системи суспільних відносин, основу яких становлять виробничі відносини.

Виробничі відносини - це конкретно-історичний спосіб привласнення людиною умов своєї праці. Саме власність - це той конкретно-історичний спосіб, яким поєднується жива та уречевлена праця, праця та її умови.

Продуктивні сили становлять зміст способу виробництва. Але зміст не існує сам собі, поза конкретною формою. Цією формою і є виробничі відносини.

У процесі виробництва складається не тільки багаторівневі системи зв'язків людини з природою, але й також багаторівнева система спілкування людей між собою, форми якої стають все більш різноманітними внаслідок постійного розвитку продуктивних сил.

Виробничі відносини становлять основу всієї системи суспільних відносин. Вони визначають формування соціальної сутності людини. Соціальні характеристики будь-якого способу виробництва закладені у виробничих відносинах. Тому що виробничі відносини відображають властивості форм власності, а також несуть у собі особливість конкретної соціальної системи.

Здійснюючи процес виробництва, люди вступають у певні відносини не тільки з природою і між собою, але із засобами виробництва. Саме це відношення і визначає різні типи виробничих відносин.

Виробничі відносини - є перш за все відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, існують в конкретних формах і типах, зумовлених якісним станом продуктивних сил, а також формою власності на засоби виробництва.

Зміна способу виробництва починається з зміни продуктивних сил, тобто із свого змісту. Однак виробничі відносини не залишаються пасивними у цьому процесі. Вони виявляють не тільки самостійність, але й активність, впливаючи на розвиток продуктивних сил.

Виробничі відносини можуть сприяти розвитку продуктивних сил, сповільнювати його або навіть гальмувати. Обумовленість удосконалення виробничих відносин характером і рівнем розвитку продуктивних сил є об'єктивною закономірністю нормального функціонування способу виробництва.

В будь-якій соціальній системі відповідність між продуктивними силами і виробничими відносинами виникає як наслідок постійного оновлення засобів виробництва, а також форм і методів організації, управління виробничими процесами. Порушення цієї відповідності веде до зниження продуктивності праці, стримує рух суспільного прогресу.

Продуктивні сили становлять матеріальну основу практичній діяльності, але розвиток цієї матеріальної основи забезпечується чи стримується системою виробничих відносин. Тому певна відповідність продуктивних сил і виробничих відносин стає необхідною умовою прогресивного розвитку суспільства.

Вчення про матеріальне виробництво дає змогу осмислити сутність механізму суспільного розвитку, що важко як для теоретичного розуміння соціальних явищ, так і для вдосконалення практичних дій людей, спрямованих на перетворення свого сумнівного буття.

Спосіб виробництва складають дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини.

Основним, найважливішим і вирішальним елементом виробництва виступає сама людина, яка використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить в дію знаряддя праці.

Жива праця людини шляхом приведення в рух знарядь праці перетворює можливість у дійсність. Саме праця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства.

Продуктивні сили суспільства постійно змінювались і вдосконалювались протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалось виробництво матеріальних благ.

Історія розвитку знарядь виробництва від кам'яних та дерев'яних знарядь до сучасних машин та новітніх технологій - це історія підкорення людиною сил природи, постійно зростаючої могутності людини у боротьбі з природою, створення величезних матеріальних можливостей для розвитку культури суспільства.

Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й одне з одним.

Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини" і представляють другу складову способу виробництва.

Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва". Вони завжди перебувають у тісному зв'язку і діалектичній єдності. Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більш того, нові прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва. Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують значною мірою розвиток останніх.

Виробничі відносини - це результат людської діяльності, однак складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.

 

Висновки

Проаналізувавши літературу, наукові праці з питань соціальної філософії можна зробити висновки відносно суспільства.

Головна відмінність між твариною і людиною полягає в способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське -суспільним, соціальним, як життєдіяльність.

Соціум є особливий спосіб життя особливих істот, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметно-духовного світу культури. Діяльність і спілкування - всезагальні умови соціального.

Соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях суспільного життя - створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, формування нових якостей у людині.

Матеріальне в суспільстві - це, звичайно люди, продуктивні сили і виробничі відносини. До матеріальних утворень відносять групу соціальних відносин, державу, деякі соціальні інститути.

Проаналізувавши основні теоретичні моделі соціуму, можна зробити висновок, що суспільство - це надзвичайно складний, багатоманітний і суперечливий предмет пізнання. Визначити суспільство так само важко, як матерію природу, буття тощо. Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми і складається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізуються різні види матеріальної та духовної діяльності людей. І головне, суспільство - це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об'єднання та злагоди.

Таким чином, суспільство — це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості та волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.

У центрі суспільства - людина. Без неї воно не існує. Людина - суб'єкт і головна дійова особа суспільства.

Єдність природи і суспільства обумовлюється процесом матеріального виробництва.

Розгляд марксистської соціально-філософської доктрини свідчить про повну методологічну і світоглядну неспроможність цього вчення, про зловісну практику тоталітарно-репресивного суспільства, яке вибудовано на його хибно трактованих засадах, про необхідність викорінення марксистського способу мислення й переходу до нового світобачення, що ґрунтується на новому узагальненні світової суспільно-філософської культури.

"Викорінення" ніяк не означає докорінного знищення теорії, вилучення її з наукового і практичного вжитку. Марксизм потрібно вивчати таким же чином, як і інші соціально-філософські доктрини. У дечому марксистський погляд на суспільство і людину є більш переконливим, ніж інші вчення. Багато його положень постають як загальнолюдське наукове надбання. Разом з тим їх, як і теорії загалом, не слід абсолютизувати. Важливо забезпечити "вмонтованість" марксистського погляду в загальносвітову соціальне філософську картину світу.

Суспільство - це процес і результат взаємодії конкретних людей, і висхідним пунктом цього процесу є суспільне виробництво. Суспільне виробництво поділяється на духовне і матеріальне виробництво. Матеріальне виробництво націлене на задоволення потреб людей (одяг, житло, їжа та інше). Духовне виробництво дає певні знання, створює певне духовне середовище.

Матеріальне виробництво є основою суспільного виробництва, а також умовою їх розвитку. Матеріальне виробництво забезпечує духовне життя людей: розвиток науки і мистецтва, права і політики, філософії і моралі.

Матеріальне виробництво визначає характер і спрямованість розвитку суспільного виробництва. Внаслідок чого матеріальне виробництво є фактором існування та розвитку самого суспільства. Характер і рівень матеріального виробництва визначається тим способом освоєння природи, в яких воно здійснюється.

Спосіб виробництва - це єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

Продуктивні сили - це система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, які виражають активне відношення людей до природи, що полягає в матеріальному і духовному впливі на неї і на розвитку її багатств, в ході якого виробляються умови існування людини і проходить процес її розвитку.

Оскільки в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й одне з одним, то виникає друга складова способу виробництва - виробничі відносини. До виробничих відносин відносяться, насамперед, взаємини на конкретному підприємстві, але сюди входять і відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі обміну, розподілу та споживання суспільного продукту.

Продуктивні сили і виробничі відносини завжди перебувають у тісному взаємозв'язку і діалектичній єдності. Найоптимальніший варіант, коли виробничі відносини відповідають рівню розвитку продуктивних сил. Світ, в якому живуть люди, надзвичайно суперечливий. Його пронизують різноманітні процеси. Часом виникають класові чи національні, побутові чи виробничі конфлікти, міждержавні зіткнення, війни, гинуть люди, назавжди зникають з лиця Землі матеріальні та духовні цінності.

Запобігти цьому можна лише завдячуючи здоровому глузду, проникливому розуму і добрій волі, сформованих на засадах пізнання, розуміння суті тих життєвих реалій, в яких відбуваються соціальні події, реалізуються людські пристрасті.

 

Список використаної літератури

1. Андрущенко В.П., Михальченко M.I. Сучасна соціальна філософія. -К.:Генеза, 1996.-368 с.

2. Введение в философию: Учебник для вузов. Фролов И.Т., Арефьева Г.С., Араб-Оглы З.А. й др.-M.: Политиздат, 1990.- 639с.

3. Горський B.C. Історія української філософії. Курс лекцій.-Київ:Наукова думка, 1997.-28УC.

4. Петрушенко В.Л. Філософія: Навч. посібник для студ. вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації." К.; Львів: Каравела: Новий світ.- 2000, 2001.-448с.

5. Производство как общественный процесс.-M.,1986.- 356с.

6. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. Общ. ред. сост. й предисл. А.Ю. Согомонов: Пер. с англ.- М.: Политиздат, 1992. - 543с.

7. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник / Ужгород Віталій Лях.-Київ:Либідь, 1996.- 384с.

8. Філософія/ Курс лекцій: Навч. посібник І.В. Бичко, Ю.В. Осічнюк, В.Г. Габачковський та ін. - К.: Либідь, 1991.-456 с.

9. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.Ф., Габачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. - К.: Либідь, 1994 - 576с.

10. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П. Розумний та ін. За ред. І.Ф. Надольного.- К.:Вікар, 1997-584С.

11. Філософія: Підручник / Г.А. Зайченко, В.М. Саратовський, I.I. Кальний та ін. За ред. Г.А. Зайченка та ін. - К.: Вища школа, 1995. - 455с.

12.Ясперс К. Смысл и назначение истории.- M., 1991. - 284с.

ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СУСПІЛЬСТВА ЯК СИСТЕМИ, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ

 

Зміст

Вступ

 

1. Структура і функції суспільства

а) поняття суб'єкта суспільного розвитку. Соціальна структура суспільст­ва

б) основні сфери життєдіяльності людей і суспільні відносини

в) функції суспільства

2. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок

3. Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація”

4. Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування

5. Ідея прогресу в історії. Сенс історії

 

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Поняття "суспільство" у філософії має не одне визначення. "Суспільство -найзагальніша система зв'язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності ("людське суспільство"); історично визначений тип соціальної системи (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство); специфічна форма соціальної організації, що склалася в процесі історичного розвитку даної країни" (11, с. 678).

Е.Дюркгейм так характеризує суспільство в своїй праці "Соціологія та теорія пізнання": "Суспільство – це найбільш могутній фокус фізичних і моральних сил, який тільки існує у світі. Ніде в природі не зустрічається таке багатство різноманітних матеріалів, сконцентрованих в такій мірі. Не дивно, тому що з суспільства виділяється своєрідне життя, яке, реагуючи на елементи, що його складають, перетворює їх і підіймає до найвищої форми існування" (13,с.5).

П.Сорокін дає таке визначення суспільства: "Суспільство означає не тільки сукупність декількох одиниць (осіб, індивідів тощо), але припускає, що ці одиниці не ізольовані одна від одної, а знаходяться між собою в процесі взаємодії, тобто впливають одна на одну тим чи іншим чином, стикаються одна з одною і мають між собою той чи інший зв'язок" (5, с. 28).

Н.Смелзер в своїй праці "Соціологія" визначає певні умови, які повинні виконуватись, щоб соціальне об'єднання можна було назвати суспільством. До цих умов належать: "(а) певна територія; (б) поповнення суспільства головним чином за рахунок дітонародження; (в) розвинута культура і (г) "політична" незалежність" (13, с. 6).

Соціальна філософія, як одна з галузей філософського знання, визначає специфіку і тенденції розвитку людського суспільства, механізми його утворення та закони існування, місце в ньому людини, соціальну будову суспільства, рівні і форми його організації, спрямованість та сенс людської історії, духовні основи суспільства.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства:

- праия (специфічно людська доцільна діяльність);

- спілкування (колективний характер діяльності і життя);

- свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності). Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство, як система взаємодії людей, визначається певними внутрішніми суперечностями – між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв'язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства. Одні з таких теорій нехтують якісною різницею між суспільством і природою (натуралістичні концепції), інші – абсолютизують її (ідеалістичні вчення). У новий час, особливо в XVII-XVIII ст., значного поширення набула натуралістична концепція суспільного життя. Натуралізм (від natura – природа) як філософський принцип вимагає пояснювати соціальні явища винятково дією природної закономірності: фізичної, географічної, біологічної тощо. Ш.Фур'є намагався створити "соціальну науку" на ґрунті всесвітнього тяжіння, тобто на основі вчення Ньютона. Натуралізм вищі форми буття зводив до нижчих, а людину – до рівня тільки природної істоти. Головний його недолік полягає в нехтуванні якісною своєрідністю людини, в приниженні людської активності, у запереченні людської свободи. Наприклад, у філософії Томаса Гоббса свободі належить досить скромне місце: свобода для нього є чимось неістотним, випадковим. Інший недолік натуралістичного підходу до суспільства полягає в уподібнюванні людини соціальному атому, а суспільства – механічному агрегату індивідів – атомів, замкнених лише на своїх власних інтересах. Таким чином, натуралізм занадто матеріалістично трактує людину, виділяючи в ній лише природну субстанцію. Внаслідок цього людські зв'язки набувають

винятково природного характеру. Суспільство визнається, але в ролі цементуючого начала виступає або користь (просвітителі XVTI-XVTO ст,), або статева любов (Л.Фейербах). І хоча постійно йдеться про індивіда, справжнього розуміння індивіда і суспільства бракує.

На відміну від натуралістичних концепцій, ідеалістичні вчення відривають людину від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного життя на самостійну субстанцію. Ідеалістичне розуміння Історії виникає як результат абсолютизації духовного фактора в людському бутті. На практиці це означає дотримуватися просвітницького принципу: "Думки правлять світом".

Ідеалізм не заперечує об'єктивного чинника історії, але якщо з точки зору натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчого начала, соціального ватажка виконує або світовий розум (об'єктивний ідеалізм), або ж нічим не детермінована людська, насамперед духовно-вольова, активність (суб'єктивний ідеалізм). Ідеалістичне розуміння історії в багатьох випадках небезпечне тим, що породжує соціальну міфологію і прирікає соціальні суб'єкти, які опинилися під владою ілюзій міфів, на гонитву за міражами.

Отже, як натуралізм, який значною мірою розчиняє людину в природі, занадто заземляє її, так і ідеалізм, який відриває людину від природи і перетворює духовне начало в людині на самодостатню сутність, орієнтують на однобічне розуміння суспільства.

В певних теоріях визначається первинність індивідного начала в суспільстві (М.Вебер, Т.Парсонс, П.Сорокін), в інших – вихідними є надіндивідуальні соціальні структури (Е.Дюркгейм, К.Маркс).

Зіммель писав: "Суспільство існує всюди, де декілька індивідів знаходяться у взаємодії, яким би не було останнє". А П.Сорокін в своїй праці "Людина, цивілізація, суспільство" казав, що "соціальне явище є соціальний зв'язок, що має психічну природу і реалізується в свідомості індивідів, виступаючи в той же час по змісту і тривалості за його межи. Це те, що називають "соціальною душею", це те, що інші ^називають цивілізацією і культурою, це те, що треті визначають терміном "світ цінностей", в

протилежність світу речей, що створюють об'єкт наук про природу. Будь-яка взаємфця, між ким би вона не відбувалася, якщо вона має психічний характер (у вищевказаному змісті цього слова) – буде соціальним явищем" (5, с. 39).

На противагу їм Е.Дюркгейм вважав, що соціальні структури "існують реально поза індивідами, які постійно до них пристосовуються. Це речі, що мають своє особисте існування. Індивід знаходить їх цілковито готовими і не може зробити так, щоб їх не було, або щоб вони були іншими, ніж вони є. Безперечно, індивід відіграє певну роль в їх виникненні. Проте, щоб існував соціальний факт, потрібно, щоб, по крайній мірі, декілька індивідів об'єднали свої дії і щоб ця комбінація породила будь-який новий результат. А оскільки цей синтез має місце поза кожного з нас (тому що він утворюється з множини свідомостей), то він обов'язково має наслідком закріплення, встановлення поза нами певних способів дій, суджень, які не залежать від кожної окремо взятої волі" (4, с. 405). Соціальні явища Е.Дюркгейм вважав зовнішніми по відношенню до індивіда. "Вони (соціальні явища), не будучи матеріальними, існують певним чином, вони мають постійний спосіб існування і особливу природу, не залежну від індивідуального свавілля; вони виникають »з необхідних відносин" (4, с. 406).

К.Маркс вважав, що в суспільстві діють "свої особливі закони, що не мають ніякого відношення до осіб, які складають суспільство", а сам індивід "включається у "зовнішнє" спілкування "тільки як природній член будь-якого людського колективу" (1, с. 208).

В сучасній соціальній філософії усвідомлення поняття "суспільство" пов'язане з інформаційною революцією, з новим баченням світу. "Інформаційно-комп'ютерна революція реалізується як "процес інформатизації усіх сфер життя суспільства і життєдіяльності людини. В основі кожної соціотехнічної революції знаходяться свої особливі технологічні системи. Для інформаційної революції це інформаційні технології. Її кінцевим результатом повинно стати створення нової інформаційної цивілізації. При чому все радикально змінюється: матеріальне виробництво і 'світогляд, побут і освіта, спілкування і мистецтво змінюють не тільки свої зовнішні риси, але й

внутрішні механізми – зміст діяльності..." пише A.I. Ракітов в праці "Філософія комп'ютерної революції" (13, с. 273-274). Формується загально планетарна цивілізація на засадах, з одного боку, єдності і неподільності світового співтовариства, з другого – множинності, відносної незалежності і різноманітності народів, культур.

В розумінні поняття "суспільство" потрібно виділяти два аспекти, два виміри – індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство – це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою (виникає система норм і правил, прав і обов'язків, заборон і дозволів).

Саме така суперечлива особливість суспільної реальності – бути продуктом взаємодії індивідів, відбитком їх суб'єктивності (цілей, інтересів, бажань) і разом з тим незалежним від них надіндивідним, об'єктивним утворенням -обумовлює специфіку соціальної закономірності (соціальної детермінації), що якісно відрізняється від закономірностей природи. Суспільне буття та історія людства, оточуючий нас предметний світ складаються із зусиль конкретних індивідів, є результатом їх діяльності, продуктом конкретно-історичної форми відношення людей до природи. Проте саме цей результат стає об'єктивною умовою людського існування. Незважаючи на те, що люди самі творять свою історію і суспільне життя, форма "включення" їх в суспільно-історичний процес обумовлена не тільки ступенем освоєння ними культурної спадщини, не тільки їх суб'єктивними прагненнями, свободою вибору, але й об'єктивними умовами матеріального виробництва, досягнутим рівнем суспільного розвитку, в тому числі – рівнем суспільної свідомості. Отже, те, що має назву "соціальної

детермінації", є фактором залежності людей від продуктів та результатів їх власної діяльності. Із сукупної діяльності індивідів розвиваються нові об'єктивні історичні обставини, які, в свою чергу, визначають наступний розвиток людей. Тим самим, не існує закономірних тенденцій історії без діяльності людей. Люди знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом з тим створюють і змінюють ці обставини.