- •Лекційний курс Розділ і Вступ до філософії 3
- •Розділ іі Історичний розвиток світової та вітчизняної філософії 18
- •Тема 7 Українська філософія. 415
- •Розділ ііі Філософська антологія: буття світу та його духовні виміри. 597
- •Розділ іv Соціальна філософія 654
- •Розділ V Філософська антропологія 769
- •Розділ vі Філософія пізнання (епістемологія) 879
- •Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу 879
- •Тема 14 Наукове пізнання 880
- •Розділ viі Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього 906
- •Тема 15 Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього 906
- •Розділ і Вступ до філософії Тема 1 Філософія як специфічний тип знання філософія як специфічний тип знання
- •Розділ іі Історичний розвиток світової та вітчизняної філософії
- •Тема 2 Стародавня філософія
- •1.2. “Дао де цзи” – вчення про дао та де
- •1.3. Суть об’єктивного ідеалізму дао
- •1.4. Ідеї діалектики
- •2.2. “Луньюй” – канонічне джерело конфуціанства
- •2.3. Жень – центральна ідея вчення Конфуція
- •Тема 3. Філософія середніх віків та епохи відродження
- •1. Вчення Августина Блаженного
- •2. Фома Аквінський - систематизатор схоластики
- •1. Вчення Августина Блаженного.
- •§2. Соціокультурпі зміни
- •§3. Основні проблеми філософії Відродження
- •§1. Характерні особливості філософії палійського гуманізму
- •§2. Основні риси філософії природи Ренесансу
- •Тема 4 Філософія Нового часу
- •1.2 Наукові відкриття XVI- XVII століття і філософське переосмислення світу.
- •II. Френсіс Бекон - видатний філософ Нового часу.
- •2.2 Концепці нової науки.
- •2.3 Вчення про "примари" людського розуму.
- •2.4 Вчення про метод.
- •2.5 Філософія природи
- •Тема 5 Класична німецька філософія
- •1.Психологічні основи релігійних уявлень.
- •2. Виникнення релігійного культу.
- •3. Перехід від політеїзму до монотеїзму.
- •4. Гносеологічні основи релігійних уявлень.
- •1. Людина, як частина природи.
- •2. Вчення про мораль.
- •3. Теорія пізнання.
- •Тема 6 Новітня світова філософія
- •1.Сучасна практична філософія посилено розвиває один із найважливіших своїх розділів та інструментів – герменевтику.
- •1.1. Джерела філософії а. Шопенгауера.
- •2. Філософські погляди а. Шопенгауера
- •2.1. Визначення поняття волі.
- •2.2. Світова воля — головна рушійна сила
- •2.3. Філософсько-антропологічна позиція.
- •2.4. Елементи теорії світового песимізму.
- •3. Етичні та естетичні погляди філософа.
- •1.1 Поняття “аналітична філософія”.
- •1.2 Аналітична філософія і метафізика
- •3. Філософська герменевтика.
- •4 Сучасна релігійна філософія.
- •4.3. Визначення категоріальної приналежності релігійних вірувань.
- •4.4. Проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань
- •Тема 7 Українська філософія.
- •§ 2. Питания про оригінальний характер і національну самобутність давньоруської філософії.
- •§1. Літературні пам'ятки як основні джерела дослідження філософської думки Київської Русі.
- •§ 2. Проблеми буття в давньоруській філософській спадщині.
- •§3. Філософські концепції мислителів Київської Русі.
- •§ 4. Значення філософської спадщини Київської Русі.
- •1. Основні віхи життя і творчості о. Потебні
- •2. Філософські проблеми мови і міфа у працях о. Потебні
- •1. Основні віхи життя і творчості о. Потебні
- •2. Філософські проблеми мови і міфу у працях о. Потебні
- •Тема 8 Буття світу і людини
- •1. Еволюція уявлень про час. Основні концепції часу
- •1.1. Важкість осягнення часу
- •1.3. Статична та динамічна концепції
- •Тема 9. Духовні виміри буття
- •§1. Практика і суспільна свідомість,
- •§2. Свідомість як діяльне відображення
- •§1. Структура і форми самосвідомості
- •§2. Предметність і рефлексивність самосвідомості
- •§3. Свідоме і несвідоме
- •§1.2. Концепції походження мови.
- •§2.1.Мовна картина світу
- •§2.2. Мова і специфіка людського буття.
- •Тема 10 Суспільство: філософський аналіз.
- •1. Поняття суспільства. Різні підходи до аналізу суспільних процесів.
- •2. Матеріальне виробництво як фактор існування та розвитку суспільства. Спосіб виробництва та його структура.
- •3. Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
- •2. Структура і функції суспільства.
- •3. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок.
- •4. Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація .
- •5. Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
- •6. Ідея прогресу в історії. Сенс історії.
- •1. Генеза та сучасне розуміння.
- •2. Культура і цивілізація: Загальне і специфічне
- •4. Сучасна культура
- •1. Культура - предмет філософського аналізу
- •3. Традиційна культура.
- •4. Сучасна культура
- •Тема 12 Проблема людини в філософії та її соціальної сутності
- •1. Зміст поняття людського фактора
- •2. Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора
- •1. Екзистенційні передумови використання понять дослідження в українській філософській мові.
- •4.3.1. Самотність-відчай як наслідок волі до влади над світом.
- •4.3.2. Творча самотність.
- •Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу
- •Тема 14 Наукове пізнання
- •Тема 15 Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього
§1. Структура і форми самосвідомості
Свідомість припускає виділення суб'єктом самого себе в якості носія визначеної активної позиції у відношенні до світу. Це виділення себе, оцінка своїх можливостей, які є необхідною компонентою будь-якої свідомості, і утворює різні форми тої специфічної характеристики людини, яка називається самосвідомість.
Самосвідомість — динамічне, і таке що історично розвивається утворення, яке виступає на різних рівнях і в різних формах. Першою формою, яку інколи називають самопочуттям, є елементарне усвідомлення свого тіла і його вписування в світ оточуючих речей і людей. Виявляється, що просте сприйняття предметів в якості існуючих поза даною людиною і незалежно від її свідомості вже припускає певні форми самосвідомості. Для того, щоби побачити той чи інший предмет, як що-небудь, яке існує об'єктивно, в самому процесі сприйняття повинен бути ніби "вмонтований" певний механізм, який визначає місце тіла людини поміж інших тіл — як природних, так і соціальних — і зміни, які проходять з тілом людини у відмінності з тим, що здійснюється у зовнішньому світі. Інакше відбудеться змішування тих змін образу предмета, які викликані процесами, що відбуваються в самій дійсності, і тих, які повністю зобов’язані суб'єкту (наприклад, наближення або віддалення людини від предмета, повернення його голови). Психологи говорять про те, що усвідомлення дійсності на рівні сприйняття передбачає визначену, включену в цей процес "схему світу". Але остання, в свою чергу, в якості необхідної компоненти передбачає визначену "схему тіла".
Наступний, вищий рівень самосвідомості пов'язаний з усвідомленням себе в якості незалежного до тої чи іншої людської спільності, тієї чи іншої культури і соціальної групи [6,32]. Найвищий рівень розвитку цього процесу — виникнення свідомості "я" як особливого утворення, подібного на "я" і разом з цим в чомусь надзвичайного і неповторного, що має можливість здійснювати вільні вчинки і нести за них відповідальність, що з необхідністю передбачає можливість контролю над своїми діями і їх оцінку.
Але самосвідомість — це не тільки різноманітні форми і рівні самопізнання, це також завжди самооцінка і самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним, прийнятим даним людським ідеалом "я", винесення деяких самооцінок і, як результат — виникнення почуття задоволення або незадоволення собою, це “здатність відноситись до явищ із знанням їх можливостей, але звернена на самого себе”[11,8].
Самосвідомість — настільки очевидна якість кожної людини, що факт її існування не може викликати ніяких сумнівів. Більше того, значна і досить впливова гілка ідеалістичної філософії стверджує, починаючи з Декарта, що самосвідомість — це єдине, в чому не можна сумніватися. Адже, якщо я бачу який-небудь предмет, то він може виявитись моєю ілюзією або галюцинацією, але ніяким чином не можу сумніватися в тому, що існую я і існує процес мого сприйняття чого-небудь (нехай навіть це буде галюцинація). І разом з тим найменше розміркування над фактом самосвідомості розкриває його глибоку парадоксальність. Адже для того, щоб усвідомити самого себе, потрібно бачити самого себе ніби збоку. Але збоку мене може бачити тільки інша людина, а не я, навіть своє тіло я не можу бачити частково так, як його бачить інша людина. Око може бачити все, крім самого себе. Для того щоб людина могла бачити саму себе, усвідомлювати саму себе, їй необхідно мати дзеркало. Побачивши своє відображення в дзеркалі і запам'ятавши його, людина отримує можливість вже без дзеркала, в своїй свідомості бачити себе ніби "зі сторони" як "іншого", тобто в самій свідомості виходити за її межі. Але для того щоб людина побачила себе в дзеркалі, вона повинна усвідомити, що в дзеркалі відображена саме вона, а не якась інша істота. Сприйняття дзеркального відображення як подібного собі виявляється абсолютно очевидним. Між іншим, в дійсності це зовсім не так. Недарма тварини не впізнають себе у дзеркалі. Виявляється, для того, щоб людина побачила саму себе в дзеркалі, вона повинна оволодівати певними формами свідомості. Форми ці не дані з самого початку. Людина їх засвоює і конструює. Вона засвоює ці форми з допомогою другого дзеркала, вже не реального, а метафоричного. Це "дзеркало", в якому людина бачить саму себе і з допомогою якого вона починає відноситись до себе як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості, — спільності інших людей.
Відношення людини до самої себе опосередковане її відношенням до іншої людини. Самосвідомість народжується не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості, а в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських відносин. Як показують сучасні дослідження, в процесі розвитку самосвідомості усвідомлення самого себе і усвідомлення іншої людини в якості подібної на мене і разом з цим відмінної від мене виникають одночасно і передбачають один одного.