- •Лекційний курс Розділ і Вступ до філософії 3
- •Розділ іі Історичний розвиток світової та вітчизняної філософії 18
- •Тема 7 Українська філософія. 415
- •Розділ ііі Філософська антологія: буття світу та його духовні виміри. 597
- •Розділ іv Соціальна філософія 654
- •Розділ V Філософська антропологія 769
- •Розділ vі Філософія пізнання (епістемологія) 879
- •Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу 879
- •Тема 14 Наукове пізнання 880
- •Розділ viі Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього 906
- •Тема 15 Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього 906
- •Розділ і Вступ до філософії Тема 1 Філософія як специфічний тип знання філософія як специфічний тип знання
- •Розділ іі Історичний розвиток світової та вітчизняної філософії
- •Тема 2 Стародавня філософія
- •1.2. “Дао де цзи” – вчення про дао та де
- •1.3. Суть об’єктивного ідеалізму дао
- •1.4. Ідеї діалектики
- •2.2. “Луньюй” – канонічне джерело конфуціанства
- •2.3. Жень – центральна ідея вчення Конфуція
- •Тема 3. Філософія середніх віків та епохи відродження
- •1. Вчення Августина Блаженного
- •2. Фома Аквінський - систематизатор схоластики
- •1. Вчення Августина Блаженного.
- •§2. Соціокультурпі зміни
- •§3. Основні проблеми філософії Відродження
- •§1. Характерні особливості філософії палійського гуманізму
- •§2. Основні риси філософії природи Ренесансу
- •Тема 4 Філософія Нового часу
- •1.2 Наукові відкриття XVI- XVII століття і філософське переосмислення світу.
- •II. Френсіс Бекон - видатний філософ Нового часу.
- •2.2 Концепці нової науки.
- •2.3 Вчення про "примари" людського розуму.
- •2.4 Вчення про метод.
- •2.5 Філософія природи
- •Тема 5 Класична німецька філософія
- •1.Психологічні основи релігійних уявлень.
- •2. Виникнення релігійного культу.
- •3. Перехід від політеїзму до монотеїзму.
- •4. Гносеологічні основи релігійних уявлень.
- •1. Людина, як частина природи.
- •2. Вчення про мораль.
- •3. Теорія пізнання.
- •Тема 6 Новітня світова філософія
- •1.Сучасна практична філософія посилено розвиває один із найважливіших своїх розділів та інструментів – герменевтику.
- •1.1. Джерела філософії а. Шопенгауера.
- •2. Філософські погляди а. Шопенгауера
- •2.1. Визначення поняття волі.
- •2.2. Світова воля — головна рушійна сила
- •2.3. Філософсько-антропологічна позиція.
- •2.4. Елементи теорії світового песимізму.
- •3. Етичні та естетичні погляди філософа.
- •1.1 Поняття “аналітична філософія”.
- •1.2 Аналітична філософія і метафізика
- •3. Філософська герменевтика.
- •4 Сучасна релігійна філософія.
- •4.3. Визначення категоріальної приналежності релігійних вірувань.
- •4.4. Проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань
- •Тема 7 Українська філософія.
- •§ 2. Питания про оригінальний характер і національну самобутність давньоруської філософії.
- •§1. Літературні пам'ятки як основні джерела дослідження філософської думки Київської Русі.
- •§ 2. Проблеми буття в давньоруській філософській спадщині.
- •§3. Філософські концепції мислителів Київської Русі.
- •§ 4. Значення філософської спадщини Київської Русі.
- •1. Основні віхи життя і творчості о. Потебні
- •2. Філософські проблеми мови і міфа у працях о. Потебні
- •1. Основні віхи життя і творчості о. Потебні
- •2. Філософські проблеми мови і міфу у працях о. Потебні
- •Тема 8 Буття світу і людини
- •1. Еволюція уявлень про час. Основні концепції часу
- •1.1. Важкість осягнення часу
- •1.3. Статична та динамічна концепції
- •Тема 9. Духовні виміри буття
- •§1. Практика і суспільна свідомість,
- •§2. Свідомість як діяльне відображення
- •§1. Структура і форми самосвідомості
- •§2. Предметність і рефлексивність самосвідомості
- •§3. Свідоме і несвідоме
- •§1.2. Концепції походження мови.
- •§2.1.Мовна картина світу
- •§2.2. Мова і специфіка людського буття.
- •Тема 10 Суспільство: філософський аналіз.
- •1. Поняття суспільства. Різні підходи до аналізу суспільних процесів.
- •2. Матеріальне виробництво як фактор існування та розвитку суспільства. Спосіб виробництва та його структура.
- •3. Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
- •2. Структура і функції суспільства.
- •3. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок.
- •4. Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація .
- •5. Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
- •6. Ідея прогресу в історії. Сенс історії.
- •1. Генеза та сучасне розуміння.
- •2. Культура і цивілізація: Загальне і специфічне
- •4. Сучасна культура
- •1. Культура - предмет філософського аналізу
- •3. Традиційна культура.
- •4. Сучасна культура
- •Тема 12 Проблема людини в філософії та її соціальної сутності
- •1. Зміст поняття людського фактора
- •2. Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора
- •1. Екзистенційні передумови використання понять дослідження в українській філософській мові.
- •4.3.1. Самотність-відчай як наслідок волі до влади над світом.
- •4.3.2. Творча самотність.
- •Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу
- •Тема 14 Наукове пізнання
- •Тема 15 Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього
§3. Основні проблеми філософії Відродження
Виникнувши як ідеологія епохи кризи Феодалізму і зародження капітал u му, спираючись на різноманітні ідейні джерела і, отже, не будучи просі им відновленням античної філосо4)ії, філософія Відродження володіла власним багатим змістом.
Боротьба нового зі старим у економічній і соціально-політичній області набувала у філософії Відродження форми боротьби матеріалістичних тенденцій у натурфілософії і гносеології з ідеалізмом, іеологічним апріорізмом релігійного світогляду, якому протиставлялися також гуманістична етика і соціальні утопії. Поряд з боротьбою матеріалістичних тенденцій проти ідеалізму в його середньовічній теолого-схоластичній формі йшов розвиток і діалектики, і метафізики в методології. Діалектичні тенденції, дуже сильні у філософії Відродження 15—16 ст., до кінця цього періоду значною мірою згасли, позначилася перевага метафізики, і до 17 ст. склався механістичний матеріалізм. Найбільш характерними представниками цього періоду були Галілей, Бекон, що відкрили новий етап у розвитку науки, у т.ч. і філософії.
Мислителі Відродження прагнули пояснити існування єдиного нескінченного матеріального світу з нього самого, незалежно від зовнішньої потойбічної сили — божества, розуміли його як світ, що підкоряється єдиному закону причинно-наслідкового зв'язку.
Філософія Відродження ставила і вирішувала найважливіші філософські проблеми. Так наприклад, натурфілософія (Кардано, Телезіо, Патриці, Кампанелла, Бруно, Ванті, Парацельс) розробляла проблему матерії, знаходячись під впливом успіхів природознавства й античної філософської традиції (з одного боку, атомізму Епікура і Лукреція, з іншого боку - платонізму, неоплатонізму й аристотелізму, своєрідний синтез яких ліг в основу різних форм пантеїзму). Першу - атомістичну — концепцію розвивали прихильники епікуреїзму — Валла, Уарте, Монтень, Шаррон, а також Галілен: згодом, збагачена досягненнями природознавства, ця концепція лягла в основу поглядів багатьох найбільших представників філосо4)ії 17—18 ст. Другу — пантеїстичну — концепцію
розробляли Кардано, Микола Кузанскиіі, Телезіо, Бруно. У цій концепції висувалася па перший план ідея єдиного буття, з якої виводилася множинність речей матеріального світу. Прихильники цієї концепції іноді вступали в полемік} з атомізмом (Бруно, напр., високо оцінюючи античний атомізм у цілому, відкидав його вчення про «порожнечу») і зробили надалі вплив на філософію Спінози.
Філософії Відродження власгиві також і нові тенденції в гносеології: спрямована проти схоластики і релігійною догматизму, гносеологія філософів Відродження висувала на перший план досвід, чуттєвість як найважливіший, перший крок у процесі пізнання (вчення Миколи Кузанського і Бруно про 4 ступені пізнання, підкреслення ролі досвіду в пізнанні в Кардано, Парацельса, Телезіо й особливо в Леонардо да Вінчі і Гчлілея). У той же час, хоча й у різній формі, філософи Відродження вказували на роль розуму. У меншій мірі це відноситься до своєрідного емпірика епохи Відродження— Телезіо, у більшій - до Бруно, який піддав емпіризм критиці. Брупо, крім першого і ще недосконалого ступеня пізнання — відчуття (sensus), визнавав розсудок (ratio) розум (intellectus) і дух (animus); подібним же чином (ще раніше) міркував Микола Казанський, який виділяв такі самі ступені: чуттєвість, розсудок, розум і інтуїцію. У цьому твердженні ролі інтелекту слід відзначити дві тенденції. З одного боку, у Миколи Кузанського і Бруно існував ще зв'язок з релігійними середньовічними традиціями інтуїтивізму (четверта ступінь пізнання). Але, з іншої, особливо в двох діячів Відродження, що ніби пов'язують філософію Відродження і матеріалізм 17—18 ст.,— у Леонардо да Вінчі і Галілея, — ця тенденція веде до математизації інтелектуальної діяльності. Вони визнають математику вищим зразком доказової науки, що неминуче вело до поповнення індуктивного методу досвідченого пізнання раціоналістичною дедукцією, що істотно відрізняється від тісно зв'язаної із середньовіччям дедукції Миколи Кузанського і Бруно. Допускаючи іноді як компроміс пізнання через віру, філософи Відродження в основному стояли на ґрунті матеріалістичної теорії пізнання. В основі її - наступні положення:
1) визнання пізнаваності людиною навколишнього світу таким, як він є;
2) визнання впливу зовнішнього світу як джерела пізнання на органи почуттів, як на такі, що сприймають і переробляють ці впливи;
3) заперечення вроджених ідей і особливої нематеріальної субстанції, що керує процесом пізнання людини;
4) утвердження великої сили розуму і логічної діяльності, без якої одними тільки чуттєвими образами не можна досягти щирого знання. Слід зазначити, що в гносеології Галілея зустрічаються ідеї, які пізніше були розвинуті у філософії Локка в теорію первинних і вторинних якостей. Гносеологічним і натурфілософським концепціям мислителів Відродження була властива діалектність.У їхній методології лише до 17 ст. склалися метафізика і механіцизм, обумовлені спрямованістю економічного і соціально-політичного розвитку і характером природознавства того часу. Філософи Відродження розвивали думку про сдність природи і про взаємодію всіх її частин, визнавали вічний рух і зміну буття, висловлювали геніальні здогади про внутрішні протиріччя і їхню боротьбу як головні причини руху. Ці діалектичні тенденції в натурфілософії властиві Миколі Кубанському (принцип coincidentia oppositorum — збігу протилежностей), Теле'ио (навчання про те, що у світі усі відбувається через боротьбу протилежних сил), Бруно (вчення про збіг протилежностей у максимумі і мінімумі). Піко делла Мирандола, Леонардо да Вінчі й ін.
Теорія пізнання тісно пов'язана з етикою Відродження. На етичні теорії Відродження дуже вплинула етика епікурейської школи, меншою мірою -платонізму і стоїцизму. Дві останні течії, більш популярні у період раннього Відродження, висувалися головним чином при доказі того, що високі етичні ідеали можуть розвиватися в суспільстві і перетворюватися на життя без усякого впливу християнської моралі. Що ж стосується етики епікуреїзму, що мала послідовників у період розквіту Відродження, то вона найбільше відповідала ідеалам гуманізму. Епікуреїзм, однак, не міг бути попросту відроджений, тому що в умовах Відродження не могло бути сприйняте навчання про спокійне, пасивне відношення до життя (атараксія епікурейців, апатія стоїків). В етиці
Відродження містяться елементи волюнтаризму.
Етика епікуреїзму знайшла відображення в поглядах Валли, Гуттена, Уарте, Рабле, Шаррона. Прагнення піднятися над механічним розумінням основ етики і надати їй піднесеного характеру властиво Леонардо да Вінчі і Бруно, який у трактаті «Про героїчний ентузіазм» змалював ідеал життя вченого — ентузіаста науки, готового на всі позбавлення і навіть на смерть в ім'я панування свого передового світогляду.
Епоха Відродження в області естетики не залишила закінчених систем. Однак видатні художники і поети Відродження у трактатах, присвячених окремим мистецтвам, розробляли і більш загальні теоретичні питання (Леонардо да Вінчі, Трактат про живопис, 1561; А. Дюрер, Чотири книги про пропорції, 1528;
Л. Б. Альберті, Десять книг про зодчество, 1485; Л. Пачоли, Ф. Сідней, Ж. Дю Сідлі, Дж. Фракасторо, М. Сервантес і ін.). В епоху Відродження відбувалася секуляризація мистецтва і звільнення художника від опіки церкви. На відміну від середньовічних вчень, мистецтво вже не розглядалася як алегорична форма істини. Відродилася антична теорія наслідування —мімезису (у 1545 Пеллетье перевів на французьку мову «Мистецтво поезії» Горація, а Робортелло в 1548— «Поетику» Аристотеля), спрямована нропі канонів середньовічного традиціоналізму й академізму. «Хто може йти до джерела, не повинний йти до глечика» (Леонардо да Вінчі). Це було обгрунтуванням новаторського духу всякого живого мистецтва. Навіть фантастичне в мистецтві в кінцевому результаті підпадає під закон «наслідування» (Сервантес, Мікеланджело). Художник повинний вивчити анатомію, іцоб знайти об'єктивні підстави прекрасного (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Дюрер), а також математику як основу пропорцій. Математик Пачолі, друг Леонардо да Вінчі, відкрив закон «золотого перетину». Трактат про живопис Альберті будувався на математичних визначеннях крапки, лінії, поверхні, кола, кута і т.д. Художник Пьеро делла Франческа, вивчаючи закони перспективи, поклав початок нарисній геометрії. Естетика Відродження періоду розквіту ворожа суб'єктивізму і манірності («маньєризм» виник тільки на кризовій фазі культури Відродження).
Розділ II. Філософія італійського гуманізму і філософія природи ренесансу