[Ред.] Посмертна слава Сенеки
Нерон та Сенека, пам'ятник в Кордові, Іспанія. Скульптор — Едуардо Баррон
Слава Сенеки не щезла зі смертю філософа. Річка забуття поглинула багато творів античних письменників та філософів. Творам Сенеки пощастило. Їх переписували ще в Середньовіччі. Сенека не зник з обріїв європейської культури і в добу книгодрукування.
До особи Сенеки та його творів звертатимуться постійно, бо вони більш цілісні, ніж його життя, замішане на компромісах. В Кордові (Іспанія) встановлено монумент вихователю одного з римських імператорів — філософу Сенеці (скульптор Едуардо Баррон).
56 . Меніпея
Жанр виникай у творчості філософа-кініка Меніппа у 2 пол. 3 ст. до н.е. Спирається на прийом сократівської іронії в діалогах Платона. Притаманна карнавалізація формозмісту тобто перенесення обрядово-символічної мови у стихію низової народної сміхової культури. Це філософсько-сатиричний жанр. У творах вільно поєднуються вірші та проза, високий та низький стилі, відбувається цитування епосу трагедії і комедії. У текстах – химерне середовище діяльності персонажів. Вільна від літературної мови норми сюжетної лінії. Часто створюється порогова ситуація котра має провокувати персонажів до пошуків правди. Тексти акцентуються на актуальному житті теперішності.
57. Лю́цій Апуле́й (Apuleius, бл. 125—†180) — римський письменник. Родом з Пн. Африки. З багатьох віршів, прозових творів, ораторських промов і науково-філософських трактатів Апулея до нас дійшло лише кілька.
Найвідоміший роман — «Метаморфози» («Золотий осел») — мав значний вплив на європ. літературу. В ньому поєдналися реалістичні й сатиричні картини життя з еротикою, фантастикою, містикою, характерними для рабовласницького суспільства часів занепаду. В романі багато вставних новел, з яких одну — про Амура і Псіхею використали європ. поети, художники, композитори.
Люцій Апулей (народився бл. 125 р. - помер 6л. 180 р.) - письменник, відомий переважно як один з видатних представників античного роману - родом з м. Мадаври, в північній Африці. Батько його належав до іменитих громадян тамтешнього - неримського - походження й займав вищі муніципальні Посади. Освіту, одержану в місті Карфагені, Апулей доповнив подорожами по Сходу, Греції, Італії, вивчаючи грецьку й латинську мову, красномовство й філософію. Повернувшися на батьківщину, він став чоловіком багатої вдови, далеко старшої за нього віком; спадкоємці вдови обвинуватили його в тому, що він її «зачарував», і на суді Апулеєві довелося оборонятися від обвинувачень у чарівництві.. Хоча він і був виправданий, репутація «чарівника» залишилась за ним разом з репутацією широкоосвіченої людини. Останні роки життя, в Карфагені, Апулей займав видатну й почесну на ті часи посаду головного жерця провінції.
Серед написаного Апулеєм є філософські твори, де він пропагує неоплатонічну філософію («Про божество Сократа», «Про науку Платона», «Про світ»), ораторські («Апологія» - оборонна промова на згаданому процесі) і ін. Найбільше історико-літера-турне значення має його роман «Метаморфози або золотий осел» (в 11-ти книгах; епітет «золотий» не пов'язаний з сюжетом роману, а доданий пізнішими читачами, як оцінка). Основною темою роману є історія молодої людини Люція, ненавмисне чарами перетвореної на осла. Далі роман розвивається в плані авантюрно-побутовому, але закінчується в побожно-містичному тоні: богиня Ісіда визволяє героя від чар, і він стає ревним служником її культу. Строкатість змісту роману посилюється 12-ма вставними оповіданнями, які надають творові Апулея зовнішньої схожості з такими, наприклад, творами пізнішої літератури, як «Дон Кіхот» Сервантеса або «Жіль Блаз» Лесажа. З цих вставних оповідань новела про невірну жінку, що заховала кохання в бочці (кн. 9, розд. 5-7), переказана згодом Боккаччо в «Декамероні» (друга новела сьомого дня), так само як і інша - про коханця, схованого в скрині, що виявив себе [560] чханням (кн. 9, розд. 24-25; «Декамерон»-дев'ята новела п'ятого дня). Найбільшої популярності набула з них казка про Амура і Псіхею, яку в печері розбійників стара переказує полоненій дівчині (кн. IV-V-уГ,1ГйвГнйжче).
Основна авантюрна фабула романа Апулея та сама, що й у новелі грецького письменника II ст. до н. є. Лукіана з Самосати - «Лукій, або осел», але, мабуть, обидва твори - результат незалежної літературної переробки ще старішого грецького роман а. Щодо вставних новел, то джерелом частини їх могли бути, як указує сам Апулей, «Мілетські історії» якогось Арістіда - грецький збірник еротичних новел в 7 книгах, можливо, І ст. до н. є., який не дійшов до нас, але був неодноразово згадуваний античними письменниками. В основі оповідання про Амура й Псіхею, напевне, лежить фольклорна казка (тема про зачарованого царевича розроблялася, наприклад, в російських казках про Фініста Ясного Сокола, про «Аленький цветочек» і ін.), ускладнена алегоричними зображеннями страждань людської душі (психе - душа), яка шукає з'єднання з «началом божественної любові» (амор - любов). Обробка Апулея подана почасти в патетичному, почасти в пародійному тоні. Збережені цією обробкою образи Амура й Псіхеї зустрінуться не один раз в пізнішому європейському мистецтві (в живописі й графіці від Рафаеля до Моріса Дені, Клінгера, Ф. Толстого, її скульптурі - в Канови і ін.), а казка про них у новій переробці - у Лафонтена у французькій літературі XVII ст., у Богдановича (в поемі «Душенька» XVIII ст.) - аж до європейських письменників кінця XIX і початку XX ст.
Роман Апулея - характерне явище епохи розпаду античного суспільства. Його тематичній і стилістичній строкатості відповідає еклектизм світогляду, в якому співіснують раціоналістичний скептицизм з наївними забобонами, насмішкувате ставлення до традиційної античної релігії - до богів греко-римського Олімпу й захоплення східними культами Ісіди й Осіріса. Послідовна в романі цілковита байдужість автора до питань політичного й громадського життя - риса, характерна для настроїв заможних груп Римської імперії епохи її найбільшого всебічного розвитку, за яким, як відомо, йшов період великої соціальної кризи III ст. н. є.
60. Відчуження людини Відчужена вже від общини людина пильніше зазирає в себе — їй цікавий світ індивідуального. Мистецтво пізнього еллінізму ввібрало у себе особливості своєї епохи. Це цова сторінка в історії античного мистецтва, пов´язана вже з Римом. Римські легіонери, які поступово завоювали все Східне Середземномор´я, постали перед іншими народами представниками досить розвиненої культури. Римське мистецтво багато що взяло, творчо переробивши, у Стародавньої Греції, але виросло воно на землі, де вже була власна, давньоіталійська культура, початок якої сягає ще III тисячоліття до н. е. і в якій найцікавішим і найбільш розвиненим було мистецтво етрусків. Живописне оздоблення гробниць, постаті або погруддя померлих на теракотових поховальних урнах дають уявлення про культи та спосіб життя етрусків. Цікава й етруська кераміка, яку випалювали до чорного, полірували так, що вироби здавалися швидше бронзовими чи золотими, і прикрашали або надряпаним рисунком, або рельєфним зображенням тварин і птахів. Були етруски майстрами і в ювелірній справі, і у бронзовому литті. Саме етрускам належить славнозвісна Капітолійська вовчиця (початок V ст.), яка нагадує відому легенду про походження Риму.
58. Схарактер.зміст «Метаморфоз» Апулея як спробу пошуків від занепаду.
Апулей розповідає про те, як Луцій вирішив на собі випробувати напій однієї чарівниці, що перетворював людей у птахів. З цією метою він попросив допомоги у служниці, але вона сплутала склянки, і бідний юнак перетворився в осла. (Ось до чого може призвести необережне звертання до магії! Ось до чого призводить цікавість!)Щоб стати людиною він мусить з*їсти пелюсток свіжих троянд.І тут починаються пригоди Луція як Осла.Не раз знаходиться на краю загибелі, змучений, побитий і напівголодний, Луцій мимоволі бере участь у набігах і живе в горах, в кублі розбійників.Там щодня і щоночі вислуховує він і запам'ятовує (перетворившись на осла, герой, на щастя, не втратив розуміння людської мови) все нові і нові страшні історії про розбійницькі пригоди. Нещастя невдачливого дослідника магічних таємниць закінчилися тоді, коли за порадою богині Ізіди, що з'явилась у сні, він пожував ніжні і запашні пелюстки троянд помірковане життя, його посвячують в таїнства богині Ізіди. Автор неначе навіює читачам, що коли людина живе як тварина, то вона за своєю суттю є твариною, і доля покарає її за це, як покарала героя роману.. Перетворившись в осла, Луцій поводиться, як і раніше, але тепер він, як вважає Апулей, тварина і за своєю духовною сутністю, і за зовнішністю. І лише після того, як Луцій внутрішньо очистився, він став з волі богині Ізіди людиною і не лише за зовнішнім виглядом, а й за своєю сутністю. Тепер його більше не переслідує доля, як раніше, тепер він може спокійно і щасливо жити.Пройшовши через серію священних обрядів, пізнавши десятки таємничих присвят і врешті-решт повернувшись додому, Луцій повернувся і до судової діяльності адвоката. Але в більш високому званні, ніж був раніше, і з додаванням священних обов'язків та посад.
59. Опишіть спільне та окреме між долею Люція та Психеї («Метаморфози» Апулея)На основі метаморфози створюється тип зображення цілого людського життя, в його основних зламних, кризових о моментах: як людина стає іншою. Подаються різні і суттєво різні образи тієї ж самої людини, різні епохи, що об’єднані в ній, різні етапи її життєвого шляху. Тут немає становлення у точному смислі, але є криза і переродження, що є спільним для обох персонажів. В основному сюжеті Аполей подає 3 образи Луція: Луцій до перетворення в осла, звичайний юнак, який
шукає лише пригод. Луцій - осел, що страждає від того, що він шукав пригод. Луцій - містерійно очищений та оновлений. У паралельному сюжеті подаються лише 2 образи Псіхеї: до очищення викупними стражданнями і після них; тут подається послідовна путь переродження героїні, що вже не розподіляється на 3 вельми різні її образи.