40. Розкрийте особливості філософського змісту та художнього стилю сатир Горація.

Дві книги сатир Горація вийшли в 35 і 30 рр. до н.е.(10 і 8 віршів). Перша книга присвячена Меценатові, до нього поет звертається в 1-й і 6-й сатирах, згадує його ім’я і в останній 18-й.

Завданню сатир, спрямуванню, а також художнім прийомам та ознакам жанру присвячені 4-й і 10-й вірші І книги. Зразком Горацію служили сатири Луція, хоч він вбачав недоліки творчої манери Луцілія в невибагливості до вірша, поспішності, змішуванні латинських і грецьких слів.

Сатири Горація являли собою бесіди на різноманітні філософсько-моральні теми аьо теми, в яких поставали проблеми мистецтва. У 10-й сатирі поет висуває своє бачення необхідних ознак цього жанру.

Вважав, що після Луція настали нові часи, і поетам уже не прощається «буденна» і «низькоросла мова». Сатиру Горацій визначав як звичайну бесіду, викладену поетичною мовою.

Висловлював подив з приводу того, що його сатири сприймаються інакше, ніж колись вірші Луцілія. Пояснював це тим, що його твори призначаються вузькому колу друзів.

Насправді було не так. За часів Октавіана сатира вже втратила колишню суспільну гостроту й поступово набула особистого характеру, стаючи моралізаторською. Лукієва сатира не зачіпала окремих римлян. Горацій же висміював окремих конкретних осіб, своїх cучасників(хай і під вигаданим ім’ям, але добре відомих). Його узагальнення сприймалися як моралізаторські настанови.Завдання своїх сатир поет визначив досить чітко – відтворення життя в усіх його проявах і відтінках.Зміст сатир різноманітний. Вони, як правило, не порушують вагомих соц-політ проблем.В деяких сатирах поет розкривається сам як особистість, оцінюючи інших, вказує на свої вподобання(автобіографічна 6-та сатира, де підкреслює своє низьке походження і пишається батьком).Відкидає гонитву за багатством, вважаючи цей шлях облудним та небезпечним.

У сатирах(3-тя) Горацій пропонує дотримуватись середини між крайнощами, коли людина зберігає гармонію між веліннями розуму і серця, почуттями й обов’язком. Всесвітньо відомим став його вираз «золота середина». Найкраще ці думки розкриті у ІІ книзі «Сатир» (2, 3, 6).

Проповідь стоїцизму, в якому Горацій черпає більшість своїх ідей, поєднується у нього з прославленням природи, закони якої підказують людині правильний спосіб життя. Проте часом і висміює окремі положення стоїчної доктрини (ІІ, 3). На свято Сатурналій раб Горація Дав доводить, що його господар також раб, раб своїх пристрастей, оскільки виявляє нестійкість у бажаннях. Заглядається на заміжніх жінок, ходить до них у відсутності чоловіків і тремтить у чеканні розплати.Усі сатири були написані гекзаметром, вони завершують перший період творчості письменника. Разом з еподами(або ямб - насмішкуваті двовірші у яких довгий рядок чергується з коротким) ці вірші свідчили, що в римську літ-ру ввійшов великий майстер поетичного слова, чіткого й виразного образу. Але пізніші його твори матимуть більшу цілісність, а самі образи вже не ілюструватимуть роздумів автора, а стануть їхньою органічною частиною. Вже в 1-й сатирі ІІ книги друг Октавіана Требатій радить Горацію «виславляти дії незламного Цезаря», але поет відповів, що для епічного твору йому «бракує сил», а недосконалий вірш може образити Цезаря. Врешті Горацій усе ж вирішує відмовитись від «лайливого слова».

41. Постать Овідія як ліричного героя. Блискучій поетичний дебют Овідія («Любовні елегії») пов'язаний з еротичною елегією, поширеним жанром в його час. В цьому жанрі відбилися настрої середніх верств суспільства, які поринали від суспільної діяльності в сферу особистого життя. Поет згадує своїх попередників — Корнелія Галла, Альбія Тібулла та Секста Пропорція; однак він не був лише наслідувачем, свої елегії він складає в цілком іншій тональності, грайливого, часом легковажного трактування теми кохання. Публічні декламації «Любовних елегій» відразу принесли їх авторові загальне визнання. За «Скорботними елегіями» були написані «Понтійські листи» (Ex Ponto), у чотирьох книгах. Зміст цих адресованих Альбіновану та іншим особам листів по суті той самий, що і в елегій, з тією тільки різницею, що в порівнянні з останніми, «Листи» виявляють помітне падіння таланту поета. Це відчувалося і самим Овідієм, який відверто зізнається, що перечитуючи, він соромиться написаного і пояснює слабкість своїх віршів тим, що муза не хоче йти до грубих гетів; виправляти ж написане — додає він — у нього не вистачає сил, тому що для його хворої душі важко всяке напруження. Цитата з Листів часто використовується авторами як прохання до читача про поблажливість. Тяжкість положення відбилася, очевидно, на свободі духу поета; постійний гніт несприятливої ​​обстановки все більш і більш засмучував політ його фантазії. Звідси втомлива монотонність, яка в поєднанні з мінорним тоном складає в зрештою тяжке враження — враження загибелі першорядного таланту, поставленого в жалюгідні й неприродні умови і втрачає свою могутність навіть у мові і віршуванні. Однак, з берегів Чорного моря прийшли в Рим два твори Овідія, що свідчать про те, що таланту Овідія були під силу і предмети, обробка яких вимагала тривалого і серйозного вивчення. Несподівано елегії отримали політичну забарвленність, коли поет полемізував проти тенденцій Октавіана Авґуста законодавчим шляхом відновити суворість сімейних звичаїв. Нову форму для варіації елегії поет створює в збірці «Героїди», де у вигляді скаржень міфічних героїнь на своїх коханців та чоловіків, з якими вони були в розлуці, майстерно розкривається психологія окремих героїнь. Овідій бере матеріал з трагедій Евріпіда та творів еліністичної літератури й мистецтва, проте міфологічні образи модернізує, зберігаючи лише традиційні імена та ситуації.

Присвятивши любовній елегії майже десять років, Овідій викінчує три книги дидактичної поеми «Наука кохання», що містить практичні поради для закоханих, й «Засоби від кохання». Елегії написані в іронічно-повчальному тоні у витонченій риторичній техніці своєю композицією пародіюють наукові трактати. Поет не приховував свого зверхнього ставлення до офіційного прославляння стародавніх чеснот. Суто практичним твором «Про косметику», Овідій підвів підсумок своїй діяльності як поета любові і звернувся до більш серйозних тем.