23 .Розкрийте культурно-історичну ґенезу давньогрецької трагедії .

Генеза античної трагедії повторювала становлення класичної античної культури, в якому головними магістральними напрямками стають рефлексія над міфом та процес послідовної індивідуації. Нерозвиненість соціальної структури раннього грецького полісу Греції спричиняє те, що функції соціальної регуляції приймають на себе, з одного боку, культові (головним чином, діонісійського характеру) і, з другого, агоністичні практики (всілякі змагання, перш за все, Олімпійські ігри). Саме з них, в процесі подальшої індивідуації та інтелектуалізації античного суспільства, народжується антична трагедія як модель і механізм давньогрецької культури. З самого початку свого існування аттична трагедія виконує функції соціальної регуляції спільноти: зниження рівня агресії через катарсис; апробація нових моделей поведінки (шляхом колективного обговорення та присудження нагород переможцям); підняття престижності занять інтелектуальною діятельністю та творчістю (через агон драматургів та акторів). Громадяни інших держав (природно, еллінських) одержали можливість інкорпоруватись в чужих полісах. Навіть жінки в давньогрецькому театрі одержали змогу вільно висловлюватись (лише в межах театру) на політичні теми.Розвиток драматичної дії сприяв встановленню в античній культурі не тільки навички та традиції слухання, а й еволюції політичної та судової практики Давньої Греції.В трагедії були відображені головні проблеми становлення та розвитку поліса як форми існування античної культури і людини. Особливо виділяється значення аттичної трагедії як механізму підтримання еллінської єдності. Трагедія стає загальногрецьким значущим явищем, хоч її становлення та еволюція проходили власне в Афінах. Вже в античності трагедія стала найпопулярнішим видовищем. Есхіл, Софокл і Еврипід - найяскравіші індивідуальності, представники національної культурної еліти. Саме їм вдалось зробити змістом трагедії людське життя взагалі, заінтригувати глядача її перипетіями, факт народження індивідуальної свідомості та прийняття рішення окремою людиною. Після них вмирає мистецтво написання трагедії взагалі. Керівна роль в античному театрі (до римського часу) цілком переходить до акторів, які ставили, в основному, тексти Есхіла, Софокла та Еврипіда. Антична трагедія виникає як культове явище, і саме вона першою відображає зміни в напрямку індивідуалізації та інтелектуалізації стосунків людини та Бога. Есхіл в своїх трагедіях створює цілісне вчення про співвідношення світу богів та світу людського життя, вносить в трагедію дух містерії. В творчості Софокла вперше зароджується ідея святості людини і її діяння, як жертви спокути гріхів світу Еврипід розвивав рух побудови індивідуальних стосунків людини і Бога, в обхід колективного культу.

24. Генеза давньогрецької комедії

Грецька комедія виникає у VI ст. до н. е. з таких осоновних елементів: а) голосливі й веселі побутові сценки пародійного та карикатурного характеру, б) драматизовані пісні викривального характеру в селян, котрі ходили на свята Діоніса в місто висміювати тамтешніх мешканців, в) оргіастично-жертвений культ Діоніса, г) пісні на честь богів родючості на Діонісових святах. В результаті поєднання цих чинників з’являються веселі,буйні святкові походи та сцени карнавального типу, сповнені жартами, навіть непристойностями; з піснями, танцями, перевдяганням у різних тварин та істот з товстим задом, великим черевом і довгим шкіряним фалосом. Великого значення набували любовні пригоди, бенкети, різні буйства. Слово комедія походить від коммос, тобто святково-веселий натовп, гулянка. Класична комедія розвивалась під сильним впливом наростаючого антагонізму між вільними землевласниками та великими виробниками. Від культу Діоніса до комедії перейшло багато важливих рис: а)хор, як невід’ємна частина ритуалу, б)агон двох напівхорів,в)парабаса, рух хору у бік глядачів та звертання до них від імені поета, г)багате маскування, д) бенкетування, любовні пригоди, весілля та заключний марш із смолоскипами. За Арістотелем комедія втішає безболісним сміхом з приводу фіктивно страждаючих героїв, про загибель яких не ставиться питання. На початку VІ ст. дон.е.виникає у місті Мегари фарс, примітивна комедія , що складалась з невеличких жартівливих сценок, та мім в Сицилії, тобто жартівливе відтворення в народних сценках щоденного життя. І лише в Аттиці комедія досягла повного розвитку. Тут вона отримала розвинуту фабулу та структуру, різноманітні маски та визначене число акторів. Представники: Хіонід, Кратет, Маснет, Арістофан.