43. Зародження й розвиток риторики...

Вчення красномовства виникло з узагальнення і систематизації тих прийомів і методів ведення полеміки, спорів та диспутів, що одержали широке розповсюдження в античній Греції з її розвитим політичним життям і боротьбою різних партій за вплив на маси. У цих умовах уміння переконувати людей, наводити переконливі аргументи проти своїх опонентів, підкріплювати їх фактами, впливати не тільки на розум, але й на почуття й емоції слухачів, здобувало винятково важливе значення. От чому в античній Греції розробка проблем риторики починалася задовго до того, коли були створені надійні логіко-методологічні, психологічні і моральні основи й принципи, на які повинні спиратися суперечка, діалог, диспут або полеміка. Точніше кажучи, ці принципи й методи формувалися поступово в процесі узагальнення і систематизації тих прийомів, доводів і способів ведення полеміки або диспуту, що практикувалися в публічних промовах.

Батьком науки про красномовство вважається давньогрецький поет, філософ і лікар Емпедокл (біля 490–430 р. до н. е.). Вихідці з грецьких поселень у Сицилії ритори Коракс і Тисій склали перші систематичні посібники з красномовства. Пізніше, слідом за красномовством судовим, у якому головну роль грало знання законів і звичаїв, у Давній Греції розробляються прийоми політичного і художнього красномовства. А саме: вміння переконливо викладати свою мову, дотепно відповідати на питання, говорити без підготовки (використовуючи пункти виступу попереднього опонента), сперечатися проти очевидності, збивати і плутати супротивника в суперечці і т. п.

44. Роль риторики в Давньому Римі та Римській імперії.

Саме за часів римського панування грецька риторика набула величезного авторитету в усій римській імперії (друга софістика II ст. до н. е.). Однак серед римлян були люди, що ворожо ставилися до грецьких впливів, прагнули захистити стародавні римські ідеали (Катон Старший), гаслом якого було: "Не погуби справи, а слова знайдуться". Закінчилося це змагання висланням у 161 р. до н. е. усіх грецьких вчителів риторики з Риму.

Після періоду недовіри до грецького риторичного досвіду римське суспільство кинулося його засвоювати, переймаючи всі види красномовства й основні типи промов (урочисті, політичні, судові). Римляни нічого нового до цієї класифікації не додали, а лише зміцнили її широкою практикою свого розвиненого суспільного життя.

У другій половині II ст. до н. е. греки відновили свій вплив і під їхньою егідою були виховані такі блискучі оратори Риму, як Ціцерон, який виступав у час громадянських війн і політичної боротьби між республіканцями та прихильниками диктатури цезарів (імператорів). Як республіканець Ціцерон наклав головою в тій боротьбі, але збереглося понад п'ятдесят його промов і навіть твори з теорії риторики. Ціцерон висунув ідеал освіченого орато-ра-філософа, полум'яного патріота. У Римі та провінціях аж до занепаду античної цивілізації викладали латинську та грецьку риторики. Так, відомий оратор тої пори Авсоній із вдячністю згадує своїх викладачів у Бурдігалі (Галлія), відзначаючи, що вони, звичайно, досягали багатства, слави та спокійної старості.

Останні століття Римської імперії позначені зрощенням риторики з античною системою життя та владою, що в очах християн було свідченням "реакційності" традиційного красномовства. Одним із свідчень цього є змагання в красномовстві між поетом Немесіаном та імператором Ну-меріаном, що відбулося в 284 р. Навіть після Міланського едикту про рівноправність поган і християн (313 р.) надаються привілеї риторам і лікарям (321 та 333 pp.). Визначною подією стало викладання риторики в Римі Патерою (338 р.) та Мінервієм (352 p.). У 362 р. імператор Юліан Відступник намагається заборонити християнам вивчати граматику та риторику; наступного року ритор Алкін, його вчитель, складає йому панегірик. Приблизно в 364 р. до імператорського двору — вже знову християнського — запрошено ритора Авсонія, якого осипано щедротами. У 383 р. сенатор Сіммах, тогочасний письменник і красномовець, виступає на захист язичницького вівтаря Перемоги в римському сенаті. У 392—394 pp. ритор Євгеній узурпує владу в Римі та намагається знову відновити язичництво. Так тривало до 416 p., доки язичникам не було заборонено займати державні посади.

Але недаремно і наступне, IV ст. М. Гаспаров називає риторичним століттям1: риторика домінує в освіті, побуті, поезії. На відміну від елементарних шкіл, граматичні та риторичні школи (що виникли як наслідування грецьких) були школами вищого типу, розрахованими на дітей знаті, і поступово перетворилися на заклади, що готували чиновників для імперського бюрократичного апарату. Навчання граматики та риторики звелося до засвоєння культурного потенціалу, який давав змогу відчувати себе римлянином. Красномовство вважалося вищою здатністю людини: адже воно об'єднувало людей, на відміну від спеціальної освіти.

У V ст. риторичні школи були витіснені християнськими: їхній вплив був ширший, оскільки вони зверталися до кожної людини, а не лише до знаті. Але довго ще, особливо в провінціях, риторична програма слугувала освіті, навіть коли на місці Західної Римської імперії постали молоді напівварварські держави