25.Сформулюйте основні думки Нічше щодо аполлонівського та діонісівського початків у трагедії

Аполлонійський першопочаток можна схарактеризувати як такий, котрий плекає індивідуальність людини: «величним жестом він вказує нам на необхідність усього цього світу мук, аби кожен індивід через нього був змушений творити рятівне видіння і потім, занурений у його споглядання, спокійно сидів у своєму хисткому човні посеред моря». Це все може нагадувати рух образу Едіпа від трагедії «Цар Едіп» до «Едіп в Колоні» Софокла. Типовим аполлонівський сновид ним мистецтвом називає Ніцше творчість Гомера, тобто епос. Він визначає такі його риси: логічна причинність, послідовність сцен, конкретність і впевнена пластичність. Він характеризує мистецтво Гомера як невимовно-піднесене, наївне,сповнене аполлонівської ілюзії. Отже, у мистецтві Гомера немає і не може бути справжнього страждання, це лише страждання-сон, страждання – гармонія. Діонісійський світ він характеризує наступним чином: «Під дією чарів діонісійського не лише знову відновлюється союз людини з людиною, але й відчужена, ворожа або пригноблена природа знову святкує торжество примирення з її блудним сином» Тут він наполягає на тому, що природний стан людини полягає саме в діонісійському екстазі. Ядро діонісійських свят мислитель бачить у статевій розпусті, у повній розкутості. Перше протистояння двох видів поезій він вбачає в епосі Гомера та ліриці Архілоха. Мислитель вказує на безпосереднє походження лірики Архілоха від діонісійського. Водночас уже в ліриці Архілоха мислитель помічає риси аполлонізму

26. Сформулюйте значення творчості Есхіла для поступу трагедії як жанру.

Внесок Есхіла у процес створення трагедійного дійства був величезний. Він перший синтезував усі елементи, пов’язані з дифірамбічними заспівами, надавши їм глибоко драматичного характеру. Завдяки його творчості трагедія набула першорядного суспільного звучання і стала найголовнішим драматичним жанром. Вона перетворилась на могутній засіб виховання співгромадян. Широта проблематики творів Есхіла зумовлена зображенням диких, анархічних сил, за законами яких існувало родове суспільство і які з наступом прогресу замінялись новими суспільними формами. Постановка цих проблем потребувала значно ширшого ніж просто трагедія художнього простору. Тому поет створює складніший вид драматичної творчості – трагічну трилогію, що незабаром стає традиційною для змагань драматичних поетів. Есхілові належала також заслуга введення заключної драми сатирів. Великим поштовхом для швидкого розвитку трагедії стало введення Есхілом другого актора. І хоча хор, який виступав, як колективний актор і безпосередньо втручався своїми заспівами в діалог та сприяв розвитку дії, тепер його хоровим партіям належить уже незначне місце. Трагедія через це втрачає характер ораторії і сповнюється значно жвавішою драматичною дією. Есхіл надав усім частинам і елементам трагедії досконалої форми. Він увів формулу трагічного мовчання, що створювала напруження. Тривогу глядачів викликала атмосфера жаху на сцені.