§ 3. Стилі сучасної української літературної мови

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, за-

лежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів.

Відповідь на занятті відрізняється від виступу на зборах.

Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й

будує речення, ніж коли він пише приватного листа. Залеж-

но від змісту і цілеспрямованості висловлення, а також від

індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення

відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і

найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації наявних у мові

співвідносних варіантів слів, форм, словосполучень, конст-

рукцій речень тощо. Отже, художній твір (новела,

оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, про-

токол, написані однією мовою, відрізняються набором мов-

них засобів, специфічними особливостями у мовному

оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною ди-

ференціацією мови.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово "стиль" —

багатозначне, воно походить від латинського $1у1ш — "па-

личка для письма", тобто письмове знаряддя, яке використо-

вувалося в часи античного Риму і середньовіччя. В літера-

турі і взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність ху-

19

дожніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також

спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Стиль це різновид літературної мови (її функціональ-

на підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяль-

ності мовців і відповідно до цього мас свої особливості до-

бору й використання мовних засобів (лексики, фразеології,

граматики, фонетики).

Кожний стиль має:

— систему мовних засобів;

— стилістичні норми;

— підстилі;

— жанри реалізації.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів виражен-

ня, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання.

В українській літературній мові традиційно виділяють

п'ять функціональних стилів:

1) науковий;

2) офіційно-діловий;

3) публіцистичний;

4) художній;

5) розмовний, або стиль побутового мовлення.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реа-

лізується у властивих йому жанрах. Жанри — це різновиди

текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мов-

лення, сферою спілкування та іншими ознаками*

Проте функціональні стилі не існують відокремлено один

від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні,

міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен виріз-

няється специфічними елементами, властивими тільки йому.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна представити у

вигляді таблиці (табл.1).

*Лобода В. В.. Скуратівський Л. В. Українська мова в таблицях:

Довідник. К.: Вища шк.. 1993. - С. 175.

20

Таблиця 1. Диференціація стилів мови

Назва

стилю

Жанри,

у яких ре-

алізується

Мета

мовлення,

призначення

Сфера

спілку-

вання

Ознаки Мовні засоби Підстилі I

1 2 і V 5 6 7

Н

А

У

К

о

В

и

й

Дисерта-

ція,

моногра-

фія,

стаття,

підруч-

ник,

лекція,

відгук,

анотація,

рецензія.

Повідом-

лення про

результати

наукових

досліджень,

доведення

теорій,

обґрунту-

вання

гіпотез,

класифі-

кацій,

роз'яснен-

ня явищ,

системати-

зація знань.

Наука,

техніка,

освіта.

Понятій-

ність, пред-

метність,

об'єктив-

ність, логіч-

на послі-

довність,

узагальне-

ність, одно-

значність,

точність, ла-

конічність,

переконли-

вість, ана-

ліз, синтез,

аргументація

висновки.

Терміни, схеми, таб-

лиці, графіки, наукова

фразеологія, цитати,

посилання, складні

синтаксичні конст-

рукції, повні речення,

часто ускладнені

зворотами, нанизуван-

ня іменних форм. У

реченнях багато імен-

ників і відносних прик-

метників, мало дієслів,

зокрема особових

форм. 3 дієслівних

форм частіше вжива-

ються безособові, уза-

гальнені чи неозначені.

Власне нау-

ковий (моно-

графія, стаття,

наукова допо-

відь, повідом-

лення, тези);

науково-попу-

лярний (виклад

наукових даних

для нефахівців —

книги, статті в

неспеціаль-

них журналах);

науково-

навчальний

(підручники,

бесіди тощо).

Таблиця 1 (продовження)

! 2 3 4 І

0

Ф

І

Ц

і

й

н

0

д

І

л

0

в

и

й

Закон,

кодекс,

статут,

наказ,

акт,

оголо-

шення,

Дору-

чення,

розписка,

протокол,

інструк-

ція, лист

тощо.

Регулюван-

ня офі-

ційно-

ділових

стосунків

мовців —

у держав-

но-право-

вій і

суспільно-

виробничій

сферах.

Офіційно-

ділові

стосунки,

спілку-

вання в

державно-

політич-

ному,

громад-

ському й

еконо-

мічному

житті,

законо-

давство,

адміні-

стратив-

но-госпо-

дарська

діяль-

ність.

Докумен-

тальність

(кожний

папір

повинен

мати

характер

документа),

стабільність

(довго

зберігає

традиційні

форми),

стислість,

чіткість,

висока

стандартиза-

ція вислову,

сувора

регламента-

ція тексту.

Стандартна

канцелярська

лексика, складні

речення; гранично

точний виклад,

безособові й наказові

форми дієслів, чітко

регламентовані

розміщення і будова

тексту, обсяг

основних частин.

Відсутність мовної

індивідуаль-

ності автора,

обмеженість

синонімії.

Законодавчий

(закони, укази,

статути,

постанови);

дипломатичний

(міжнародні

угоди —

конвенції;

повідомлення —

комюніке;

звернення —

ноти;

протоколи);

адміністративно-

канцелярський

(накази,

інструкції,

розпорядження,

довідки,

заяви, звіти).

Таблиця 1 (продовження)

/ 2 3 4 5 6 7

п

У

Б

л

І

ц

и

с

т

и

ч

н

и

й

Виступ,

нарис,

публіци-

стична

стаття,

памфлет,

фейлетон,

дискусія.

Обговорен-

ня, відсто-

ювання та

пропаганда

важливих

суспільно-

політичних

ідей, спри-

яння сус-

пільному

розвитку,

вирішення

суспільно-

політичних

питань,

активний

вплив на

слухача,

спонукання

до діяль-

ності.

Громад-

сько-

політичне

життя,

суспільно-

куль-

турна,

вироб-

нича

діяльність,

навчання.

Поєднання

логічності

доказів,

точності

висловлення

наукових

положень 3

емоційно-

експресив-

ною образ-

ністю,

викорис-

тання

художніх

засобів —

епітетів,

порівнянь,

метафор.

Суспільно-політична

лексика, емоційно

забарвлені слова,

риторичні запитання,

вигуки, повтори;

тон мовлення

пристрасний, оцінний

(іронія, сарказм,

захоплення, гнів);

точні найменування

(подій, дат, місцевості,

учасників), а також

багатозначна образна

лексика, здатна

привернути увагу

слухача (читача) і

вплинути на нього.

Стиль засобів

масової

інформації

(газети,

журнали, радіо,

телебачення);

художньо-

публіцистичний

(памфлети,

фейлетони,

нариси, есе —

короткі нариси

вишуканої

форми);

науково-

публіцистичний

(літературно-

критичні статті,

огляди тощо).

1 2 1 І 1 5 «

X

У

Д

0

ж

н

1

й

Трагедія,

комедія,

драма,

водевіль,

роман,

повість,

опові-

дання,

поема,

вірш,

байка,

епіграма.

Різнобічний

вплив на

думки і

почуття

людей за

допо-

могою

художніх

образів,

формування

ідейних

переконань,

моральних

якостей та

естетичних

смаків.

Мистец-

тво

слова,

творча

діяльність,

літерату-

ра, різні

види

мистецтва,

культура,

освіта.

Образність,

поетичність,

естетика

мовлення,

експресія як

інтенсивність

вираження,

зображу-

вальність;

все пода-

ється через

призму

інтелекту і

світо-

відчуття

особистості

(образ

автора) і

спрямову-

ється на

особистість

читача

(слухача).

Застосовуються всі

мовні засоби, особ-

ливо широко — слова

в переносному зна-

ченні; емоційно експ-

ресивна лексика, різні

види синонімів, анто-

німів, омонімів, фразе-

ологізмів; викорис-

тання історизмів,

архаїзмів, діалектиз-

мів; вживання дієслів-

них форм; всіх типів

речень, синтаксичних

зв'язків; викорис-

товуються стиліс-

тичні фігури (алітера-

ція, асонанс тощо),

періоди, еліпс (неповні

речення), полісиндетон

(багатосполучнико-

вість), асиндетон (без-

сполучниковість) та ін.

Епічні (прозові:

епопея, роман,

повість,

оповідання,

нарис); ліричні

(поема, балада,

пісня, поезія);

драматичні

(драма,

трагедія,

комедія,

мелодрама,

водевіль);

комбіновані

(ліро-епічний

твір, драма-

феєрія, усмішка

тощо).

Таблиця 1 (продовження)

Таблиця 1 (закінчення)

; 2 1 3 4 5 6 7

р

0

3

м

0

в

н

и

й

Бесіда,

приват-

ний лист.

Обмін

інфор-

мацією,

думками,

вражен-

нями,

прохання

чи нада-

ння допо-

моги;

виховний

вплив;

засіб неви-

мушеного

спілкування

Побутові

стосунки

з роди-

чами,

друзями,

знайоми-

ми, усне

повсяк-

денне

спілку-

вання у

побуті,

на вироб-

ництві.

Усна форма

спілкування,

неофіційність

стосунків

між мов-

цями і неви-

мушеність

спілкування,

непідготов-

леність до

Побутова лексика,

фразеологізми,

емоційно забарвлені

та просторічні слова,

звертання, вставні

слова, вигуки, неповні

речення тощо;

багатство інтонацій,

суфіксів суб'єктивної

оцінки, різних типів

простих речень

(переважно коротких:

обірваних, одно-

складних тощо);

можливі діалектизми,

фольклоризми,

скорочені слова.

спілкування,

безпосередня

участь у

ньому; вико-

ристання

позамовних

чинників

(ситуація,

рухи, жес-

ти, міміка),

лаконізм,

емоційні

реакції.

РОЗДІЛ І

Офіційно-діловий стиль — мова ділових паперів

Офіційно-діловий стиль це мова ділових паперів: роз-

поряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолю-

цій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, роз-

писок тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю - —

інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового

стилю зумовлює його жанрову розгалуженість, а більшість

жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування.