- •Передмова
- •Розділ 1 значення догляду за хворими в клініці внутрішніх хвороб Визначення поняття «догляд за хворими». Догляд за хворими як лікувальний чинник, його місце серед інших методів лікування
- •Роль лікаря, середнього та молодшого медичного персоналу в догляді за хворими та коло їхніх обов'язків
- •Обов'язки лікаря
- •Обов'язки медичної сестри
- •Обов'язки санітарки
- •Деонтологічні підходи до догляду за хворими
- •Взаємини лікаря і хворого
- •Взаємини лікаря і родичів хворого
- •Взаємини медичної сестри і хворого
- •Взаємини медичної сестри і лікаря
- •Взаємини медичної сестри і санітарки.
- •Зовнішній вигляд та особиста гігієна медичної сестри
- •Розділ 2 основні типи лікувальних закладів, їx обладнання та устаткування. Санітарно-гігієнічний режим терапевтичного відділення Основні типи лікувальних закладів
- •Амбулаторні заклади
- •Стаціонарні заклади
- •Загальний та індивідуальні режими у лікарні
- •Приблизний розпорядок дня у відділеннях терапевтичного профілю
- •Організація роботи терапевтичного відділеная
- •Штати терапевтичного відділення
- •Приміщення терапевтичного відділення
- •Медична документація терапевтичного відділення
- •Прийом та передача чергувань палатними медичними сестрами
- •Санітарний стан у терапевтичному відділенні
- •Загальні правила виготовлення розчинів хлорного вапна
- •Приготування розчинів хлораміну
- •Методика вологого прибирання приміщень відділення Загальні правила
- •Організація відвідувань хворого
- •Виписка хворих зі стаціонари
- •Розділ 3 догляд за хворими у прийомному відділенні
- •Типи прийомних відділень
- •Організація роботи прийомного відділення Загальні вимоги
- •Приміщення прийомного відділення
- •Організація поступлення хворих до стаціонару
- •Санітарна обробка хворих
- •Гігієнічні водні процедури
- •Виявлення педикульозу та боротьба з ним
- •Боротьба з головною вошею
- •Боротьба з лобковою вошею
- •Антропометричні дослідження хворих
- •Транспортування хворих
- •Правила транспортування хворих з прийомного до лікувального відділення
- •Правила перенесення хворих на ношах (мал. 13, а, б, в)
- •Правила перекладання хворого з кушетки на ноші або каталку
- •Правила перекладання хворих з нош (каталки) у ліжко
- •Особливості транспортування хворих при різних захворюваннях внутрішніх органів
- •Розділ 4 особиста гігієна хворого Положення хворого в ліжку
- •Гігієнічнї вимоги до ліжка
- •Будова функціонального ліжка
- •Переміна постільної білизни
- •Гігієна натільної білизни
- •Догляд за шкірою у важкохворих
- •Умивання важкохворих
- •Миття рук у важкохворих
- •Миття ніг у важкохворих
- •Догляд за волоссям у важкохворих
- •Профілактика пролежнів та боротьба з ними
- •Проведення профілактичних заходів
- •Лікування пролежнів
- •Підмивання та спринцювання важкохворих
- •Користування підкладним судном та сечоприймачем
- •Користування підкладним судном
- •Користування сечоприймачем
- •Догляд за ротовою порожниною у важкохворих
- •Догляд за очима у важкохворих
- •Догляд за вухами у важкохворих
- •Догляд за порожниною носа у важкохворих
- •Розділ 5 лікувальне харчування. Організація харчування хворих у стаціонарі Основні принципи лікувального харчування
- •Дієтичні столи та індивідуальні дієти
- •Дієта № 1 (основна)
- •Відмінності від стола № 1
- •Індивідуальні дієти
- •Годування важкохворих
- •Штучне годування хворих
- •Організація лікувального харчування у стаціонарі
- •Розділ 6 вимірювання температури тіла. Типи гарячок. Догляд за гарячковими хворими Поняття про механізми терморегуляції
- •Температура тіла здорової людини та її фізіологічні коливання
- •Сучасні методи вимірювання температури тіла Прилади для вимірювання температури тіла
- •Правила і техніка вимірювання температури тіла за допомогою медичного термометра
- •Оцінка результатів вимірювання температури тіла
- •Реєстрація даних вимірювання температури тіла
- •Поняття про патогенетичні механізми гарячки
- •Вндн гарячки
- •Стадії гарячки
- •Боротьба з гіпертермією (гіперпірексією)
- •Розділ 7 засоби впливу на кровообіг Загальні механізми дії засобів впливу на кровообіг
- •Застосування банок
- •Застосування гірчичників
- •Застосування тепла Зігріваючий компрес
Сучасні методи вимірювання температури тіла Прилади для вимірювання температури тіла
Медичний термометр (мал. 45).
Медичний термометр — це тонка скляна запаяна з обох боків капілярна трубка, з якої видалено повітря. На нижньому кінці ця трубка переходить до резервуара, заповненого ртуттю. Шкала медичного термометра виготовлена з матового скла та алюмінію і має поділки від 34 до 42 °С. Кожна поділка відповідає цілому градусу за Цельсієм. Кожен градус поділяється на 10 менших поділок (по 0,1 °С). На рівні 0,5 °С поперечна лінія є довшою за інші. Зовнішню трубку термометра виготовляють із тугоплавкого скла; вона дещо сплощена, щоб термометр не скочувався з поверхні, на якій він знаходиться. Ртутний стовпчик повинен бути нерозривним; розірваність стовпчика ртуті можна з'єднати за допомогою струшування. Якщо це не вдається, термометр слід вважати непридатним для користування.
Термометр на основі рідких кристалів
Принцип його роботи полягає у зміні забарвлення рідких кристалів при зміні температури. Найчастіше застосовують термометр «Термотест». Це полімерна пластинка, вкрита емульсією з рідких кристалів. Для вимірювання температури тіла пластинку накладають на будь-яку частину тіла. При температурі 36—37 °С на пластинці зеленим кольором висвітлюється літера «N» («Norma»), а при температурі більше 37 °С — «F» («Febris» — гарячка) (мал. 46, а).
Більш досконалі термометри можуть подавати індикацію у цифровому позначенні (мал. 46, б).
Правила і техніка вимірювання температури тіла за допомогою медичного термометра
Термометр слід зберігати у склянці або скляній банці (200-грамовій). На дно її треба покласти шар вати. Склянка або банка на 1/2 або 2/3 повинна бути заповненою 70 % етиловим спиртом або 0,5 % розчином хлораміну.
Вимірювати температуру тіла у хворого бажано одним і тим же термометром. Перед вимірюванням температури тіла слід впевнитися, що ртутний стовпчик термометра стоїть не вище 35 °С. Якщо він стоїть вище, то термометр струшують.
93
Найчастіше температура тіла вимірюється у пахвовій ямці. Це на практиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні температури тіла у порожнинах.
Перед уведенням термометра у пахвову ямку, особливо при потінні, треба протерти шкіру рушником, змоченим теплою водою, спиртом чи одеколоном, а потім досуха витерти. Це запобігає забрудненню термометра та охолодженню його внаслідок випаровування поту. Встановити термометр треба так, щоб увесь ртутний резервуар з усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахвової ямки, при цьому не зсуваючись протягом усього вимірювання (мал. 47). Щоб термометр не зсувався, треба також щільно притиснути плече до грудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилася у протилежній пахвовій ямці. Потрібно стежити, щоб між термометром та тілом не потрапила білизна.
Якщо хворий перебував у непритомному стані або, навпаки, він збуджений, треба, щоб хтось тримав і хворого, і термометр.
Вимірювання температури тіла в ротовій порожнині дає дуже точні результати незалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. При цьому кожний хворий повинен мати окремий термометр. Ртутний резервуар термометра повинен знаходитися під язиком. Але такий спосіб неможливо застосувати у хворого, який перебуває у непритомному чи збудженому стані, у хворих з психічними захворюваннями, при хворобах ротової порожнини та розладах носового дихання.
Вимірювання температури тіла у прямій кишці також дає точні результати. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених та знесилених хворих (у них термометр у пахвовій ямці нещільно охоплюється м'якими тканинами, тому результати такого вимірювання є неточними); протипоказане — при затримці випорожнень (закреп), проносі, запаленні прямої кишки (проктит), геморої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психічному збудженні хворого.
У випадку закрепу перед вимірюванням температури тіла слід поставити очисну клізму. Термометр змащують вазеліновою олією, вкладають хворого на бік. Розсувають сідниці хворого і вставляють термометр у пряму кишку до середини його довжини. Сідниці щільно притискають одна до одної.
Вимірювання температури тіла у вагіні широко застосовують у гінекологічній практиці для виявлення порушень менструального циклу. Цей метод дає дуже точні результати. У кожної хворої повинен бути індивідуальний термометр.
Термін вимірювання температури тіла у пахвовій ямці становить 30—15 хв, у ротовій порожнині, прямій кишці та вагіні — 5—10 хв.