Штучне годування хворих

Цей вид харчування передбачає введення в організм хворого поживних речовин ентеральним або парентеральним шляхом.

Ентеральне введення харчових продуктів відбувається за допомогою зондів, фістул, клізм, парентеральне передбачає введення в організм поживних речовин, обминаючи травний канал.

Показання: утруднене ковтання внаслідок паралічу, парезу, надмірної виснажливості, слабкості; звуження або непрохідність стравоходу; стеноз воротаря; після операцій на стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці; при нестримному блюванні; при втраті великої кількості рідини (нестримне блювання, пронос); несвідомий стан хворого протягом тривалого часу; психічні хвороби, що супроводжуються відмовою від їжі.

Існують такі види штучного годування: 1. Через зонд, уведений у рот або ніс і далі у шлунок. 2. Через операційну фістулу (норицю) шлунка (гастростому) або тонких кишок (єюностому). 3. Через пряму кишку (ректально) за допомогою клізми. 4. Парентерально — переважно внутрішньовенно.

Техніка харчування хворого через шлунковий зонд. Цю процедуру викопує лікар, а медична сестра йому допомагає. Для цього треба мати шлунковий зонд (м'яка гумова, пластмасова або силіконова трубка довжиною 1— 1,5 м, діаметром 3—5 мм), лійку ємністю 200—250 мл або шприц Жане, вазелінову олію або гліцерин.

Перед годуванням хворого зонд та лійку або шприц Жане кип'ятять і охолоджують до кімнатної температури. Страви підігрівають до температури 45—55 °С. Кінець зонда змащують вазеліновою олією або гліцерином.

Якщо можливо, вводять зонд у положенні хворого сидячи Якщо це неможливо (непритомний стан, надмірне виснаження, слабкість хворого), то вводять зонд у положенні хворого лежачи на боку. Щоб увести шлунковий зонд через ніс, треба відхилити голову хворого назад, зонд ввести У ніс, повільно просуваючи його вздовж внутрішньої стінки нижнього носового ходу (мал. 40). Коли зонд увійде в носоглотку на глибину 15—17 см, голову хворого нахиляють трохи вперед, вказівний палець вводять у рот, намацують кінець зонда, злегка притискують його до задньої стінки глотки, а другою рукою просувають зонд далі до шлунка, загалом приблизно на довжину 45— 50 см.

Слід пам'ятати таке: якщо зонд потрапив замість стравоходу до гортані або трахеї, у хворого в стані притомності починається кашель, у непритомному стані це може виявитися появою ціанозу або задишки.

Як перевірити, чи не потрапив зонд у трахею?

До кінця зонда підносять пушинку вати і дивляться, чи не колихається вона в такт дихальним рухам грудної клітки. Що робити, якщо зонд потрапив у дихальні шляхи? Зонд необхідно вийняти, а потім обережно, за правилами ввести його.

Зонд можна вводити і через рот (мал. 41). Для цього кінець зонда кладуть на корінь язика, просять хворого зробити ковтальні рухи. Далі вводять зонд за вказаними вище правилами.

Якщо під час уведення зонда хворий міцно стискує щелепи, його рот розширюють за допомогою роторозширювача або вводять у рот палець, обгорнутий бинтом (на випадок, якщо хворий стисне щелепи), і надавлюють ним на корінь язика.

Слід пам'ятати, що при введенні зонда не можна застосовувати силу. При наявності перешкод процедуру слід припинити, бо можуть виникнути важкі ускладнення (перфорація стравоходу або шлунка, носова, стравохідна або шлункова кровотеча).

Введений зонд треба зафіксувати лейкопластирем до шкіри щоки або зовнішнього слухового проходу. Якщо хворий знаходиться у непритомному стані, вільний кінець зонда фіксують до губи або щоки шовковим швом.

Через шлунковий зонд можна вводити молоко, вершки, сирі яйця, м'ясні та рибні бульйони, рідкі слизисті каші та супи, соки, компоти, рідкі киселі, солодкий чай.

85

Температура страв повинна становити 50—60 °С. Годувати хворого слід 5—6 разів на день. Порції страв мають бути невеликими — 300—400 мл.

Крім цього, необхідно знати, що зонд можна залишати в шлунку протягом 2—3 днів, але при цьому пильно стежити за хворим. Після закінчення годування хворого в зонд наливають невелику кількість (100—150 мл) теплої води, щоб промити ного та звільнити від залишків їжі. Після цього затискують зонд затискачем, щоб у шлунок не потрапляло повітря.

Техніка штучного годування через гастростому (мал. 42). Після операцій з приводу звуження стравоходу (пухлинного, опікового) або у разі неоперабельної пухлини стравоходу, що закрила його прохід, накладають шлункову фістулу (норицю) — так звану гастростому, через яку хворого протягом тривалого часу можна годувати.

Харчуватися через гастростому хворий може самостійно або його годує медична сестра чи родичі.

Спочатку хворого годують невеликими порціями (по 150—200 мл) 5—6 разів на день. Їжа має бути підігрітою. Поступово разову кількість їжі збільшують до 350— 500 мл, а кількість годувань зменшують до 3—4 разів.

Продукти харчування ті ж, що й при годуванні через зонд, але можна додатково призначити протертий сир, змішаний з кефіром, гомогенізовані м'ясні, овочеві та фруктові консерви, протерте м'ясо, змішане з бульйоном.

Необхідно здійснювати належний догляд за гастростомою. Слідкують, щоб її краї не забруднювалися їжею та не роз'їдалися шлунковим соком. Уведений зонд біля рани обгортають лейкопластирем і прикріплюють його до шкіри.

Після кожного годування слід проводити туалет шкіри навколо гастростоми. З цією метою шкіру змащують 96 %, етиловим спиртом, накладають на шкіру просушуючі мазі — цинкову або пасту Лассара. Поверх гастростоми до наступного харчування накладають суху асептичну пов'язку.

Ректальне штучне годування — це так звана годувальна клізма. Найбільшого поширення вона набула при опіковому ураженні обличчя, стравоходу.

За 1 год до застосування годувальної клізми хворому ставлять очисну клізму (до повного випорожнення кишок). Через годувальну клізму можна вводити обмежену кількість продуктів, а саме: м'ясні та рибні бульйони, молоко, вершки, ізотонічний розчин натрію хлориду, глюкозу, продукти гідролізу білків (альбумін, казеїн).

Одноразово за допомогою гумової груші водять 200— 250 мл розчину, підігрітого до температури 37—38 °С. При застосуванні крапельної годувальної клізми (мал. 43) можна вводити 1 — 1,5 л їжі протягом 2—3 год. Техніка постановки крапельної клізми докладно описана у розділі «Клізми».

Треба пам'ятати, що часто застосовувати годувальну клізму не рекомендується, щоб не викликати запалення прямої кишки у хворого прикутого до ліжка, або ректальної кровотечі з гемороїдальних вузлів.

Парентеральне харчування застосовується тоді, коли відсутня можливість годувати хворого ентерально, а саме: при великих операціях у черевній порожнині, у процесі передопераційної підготовки хворих, при великих опіках, при значних порушеннях у системі травлення (холера, важкий перебіг дизентерії, нестримне блювання).

Для парентерального харчування застосовують донорську кров, плазму крові, гідролізати білків (альбумін, амінокровін, амінопептид), розчин глюкози з вітамінами, різні електролітні розчини.

Розчини вводять звичайно внутрішньовенно за методами венепункції та катетеризації вен (якщо виникає потреба у тривалому парентеральному харчуванні).

Методика цих процедур докладно описана у розділі «Внутрішньовенне введення лікарських речовин».