Догляд за порожниною носа у важкохворих

У важкохворих медична сестра повинна щоденно звільняти носові ходи від кірочок, що там утворюються. Для цього треба зробити 2 ватні турунди, змастити їх вазеліновою олією або гліцерином. Обережно вводять турунди в обидва носові ходи і тримають їх там 2—3 хв. Обертовими рухами виймають ватні турунди разом з кірочками.

Розділ 5 лікувальне харчування. Організація харчування хворих у стаціонарі Основні принципи лікувального харчування

1. Харчування має бути раціональним, тобто служити на користь покращання стану хворого та його одужанню, тому що за допомогою дієти можна впливати на причину захворювання, на механізми розвитку хвороби. У дієтичному харчуванні повинні бути вилучені продукти, що можуть чинити шкідливий вплив на здоров'я хворого. Наприклад, хворий з важкою нирковою недостатністю може загинути, якщо годувати його м'ясними бульйонами, давати звичайну для здорової людини кількість кухонної солі.

2. Раціональне харчування також передбачає дотримання таких принципів: а) групове харчування, коли певній кількості хворих звичайно призначається одна з 15 офіційно розроблених дієт; б) індивідуальність дієти, що її призначає лікар, виходячи з характеру захворювання та специфіки стану хворого.

Індивідуальна дієта базується на таких принципах.

1. Принцип оберігання хворої системи або органа. Мається на увазі фізичне оберігання, що означає насамперед певний температурний режим страв. Температура гарячих страв повинна становити 55—65 °С, холодних—10—15 °С.

Наприклад, хворим на виразкову хворобу, що загострилася, та у яких є небезпека кровотечі, призначають холодні та трохи теплі страви. Хворим з гарячкою, навпаки, треба часто давати гарячі страви та напої.

Слід дотимуватися токож певної кулінарної обробки страв. Наприклад, хворим із захворюванням травного каналу протипоказані смажені м’ясо, риба; ці продукти показані їм тільки у відвареному вигляді, або у вигляді парових котлет.

Мехнічне оберігання. Мається на увазі певне механічне подрібнення страв, тобто певна кулінарна обробка, виходячи з виду хвороби. Це також має велике значення для лікування та одужання хворого. Наприклад, для хворого на виразкову хворобу в стадії загострення обов’язковим є значне механічне подрібнення їжі (слизисті каші, перетерті супи), що є чинником, який сприяє загоєнню виразки. Не можна давати грубу їжу хворим з проносами, особливо якщо вони виникли у зв’язку з запаленням підшлункової залози. А хворому з атонією кишок, холециститом, що виник на грунті застою жовчі, слід давати більш грубу, багату на клітковину їжу.

Хімічне оберігання. Хімічно щадну дієту призначають насамперед хворим із захворюваннями травного каналу з метою: а) зменшення хімічного подразнення запаленої слизової оболонки травного каналу або при наявності ерозій та виразок; б) зменшення або збільшення секреторної функції травних залоз; в) зменшення або збільшення моторної функції шлунка або кишок. Наприклад, щоб не спричинити хімічного подразнення виразки шлунка, з дієти такого хворого вилучають кислі, гострі страви, прянощі, м’ясні відвари.

Але слід пам’ятати, що тивале оберігання може призвести до негатвних наслідків: зниження функцій хворого органа; розвитку авітамінозу; виникнення звичайних закрепів, тощо.

Тому щадну дієту слід призначати тільки у період гострого захворювання або при загостренні хронічного. При цьому треба пам’ятати, що переходити від щадної дієти до звичайної слід поступово, знімаючи ті чи інші обмеження (наприклад, від дієти 1а до 1б і до 1).

2. Принцип коригування. Він базується з урахуванням такого:

а) збалансованісті харчування щодо білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, введення рідини. Наприклад, виснажені хворі, хворі на анемію, хворі, що одужують після важких інфекційних хвороб, потребують більшої, ніж звичайна кількості білків; хворим на гострий гломерулопефрит, який супроводжується явищами ниркової недостатності, добова кількість білків зменшується до 40 г.

Але слід запам'ятати, що, якщо хворий протягом тривалого часу одержує менше ніж 1 г білка на 1 кг маси тіла на добу, можуть виникнути явища важкого білкового голодування організму.

У хворих з порушеннями вуглеводного обміну (наприклад, при цукровому діабеті) кількість складних вуглеводів у денному раціоні повинна бути суворо обмеженою, а прості вуглеводи взагалі виключають з харчування.

Хворим із запальними захворюваннями жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, печінки обмежують кількість жирів, а частку вуглеводів у денному раціоні, навпаки, збільшують.

Хворим на панкреатит обмежують і білки (тваринного походження, білки молочнокислих продуктів), і жири.

При захворюваннях нирок, серця, гіпертонічній хворобі, набряках обмежують вживання кухонної солі та рідини.

Введення рідини збільшують при отруєннях, зневоднювані організму (проноси, нестримне блювання).

Кількість кухонної солі збільшують при зниженні функції надниркових залоз;

б) важливе значення має врахування енергетичної цінності харчового раціону залежно від таких чинників:

1) виду захворювання. Наприклад, хворому після важкого, виснажливого захворювання, у гарячковий період хвороби, дуже схудлим хворим треба призначати таку дієту, щоб її енергетична цінність набагато перевищувала енерговитрати хворого; хворі з ожирінням одержують дієту, енергетична цінність якої є значно меншою, ніж енерговитрати; хворі літнього та старечого віку також потребують меншої енергетичної цінності харчування;

2) загального стану хворого та його фізичної активності. Наприклад, хворі, що перебувають на постільному режимі, потребують харчування меншої енергетичної цінності.

Треба враховувати, що ті чи інші компоненти харчування при засвоєнні в організмі мають різну енергетичну цінність. У перерахуванні на 1 г речовини це становить для білків та вуглеводів 17 кДж (4,1 ккал), для жирів — 18 кДж (9,3 ккал);

в) дотримання певного режиму харчування.

Режим харчування охоплює дотримання певних проміжків між годуванням хворого залежно від захворювання та загального стану хворого. Взагалі у стаціонарах прийнято три-чотириразове харчування. Але з цього правила є винятки, наприклад, хворі з гарячкою потребують частого (шести-, семи-, восьмиразового), подрібненого харчування; 5—6 разів на день треба годувати хворих на виразкову хворобу шлунка або дванадцятипалої кишки.

Загальноприйняте чотириразове харчування передбачає певний розподіл кількості добового раціону. Перший сніданок складає 30%, другий —10%, обід —40%, вечеря — 20 % добового раціону.

Таким чином, проміжок між прийманням їжі при такому режимі, становить 3—4 год.

Годувати хворих треба в один і той же час, щоб створювався умовний рефлекс, а у зв'язку з цим поліпшувалися апетит, перетравлювання їжі, засвоєння поживних речовин.

Слід пам'ятати, що безладне харчування протягом доби, особливо з одномоментним перевантаженням шлунка у післяобідні та вечірні години, знижує засвоюваність їжі, веде до захворювань травного каналу (жовчнокам'яної хвороби, панкреатиту, виразкової хвороби).

Білкові продукти дають хворим тільки у перші 3 приймання їжі. На вечерю давати тваринні білки не бажано, тому що вони погано перетравлюються, а продукти їхнього розкладання збуджують нервову систему, погіршують сон.

Хворі з гарячкою можуть харчуватися нерегулярно, приймати їжу не тільки вдень, а й вночі, а також у ті години, коли прокидаються від забуття чи непритомного стану;

г) мають значення також естетичне оформлення страв, створення спокійного оточення під час годування хворого.

3. Принцип заміщення. Він означає, що при необхідності хворому вводять ті речовини, яких в організмі бракує, що стало причиною виникнення захворювання. Сюди належать продукти, багаті на вітаміни, які вводять при авітамінозі, харчові білки, які вводять хворим, причиною хвороби яких стало тривале «лікувальне» голодування.