- •1. Українська мова-нац. Мова українського народу. Питання періодизації.
- •2. Поняття літературної мови.
- •3. Мовна норма і її соціальне значення.
- •4. Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики.
- •5. Звуки мови їх артикуляційна і акустична характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять фонема і звук.
- •6. Система голосних фонем. Класифікація голосних.
- •11.Подвоєння приголосних
- •7. Система приголосних фонем. Класифікація приголосних.
- •10. Спрощення в групах приголосних
- •9.Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
- •12. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції.
- •13. Дисиміляція
- •14. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української літературної вимови.
- •30. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична форма, граматична категорія.
- •29.Дериваційні та формотворчі афікси
- •18. Наголос. Типи наголосу в українській мові.
- •22. Морфологічні засоби словотвору суч.
- •15. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
- •16. Поняття орфографії. Орфограмма і орфограм. Принципи української орфографії.
- •17. Склад. Правила українського складоподілу.
- •24. Завдання словотвірного і морфемного аналізу
- •19. Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна, похідна. Похідні слова, їх ознаки.
- •20. Словотвірний тип. Продуктивний і непродуктивний словотвірний типи.
- •21. Способи словотвору. Загальна характеристика
- •23. Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору суч. -Морфолого-синтаксичний спосіб
- •-Лексико-синтаксичний спосіб
- •-Лексико-семантичний спосіб
- •31. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •37. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.
- •39.Ступені порівняння якісних прикметників.
- •38.Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників.
- •40.Відмінювання прикметників.
- •41.Загальна характеристика числівника як частини мови. Значеннєві розряди числівників. Структурні розряди числівників.
- •42.Граматичні категорії числівників. Словозміна числівників. Сполучуваність числівників з іменниками.
- •52.Дієслова неповної особової парадигми. Безособові слова.
- •43. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови.
- •44. Особливості відмінювання займенників.
- •45. Загальна характ. Діесл. Як част. Мови. Система дієслівних форм. Дієвім на недієвім форми дієслів.
- •46.Граматичні категорії дієслів. Їх співвідношення.
- •47.Категорія виду дієслова. Її зв'язок з категорією часу.
- •48.Категорія стану дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова.
- •49.Категорія способу дієслова. Її зв'язок із категорією часу.
- •54.Дієприслівник.
- •51. Категорії особи, числа і роду дієслова
- •50.Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •53. Дієприкметник. Дієприкметник
- •Дієприкметник поєднує ознаки:
- •Відмінювання дієприкметників
- •55. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою. 56. Ступені порівняння прислівників. Співвідносність з іншими частинами мови.
- •57. Прийменник.
- •58. Сполучник.
- •59. Частка
- •60.Вигук
- •61. Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису.
- •63.Типи словосполучень і типи зв’язку слів у словосполученні.
- •64. Поширенні-непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •65. Підмет
- •66. Присудок
- •67. Другорядні члени речення
- •68. Односкладні речення їх типи.
- •69.Речення з однорідними членами.
- •70. Речення з відокремленими членами.
- •71. Відокремлені узгодженні означення, прикладки.
- •72.Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточню вальні члени речення.
- •73. Речення ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова. Звертання.
- •74. Складносурядні речення.
- •75. Складнопідрядні речення.
- •76. Безсполучникове складне речення.
- •78. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •77. Пряма-непряма мова.
- •79. Види переносу значень. (метафора, метонімія, синекдоха)
- •81.Лексичні омоніми в укр мові. Полісемія та омонімія.
- •Омонімія
- •80. Види зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення)
- •82. Явища суміжні з омонімією (омофони, омоформи, омографи)
- •83. Пароніми. Типи паронімів.
- •87.Лексика за вивіванням
- •84. Синоніми. Типи синонімів.
- •85.Поняття активної-пассивної лексики, історизми, архаїзми.
- •86.Лексика за походженням
- •88. Функціональна диференціація лексики.
- •89. Класифікація фразеологізмів
- •90. Джерела фразеології. Незапозичена та запозичена лексика.
- •33. Граматичні категорії іменника, категорія роду.
- •Історія виникнення.
- •Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками:
- •У більшості випадків на рід іменника вказує не одна з названих ознак, а декілька.
- •Іменники чоловічого роду
- •Іменники жіночого роду
- •Іменники середнього роду
- •Іменники спільного роду
- •Рід абревіатур
- •Рід незмінюваних іменників
- •Назв неістот
- •Категорія збірності
- •Іменники зі значенням речовинності.
- •Морфологічні особливості.
- •34.Категорія числа іменника.
- •35. Категорія відмінка іменника. (відмінок)
- •Структура категорії відмінка іменника
- •Відмінки в українській мові
- •36. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни та группи.
- •Відмінкові форми імеників першої відміни Тверда група
- •М'яка група
- •Мішана група
- •Відмінкові форми іменників другої відміни Тверда група
- •М'яка група
- •Мішана група
- •Відмінкові форми іменників третьої відміни
- •Відмінкові форми іменників четвертої відміни
60.Вигук
Вигуки — це слова, що виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють нечленороздільні звуки.
Вигуки в мові виступають замінниками речень. їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, вигук ох: Ох як він говорив! Який був голос! (Леся Українка) — висловлює захоплення; Ох, не перед добром, ох, не перед добром вони так п 'ють (Г. Хоткевич) — передає побоювання; Ох... як ти мене злякав, хай йому иур! (Панас Мирний) — виражає переляк; Ох, Боже, Боже, трошки того віку, а як важко його прожити (М. Коцюбинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.
За значенням вигуки поділяються на емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.
Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явиш дійсності: о, ой, ох, ох, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, иур йому, овва, от тобі й на, отож то й є, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.
Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або слугують засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, огей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць ціп-ціп, паць-паць.
Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, їй-богу, чорт би його взяв, к чорту, хай йому біс.
Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш.
Написання вигуків і особливості вживання їх
Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: ой-ой-ой, ну-ну, о-го-го, агов-гов-гов, ха-ха-ха, ку-ку, киць-киць, а-а-а, му-у-у, ня-а-ав, ф 'ю-у-у, дз-з-з, ш-ш-ш.
Вигуки на зразок леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, кудкудак, бух, тарах, бабах тощо, які не передають повторюваних чи протяжних звуків, пишуться разом. Проте, якщо треба передати протяжність, то й ці вигуки можуть писатися через дефіс: / раптом: — Б-б-ба-бах! (Остап Вишня). Б'ється, стогне, зітхає море!.. Бу-ух!.. бу-ух!.. бу-ух! (М. Коцюбинський).
У вигуках будь ласка, до побачення, на добраніч, отим то й ба, от тобі й на, оце так тощо всі складові частини пишуться окремо.
Вигуки ану, анумо, ануте пишуться одним словом, і Через дефіс пишуться вигуки їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну-
Вигуки вживаються лише в розмовному й художньому стилях, зрідка — у публіцистиці. У науковому й офіційно-діловому стилях вони не вживаються.
Вигуки в реченні звичайно стоять відособлено і від членів речення відокремлюються комою або знаком оклику: Ану, гей, почнемо «Чумака»/ Зачинай хто!(М. Кропивницький). Ех!Ех! Ех! Ррраз! Ррраз! Закаблуками! Закаблуками! По злиднях, по гіркій, по циганській долі закаблуками! (Остап Вишня).
Якщо вигук вжито в середині речення, він виділяється з обох боків тире, рідше — комами: І раптом він — о леле! — У стіні побачив двері ще якісь чудні (М. Бажан). Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча (Д. Павличко).
Іноді вигуки можуть виступати в ролі членів речення:
а) присудка: А човен хить-хить під лозою (Григір Тютюнник);
б) підмета: Тисячоголосе «ура» покотилося берегом (О. Гончар);
в) додатка: Не кажи гоп, поки не перескочиш (Нар. творчість).
У такому разі вигуки не відділяються розділовими знаками від інших членів речення. Вони можуть лише братися влапки.