59. Частка

Частка — службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислово­го або емоційного відтінку.

Наприклад, у реченні Лише мох вкриває собою оте віковічне ніким не займане каміння (А. Шиян) частка лише виділяє слово мох, за допомогою частки «і- утворено заперечний зай­менник ніким, частка не заперечує ознаку займане.

Частки за своїм значенням і вживанням поділяються на:

такі, що надають певного смислового відтінку окремому слову чи групі слів;

такі, що вживаються для оформлення різних видів речень;

приєднувальні;

словотвірні й формотвірні.

Частки, які надають окремому слову чи групі слів певного смислового відтінку (присловесні частки), за значенням є такі:

а) підсилювально-видільні — вживаються для підсилення або виділення окремих слів у реченні: навіть, тільки, лише {лиш), всього-на-всього, хоч, хоча б, принаймні, аж, же (ж), -таки, -то, все, ще, вже, вже й, і, та, собі, о, ой; наприклад: Та скажи мені, друже, нащо все в житті приходить тільки тоді, коли ми перестаємо бажати цього? (Ю. Яновський). Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села/(Т. Шевченко);

б) уточнювальні — вказують на міру точності або правдивість повідомлення: саме, якраз, справді, точно, влас­ не, рівно, майже, приблизно, десь, мало не, трохи не, ледве не, ледве чи, навряд чи, ніби, наче, неначебто, мов, мовби, немовби, буцім; наприклад: Збори почалися рівно о другій годині (М. Трублаїні). Дим став немов густішим, до нього примішалося ще щось (Г. Хоткевич);

в) вказівні — слугують для того, щоб привернути увагу до якогось предмета, явища: то, ото, от, це, оце, ось, ось­ де, он, онде, воно; наприклад: Он зірка в небі пролетіла (В. Сосюра). Блаженків Денис альпініст? Та чи він хоч знає, що це воно таке? (О. Гончар).

Частки, які вживаються для оформлення різних видів речень —

Розповідних (стверджувальних і заперечних), питальних, спо­нукальних, окличних (фразові частки), є такі:

а) стверджувальні — виступають замінниками стверджу­вальних речень або підсилюють їх: так, авжеж, аяк­же, атож, ага, еге, еге ж, гаразд; наприклад: Авжеж,

такий у нас ведеться звичай (Леся Українка). — Ви доб- ре знаєте Карпа?— поспитав я. — Атож... (М. Коцю- бинський);

б)  заперечні — вживаються в заперечних реченнях або замінюють їх: не, ні, ані; наприклад: Ні, краще ніколи  не роздивлятись, з чого зроблене те, що нам до вподоби (М. Коцюбинський);

 в) питальні — вживаються для оформлення питальних речень або в ролі самостійних запитань: чи, хіба, невже, що за, га, та ну, наприклад: Чи є кращі в життю літа та над молодії? {Леся. Українка). Невже історія нас так  нічого й не навчила?{З газети);

г) спонукальні — надають висловлюванню різних відтінків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії:  бодай, годі, ну, давай, на, -бо, -но\ наприклад: Бодай кати постинали, отих царів, катів людських! (Т'. Шевченко)

г) окличні — вживаються для оформлення окличних ре­чень: що за, що то за, ну й; наприклад: Що за гарна година настала! Ну й день!

Приєднувальні частки вказують на певний зв'язок між вис­ловлюваннями: теж, також, до того ж, ще й, адже, отже, тож, значить, так, то (за своїм значенням вони наближають­ся до сполучників); наприклад: Тож як мудрості доходиш, — хочеться і жить і жить! (П. Тичина). Зайди у лютому чи квітні, то хліб і сіль завжди навпіл (А. Малишко).

Словотвірні й формотвірні частки виконують роль пре­фіксів, суфіксів та закінчень, але відрізняються від них тим, що можуть писатися окремо, через дефіс або приєднуватися до закінчення: абихто — аби з ким, ніщо — ні в чому, щодня — що другого дня, будь-який — будь до якого, коли-небудь, знав би, хай подумає, чийсь — чийогось, вчитися — вчишся.

До словотвірних належать частки аби-, де-, -сь, казна-, хтозна-, будь-, небудь-, ні-, що-: абищо, дехто, якийсь, казна-звідки, хтозна-куди, будь-де, як-небудь, ніякий, щороку.

До формотвірних належать частки би, б (за їх допомогою утворюється умовний спосіб: сказав би, зраділа б); хай, нехай (за їх допомогою утворюється наказовий спосіб: хай скаже нехай прийдуть)', -ся (за її допомогою утворюються звороти: дієслова: вмиваюся, тривожаться).

Написання часток

Частки з іншими словами в реченні пишуться по-різному: найчастіше — окремо, рідше — через дефіс або разом.

Окремо від інших слів пишеться переважна більшість час­ток: зробив би, принеси ж, адже ж, як же бути, ось як, он куди, тільки так.

Проте в складі сполучників та інших часток вони не виді­ляються як частки і пишуться разом: адже, отже, аякже, таж, тож, отож, атож, теж, авжеж, щоб, якби, мовби, не­мовби, ніби, неначеб, неначебто, немовбито, нібито, тобто, цебто', але: коли б, коли б то, хоч би, але ж, бо ж, або ж, адже ж, отже ж.

Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде. Але залежно від вимови їх можна писати й окремо: ось де, он де.

Через дефіс пишуться частки -бо, -но, підсилювально-видільні -то, -от, -таки, словотвірні хтозна-, бозна-, казна-, чортзна-, будь-, -небудь, невідь-, іншомовна екс-: спухай-бо, принеси-ио, який-бо ти, тільки-но, якби-то, тому-то, отак-то, все-таки, зробив-таки, хтозна-коли, казна-хто, будь-який, сшьки-небудь, невідь-звідки, екс-чемпіон, екс-президент.

Проте ці частки пишуться окремо:

а)  якщо між часткою і словом є інше слово: казна-хто —казна з ким, будь-що — будь про що, принеси ж бо, якби ж то, все ж таки;

б) якщо частка таки стоїть перед словом, яке вона підсилює: таки зробив, таки моя правда (але: моя-таки правда).

 пишуться частки аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, як-, чим-, що- з будь-якою частиною мови: абиякий, дехто, ко лись, ніщо, нізвідки, аніскільки, анітрохи, чималий, якнайкра­ще, якраз, чимдалі, чимскоріш, щоправда, щодуху, щоразу, іцо-року, щодо.

Проте ці частки пишуться окремо:

а) якщо між часткою й словом є інше слово: абихто — аби  до кого, дещо — де про що, ніхто — ні з ким, щогодини — що дві години, щодня — що другого дня, щодень — що не день, щодо — що ж до;

б) якщо частка що стоїть після слова, до якого вона відноситься: тільки що, поки що, дарма що, хіба що, ледве що.

Крім того, слід мати на увазі, що є три різні частки то:

а) вказівна — пишеться окремо: Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала бо­ сими ніжками по долівці (Григорій Тютюнник);

б) підсилювальна — пишеться, як правило, через дефіс: Отакий-то Перебендя, старий та химерний! Заспіває весільної, а на журбу зверне (Т. Шевченко);

в) словотвірна — пишеться разом: Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзиґарі (М. Коцюбинський).

Про написання частки не з іменниками, прикметника­ми, дієсловами та прислівниками див. відповідні частини мови.

З числівниками, займенниками, прийменниками, сполуч никами, вигуками частка не пишеться окремо: не десять, не перший, не я, не наш, не весь, не цей, не при людях, не для слави, не без успіхів, не щоб допомогти, не ах який.

Але не пишеться разом у прийменнику незважаючи на і з займенниками неабиякий, неабихто.