52.Дієслова неповної особової парадигми. Безособові слова.

Безособові дієслова – це дієслова, які означають дію без відношення її до будь-якої особи: Світає (самостійне). Край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. При безособових дієсловах ніколи не буває підмета. Вони означають дію, яка мислиться як процес, що відбувається сам по собі (без дієвої особи). У теперішньому й майбутньому часі вони мають форму третьої особи однини: щастить (вам), (скоро) розвидниться. У минулому часі це форма середнього роду (світало). За особами ці дієслова ніколи не змінюються.

Деякі дієслова можуть уживатися як особові, так безособові: Пече сонце. Сьогодні це пече. Мені пече в горлі. Деякі – лише як безособові: Вечоріє, світає, смеркає... Найголовніші семантичні групи безособових дієслів позначають:

1)       явища природи: дощить, розвиднюється – стихійні явища: замело снігом, висушило, вигоріло, залило водою, вибило градом

2)       фізичний стан людини або її відчуття: пече, свербить, запахло, морозить, трусить

3)       переживання людини: мені хочеться, мене гнітить, тягне

4)       психічний стан людини: мені віриться в щось, не спиться, не їсться

5)       випадковість – дієслова успіху: щастить, мені пощастило.

43. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови.

Займенник і його значення

 Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. 

Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозу­мілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У на­веденому реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борис­лав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.

Займенники в мові вживаються передусім для того, шоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито: 1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об'єднується. Його цікавить політичне життя країни. 2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. їх цікавить полі­тичне життя країни. Але не можна допускати, щоб займен­ник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують ре­чення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка: Павло Григорович все своє життя був надзви­чайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійно­му, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні...» (О. Ющенко). Тут назву особи-діяча {Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається зай­менником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. За­йменники, таким чином, прив'язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.

Розряди займенників за значенням

Різні групи займенників мають різні граматичні значення і виконують різні синтаксичні функції. Залежно від значення займенники поділяються на дев'ять розрядів: особові, зворот­ний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені й заперечні.

Особові займенники вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа). Причому якщо займенники першої і другої осіб стосуються тільки певних осіб та ще персоніфікованих предметів і явищ, то займенники третьої особи можуть стосуватися як осіб, які не беруть участі в розмові, так і будь-яких предметів, явищ, понять (тобто тварин і неістот взагалі).

Наприклад, у реченнях Коли до тебе чоловік добрий, будь до нього ще кращий. Книжка — маленьке віконце, а через нього весь світ видно (Нар. творчість) займенник другої особи тебе стосується тільки людини, а займенник третьої особи нього — як людини, так і предмета.

Зворотний займенник себе вказує на діяча, якого певним чином стосується виконувана ним дія. Оскільки цей займенник виступає в реченні лише додатком, то він не має форми називного відмінка. У нього немає також граматич­них значень роду й числа, бо він може вказувати на будь-яку особу чи особи.

Наприклад, у реченнях Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Леся Українка). Хто пізно ходить — той шкодить, не кому, а, звичайно, собі (Л. Первомайський) перший раз зворотний займенник вказує на першу особу, другий — на будь-яку третю особу.

Займенник себе входить до багатьох стійких зворотів: бра­ти себе в руки, бути самим собою, виходити з себе, володіти собою, опановувати себе, постояти за себе, давати себе знати, давати собі раду, замикатися в собі, знайти себе, не знаходити собі місця, не по собі, не тямити себе, не чути землі під собою, сам по собі, сам собі пан, само собою тощо.

У формі давального відмінка (собі) зворотний займенник може переходити в розряд часток: Чіпка сидів собі в хаті мов­чки, наче зажурився (Панас Мирний). У короткій формі знахід­ного відмінка (ся) цей займенник злився з дієсловом: вчитися (тобто: вчити себе), заспокоїтися (тобто: заспокоїти себе).

Присвійні займенники вказують на належність пред­мета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній (на належність предмета третій особі од­нини вказують особові займенники в родовому відмінку: його, її); будь-якій особі, яка виконує дію: свій. Ці займенники спів­відносні з присвійними прикметниками і, як і вони, змінюються за відмінками, родами та числами.

У розмовному стилі вжиті самостійно, без іменників, займенники мій, твій означають «чоловік» або «наречений»; моя, твоя — «дружина» або «наречена»; наш, наші — «близькі по крові, по духу чи за іншою ознакою люди»; наше — «те, що належить нам»: — Це тебе мій послав?— запитала вона Вікто­ра, наголосивши на слові «мій» (П. Автомонов). Тішуся, що ско­ро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (М. Коцюбинський). В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (О. Довженко).

Вказівні займенники вказують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки.

Займенник цей уживається тоді, коли мова йде про предмет, близький у просторі або в часі, займенник той — коли мовиться про предмет, більш віддалений у просторі або в часі. Обидва вони мають більш експресивні варіанти: оцей і отой. Іноді із значенням «цей» уживається архаїчний займенник сей; особливо зберігся він у стійких словосполученнях: де се вида­но, ні в сих ні в тих, ні з сього ні з того, ні се ні те. (Від нього, власне, і пішов займенник цей, що виник унаслідок злиття з ним частки от: от + сей.)

Займенник такий не лише вказує на конкретну ознаку, названу раніше, а й може вживатися для підсилення вираже­ної прикметником ознаки, своїм значенням наближаючись, таким чином, до прислівника дуже. Наприклад, у реченні Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди, і здавалось, що до­віку все така неволя буде (Леся Українка) займенник така вказує на конкретні, щойно названі перед тим ознаки неволі. А в реченні Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпатичне обличчя, такі добрі, лагідні очі! (О. Гончар) займенники таке, такі підсилюють лексичне значення присудків, вираже­них прикметниками.

Те саме стосується й вказівного займенника стільки, який в одних випадках вказує на конкретну кількість чогось, названу раніше, в інших — виражає невизначено великий кількісний вияв предмета, своїм значенням наближаючись, таким чином, до словосполучення дуже багато, як у реченнях Ся місцина коштує тридцять срібняків, — за стільки не можна ліпшої землі дістати (Леся Українка). Так мені жалко моїх колишніх ранків, вони мали для мене стільки привабливостей, стільки поезії (М. Коцюбинський). За граматичними ознаками займенник стільки співвідносний із кількісними числівниками.

Означальні займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий за своїм значенням і граматичними ознаками спів­відносні з прикметниками.

Займенник весь указує звичайно на цілість предмета або сукупність предметів, а займенники всякий і кожний, навпаки, виділяють окремі предмети в певній сукупності.

Займенник інший вказує на відмінність предмета від предметів, шо пере­бувають в одній із ним сукупності. Отже, спільна роль цих означальних займенників — це позначення відношень між одиничністю й сукупністю.

Основний зміст займенника сам, самй, саме, самі (з наго­лосом на другому складі) — виділення самостійної ролі певного предмета. Він входить до складу багатьох слів (їх близько п'ятисот), утворених переважно від дієслівних основ, надаючи їм значення зворотності або незалежності дії: самозаспокоюва­тися, самоаналіз (це слово утворене не від іменника аналіз, а від дієслова аналізувати), самовираження, самоврядування, са­мозахист, самолюб, самочинний, самохіть. Займенник сам у стійких зворотах часто поєднується із зворотним займенни­ком себе: бути самим собою, заглиблений у самого себе, самому собі не вірити, сам собі господар тощо.

Займенник самий (із постійним наголосом на першому складі) вказує на тотожність предметів, ознак {він самий, той самий, такий самий), на просторову або часову межу (до само­го моря, із самого ранку). У сполученні з дієсловом, з при­слівником, взагалі з обставиною він набуває прислівникового значення: саме приїхали, саме там, саме тоді, саме перед обі­дом, саме через те; там само, тоді само.

Питальні займенники являють собою запитання, які ставляться до іменника: хто?що?; до прикметника: який?чий?; до числівника: скільки? котрий?

Займенник хто? вживають для запитання про осіб, що? — для запитання про тварин, неістот, дії тощо: Хто такі буде­те?.. Хто ви, я вас питаю?!(О. Довженко). Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла геть по небі гуляє по волі? (Леся Українка). Займенники хто? і що? не мають ні роду, ні числа, проте займенник хто? пов'язується з чоловічим (дієсло­во), а також із жіночим родом і множиною (хто прийшов? хто такий? хто така? хто такі?), займенник що? — лише із се­реднім родом (що сталося? що таке?).

Займенник котрий? відрізняється від займенника який? тим, що передбачає відповідь у формі порядкового числівни­ка, тоді як займенник який ? виражає запитання про якість узагалі: — Який же він, той сатана?— спитав сміливо Денис. — А будь-кого — будь до кого, про ніщо — ні про що, нікого — ні від кого.

Неозначені займенники хтось, щось, якийсь, чийсь у непрямих відмінках після приголосних м і х перед часткою (постфіксом) -сь можуть мати вставний голосний о: кимсь і кимось, чимсь і чимось, якимсь і якимось, якихсь і якихось, чиїмсь і чиїмось, чиїхсь і чиїхось.