38.Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників.

Розряди прикметників за значенням

Прикметник називає ознаку предмета і відповідає на  питання який? чий?          

Прикметники називають колір (білий, синій, жовтий), роз­мір (великий, довгий, малий), смак (солоний, кислий, гіркий), якість (добрий, гарний, досконалий), вдачу людини (щедрий, скупий, розумний), відношення до матеріалу (дерев 'яний, кам 'яний, алюмінієвий), відношення до часу й місця (вчорашній, далекий, київський), належність (материн, сестрин, братів) тощо.

Свою функцію прикметники реалізують через поєднання з іменниками. Уточнюючи поняття, названі іменниками, вони увиразнюють, конкретизують висловлювання. Наприклад, ре­чення За землею і в небі скучно не зовсім зрозуміле, тим часом як прислів'я За рідною землею і в небі скучно висловлює завер­шену думку, і цього досягнуто саме завдяки точно вжитому прикметникові. Разом із тим треба пам'ятати, що надмірне на­громадження прикметників, навпаки, затемнює зміст вислов­лювання. Зайвих прикметників у реченні слід уникати.

За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні.

Якісні прикметники називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповіда­ють на питання яки й?): легкий, легший, найлегший, дуже лег­кий; гарячий, дуже гарячий; вузький, трохи вузький; солодкий, ледь солодкий; зелений, зеленуватий.

Якісним прикметникам притаманні такі властивості:

а)  вони мають ступені порівняння і можуть поєднуватися з прислівниками міри: теплий, тепліший, найтепліший, дуже теплий, надто теплий, трохи теплий, ледь теплий;

б)  вони можуть вступати в антонімічні відношення: далекий — близький, гарячий — холодний, ранній — пізній, живий — мертвий; ці відношення можуть бути й контекстуальні: зелене (листя) — жовте (листя);

в) вони, як правило, утворюють синонімічні ряди: розумний — мудрий — тямущий — кмітливий; хоробрий —мужній — відважний — сміливий — безстрашний;

г)основи в них переважно непохідні, вони є вихідною базою для творення багатьох слів — іменників: далекий — даль, далина, далеч, далечінь, далекість; добрий — добро, доброта, добрість; дієслів: далекий — даленіти, віддалятися; добрий — добріти, добрішати; прислівників на -о, -є: далекий — далеко, щедрий — щедро, добрий — добре, рішучий — рішуче.   

За відношенням до дійсності якісні прикметники поділя­ються на дві групи:

описові прикметники — називають ознаки, які об'єктивно властиві предметам і сприймаються органами відчуттів: синій, холодний, солодкий, високий, порожній, лисий, новий;

оцінні прикметники — називають ознаки, приписувані предметам за наслідком сприймання їх: гарний, добрий, до­рогий, важливий, корисний, розумний, щедрий, привітний.

Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до предметів, дій чи обставин (відповіда­ють на питання який?): джерельна вода (вода з джерела), пшеничний хліб (хліб із пшениці), міський транспорт (транс­порт міста), затяжна робота (робота, яка затяглася), учорашній випадок (випадок, що стався вчора).

Відносні прикметники:

а)  вступають у синонімічні відношення з іншими частинами мови — з іменниками: соснова шишка — шишка со­ сни, хлібний квас — квас із хліба, книжкова шафа — шафа для книжок; з дієсловами: перелітні птахи — птахи, що перелітають; колючий дріт — дріт, який колеться; з прислівниками: нічна вулиця — вулиця вночі, домашня робота — робота вдома;

б)  мають похідні основи: вода — водний, водяний, водянистий; розділяти — роздільний, розділовий, розділювальний; вранці — вранішній. Присвійні прикметники вказують на належність пред­мета людині, рідше — тварині (відповідають на питання ч и й?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині кри­ла, козяче молоко.

За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:

а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин;

б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир;

в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладної назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока, базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п 'ята, прокрустове ложе.

Частина прикметників можуть певною мірою поєднуваї в собі значення двох різних груп.  Конкретне їхнє значення зумовлюється контекстом.

Відносно-якісні прикметники виникли на основі відносних прикметників, що набули якісного значення: золотий перстень — золоті руки, травневі дні — травневий настрії драматичний твір — драматичні події, космічний експеримент -космічна швидкість.

Присвійно-відносні прикметники виражають водно час значення присвійності й відносності: шевченківський стиль батьківські поради, студентський квиток, хлопчачий голос.

Прикметники змінюються за родами, числами й від­мінками, узгоджуючись при цьому з іменниками, які боні пояснюють; якісні прикметники, крім того, мають ступені порівняння.

Творення і вживання присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються майже виключно від назв осіб, рідко — від назв тварин. Вживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.

Від іменників 1 відміни прикметники творяться за допо­могою суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної осно­ви г, к, х чергуються із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Микола — Миколин, Ольга — Оль-жин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.

Але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі: -їн-): Надія — Надіїн, Зоя — Зоїн, Со­фія — Софіїн.

Від іменника мати присвійний прикметник — материн.

Від іменників II відміни присвійні прикметники утворюють­ся за допомогою суфікса -ів, який чергується з -ов- або -ев-.

Вживання варіантів суфікса -ов- та -ев- залежить від гру­пи іменника:

а) від іменників твердої групи присвійні прикметники ут­ворюються за допомогою -ів-, -ов-: Тарас — Тарасів, Тарасова, Стельмах — Стельмахів, Стельмахова; бать­ко — батьків, батькова; столяр — столярів, столярова; командир — командирів, командирова;

б) від іменників м'якої та мішаної груп присвійні прикметники утворюються за допомогою -ів-, -ев-: Василь — Василів, Василева; Мусій — Мусив, Мусієва; Михась —Михасів, Михасева; Кублій — Кубліїв, Кублієва; Черниш — Чернишів, Чернишева; лікар — лікарів, лікарева; школяр —школярів, школярева.

Присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені, зокрема й на­ писання м'якого знака, великої букви тощо (тільки чергуються кінцеві г, к, х із ж, ч, пі): Вутанька — Вутаньчин, Маланка — Маланчин, Тодоська — Тодосьчин, Тодоска —Тодосчин, Пріська — Прісьчин, Параска — Парасчин, невістка — невістчин.          

Від назв тварин присвійні прикметники творяться по-різному: птах — пташиний, соловей — солов Тями, горобець — горобиний, гороб'ячий; лисиця — лисячий, заєць — заячий, вовк — вовчий, сорока — сорочий, ведмідь — ведмежий, вед­медів.

Присвійні прикметники вживаються:

а) на позначення належності предмета людині: Шевченків «Заповіт», Франкові твори, материне слово; рідко — тва­рині: соловейків спів, ластівчине гніздо;

 б) у термінологічних словосполученнях (пишуться з малої чі       букви): базедова хвороба, антонів вогонь, адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), торрічеллієва пус­тота, архімедова спіраль;

в)   у крилатих висловах (пишуться з малої букви): соломонове рішення, ахіллесова п 'ята, гордіїв вузол, да- моклів меч, сізіфова праця, дем 'янова юшка, крокодилячі сльози.

Частина присвійних прикметників вживається тепер:

а)  як географічні назви: Київ (місто Кия), Харків (від Харко), Львів, Васильків, Святошин, Пирятин, Козятин, Клавдієве, Сватове, Гречине, Маріїне;

б) як прізвища: Ковалів, Пономарів, Щоголів, Іванишин (від Іваниха), Павлишин, Ковалишин.