58. Сполучник.

Сполучник — службова частина мови, яка слугує для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.

Наприклад, у реченні Учітесь, читайте, і чужому научай­тесь, й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог ка­рає, того діти цураються, в хату не пускають (Т. Шевченко)

сполучники і, й з'єднують однорідні члени (присудки), спо­лучник бо з'єднує прості речення в складне.

Однак подібні слова можуть бути і не сполучниками. Так, у реченні Дружній череді і вовк не страшний (Нар. творчість) слово і — частка, а не сполучник, бо воно нічого не поєднує, тільки підсилює сказане, маючи те саме значення, що й частка навіть.

За походженням сполучники бувають:

а) первинні:  та, а, бо, чи;

б)  похідні, що розвинулися з інших частин мови: зате, проте, однак, якщо, якби, тому що, через те що, у зв 'яз- ку з тим що, незважаючи на те що, не тільки... т. д.

За значенням сполучники поділяються на сурядні, підрядні й пояснювальні.

Сурядні сполучники з'єднують однорідні члени або рівно­правні речення: Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко).

Серед сурядних сполучників розрізняють:

єднальні: / та  також, і... /, ні... ні, як... так і, не тільки... а й;

протиставні: а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак, все ж;

розділові: або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то.

Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до го­ловного: Ярема гнувся, ба не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить (Т. Шевченко).

Серед підрядних сполучників розрізняють:

порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, гейби;

часові: як, перед тим як, після того як, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, в міру того як, як тільки, тільки-но, тіпьки що, скоро, ледве, щойно;

причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки, позаяк;

мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

умовні: якщо, якби, коли б, аби, раз;

допустові: хоч (хоча), хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що;

наслідковий: так що.

Пояснювальні сполучники приєднують уточнювальні слова і речення: Цитати із дум та пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (М. Рильський).

До пояснювальних сполучників належать тобто, цебто, або (у значенні тобто), чи (у значенні тобто), а саме, як-от.

За будовою сполучники бувають: прості: /, а, та, бо, чи, що, як, хоч;

складні: проте (про + те), зате (за + те), щоб (що + б),   якби (як + би), нібито (ні + би + то);

кладені: та й, коли б, тому що, через те що, так що,  зважаючи на те що, не тільки... а й, як... так і.

  За способом  вживання сполучники поділяють на одиничні, повторювані й парні.              

Одиничні сполучники ( та, а, але, або, чи, як, мов) вжива­ються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Хай квітне злагода і праця на всіх полях, у всіх серцях, щоб у труді святім змагаться, а не в загарбницьких боях (М. Рильський).

Повторювані сполучники (і... /, ні... ні, або... або, чи... чі то... то) повторюються два або більше разів підряд при одне рідних членах речення або реченнях: Взяв лице в холодні я лоні, і дивлюсь, і слухаю, і жду (В. Сосюра). Сиджу я в та марю тихенько, чи знов тебе вбачу, Україно-ненько, чи зне рідну землю в сльозах поцілую, чи вік протиняюсь отут у Вілюю) (П. Грабовський).

Парні сполучники (не тільки... а й, не тільки... але й, як... так і, як не... так, хоч... але, хоч... та, якщо... то, чим.-тим) вживаються двома частинами при двох різних одно­рідних членах речення або реченнях: Не тільки гомерівський епос, але й трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда побудовані на міфах (М. Рильський). Хоч поганий тин, та затишно за ним (Нар. творчість).

Особливості вживання деяких сполучників

Сполучник і чергується з й, якщо попереднє слово закін­чується або наступне починається з голосного: сонце й місяць, висока й струнка, співає й декламує, комети й астероїди, Київ й Одеса.

Проте чергування і — й не відбувається:

а) після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко);

б) перед й, я, ю, є, ї: Петро і Йосип, груші і яблуні, вага і ємність',

в) при зіставленні і протиставленні: вороги і друзі, земля і люди, людина і космос,

г)  як правило, у заголовках: «Інтеграли і ряди», «Господарська і фінансова діяльність держадміністрації».

В одному реченні слід уникати надмірного повторення як сполучника /', так і сполучника та, доречно використовуючи то один, то другий: Економічній безпеці й незалежності Украї­ни загрожують гіперінфляція, падіння виробництва та величез­ний дефіцит бюджету, що спричиняє високі процентні ставки й підриває довгострокові вклади, корупція та організована зло­чинність (3 газети).

Парні сполучники не тільки... а й, як... так і та подібні слід розташовувати так, аби перша частина стояла перед одним однорідним членом речення чи групою їх, а друга — перед другим: Правильна політика в галузі розвитку продуктивних сил передбачає раціональне використання не тільки природних ре­сурсів, а й виробничого та науково-технічного потенціалу (не­правильно було б: «...передбачає не тільки раціональне вико­ристання природних ресурсів, а й виробничого та науково-тех­нічного потенціалу»).

Іноді для приєднання підрядного речення причини до го­ловного неправильно використовують слова «так як»: «Я не Дав відповіді, так як не з'ясував ще всіх обставин». Треба: Я не дав відповіді, бо {тому що, через те що, оскільки) не з ясував ще всіх обставин.

Написання сполучників

Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пи­шуться одним словом:

а)  із часткою же (ж): адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, таже, також,, теж, тож;

б)  із часткою би (б): аби, мовби, немовби, ніби, начеб, ненаякби, гейби;

в)  із часткою то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;

г) із часткою що: абощо, тощо, якщо;  

ґ) з префіксами: притому, притім, причому, причім, протер зате, затим.

Деякі сполучники можуть мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б.

Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучни­ках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, у міру того як.

У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні — окремо: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.

Сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то пи­шуться через дефіс: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.

Сполучники, що пишуться одним словом, відрізняються від однозвучних поєднань інших частин мови, які пишуться двома словами, тим, що сполучники членами речення не бувають і на питання не відповідають (на питання може відповідати все під­рядне речення, а не сам сполучник), а однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання.

Порівняємо два речення: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Що б не ро­бив, роби тільки найкраще (1. Кульська). У першому реченні слово щоб не є членом речення; отже, це сполучник. У друго­му реченні до слів що б можна поставити питання ш о?, вони замінюються повнозначними словами яку 6роботу, отже, це не сполучник, а поєднання займенника що з часткою б.

Візьмемо ще два приклади: Далека, небезпечна путь, — гей,  не зважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть, міцні, надійні троси (М. Рильський). Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць (О. Гончар). У першому випадку слово таж — сполучник, бо на жодне питання саме по собі не відпо­відає. У другому випадку слова та ж відповідають на питання я к а?, виступають означенням, тобто це займенник та з част­кою ж, а не сполучник.

Сполучник можна замінити синонімічним сполучником, а з однозвучним поєднанням інших частин мови цього зробити не можна.

У наведених вище прикладах сполучник щоб можна за­мінити синонімічним сполучником аби, сполучник таж — си­нонімом адже. Зі словами що б, та ж цього зробити не можна.

Можливі такі синонімічні заміни сполучників:

таж — адже: Таж [адже] ми з тобою колись були товариші (Леся Українка). Пор.: Та ж [та сама] думка імені не да­вала спокою;

тож — тому: Життя таке коротке — тож [тому] спішімо робити добро (О. Довженко). Пор.: Не грайся хлібом — то ж [це ж] бо гріх/(М. Рильський);

теж— також: Русалка... зникає в тумані. Потерчата теж [також] зникають (Леся Українка). Пор.: На те ж [для того ж] і щука в морі, щоб карась не дрімав (Нар. твор­чість);

щоб — аби: Не смійся з другого, щоб [аби] тобі не було того (Нар. творчість). Пор.: Все одно, що б [яке б лихо] не ста­лось, ми не розлучимось (Леся Українка);

якби — коли б: Якби [коли б] знав, де впав, то й соломки б підослав (Нар. творчість). Пор.: Як би не крутила хуртови­на, блисне промінь — крига розтає (3. Гончарук);

проте — однак: Не радий хрін тертушці, а проте [однак] на кожній танцює (Нар. творчість). Пор.: Мови про те [про Цю справу] в нас не було;

зате — але: Взимку холодно, зате [але] комарі не кусають (Нар. творчість). Пор.: За те ми любимо свою Батьківщину, Що вона — своя;

притому (притім) — до того ж: За моїми відомостями, вони в саду і притому [до того ж] в найкращому настрої (Микитенко). Пор.: Я при тому не був і нічого сказати про це не можу,

причому (причім) — і то: Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому [і то] зашила сировою нищкою (Григорій Тютюнник). Пор.: Нартал крутить головою, при чому [в цей час, при цьому] кайдани стиха бряжчать (Леся Українка).