3. Мовна норма і її соціальне значення.

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм:

1. орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8. орфографічні норми (написання слів);

9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

4. Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики.

Фоне́тика (грец. φωνηεντικός — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.

Звуки мови можна вивчати в різних наукових зрізах. Тому фонетику розмежовують на окремі фонетичні розділи.

Щодо часу виділяють:

• історичну (діахронічну) фонетику , що вивчає становлення й розвиток фонологічної мовної системи

• описову (синхронічну) фонетику , яка досліджує стан фонологічної системи на певному етапі, як правило, на сучасному.

Стосовно мов виокремлюють:

• загальну фонетику, яка аналізує загальні особливості звукового боку мови

• конкретну фонетику, що фіксує звуковий бік окремої мови

• зіставну фонетику, яка описує звукові особливості однієї мови порівняно з іншою чи іншими.

Що стосується системи вияву мови, кажуть про:

• фонетику літературної мови (є галуззю вивчення літературної мови)

• діалектну фонетику, що досліджує звуковий бік діалектної мови (є галуззю діалектології)

• фоностилістику, яка вивчає звуковий бік стилістично навантаженого мовлення. (Є галуззю лінговстилістики)

Основні фонетичні одиниці української мови: звук, склад, фонетичне слово, фраза.

5. Звуки мови їх артикуляційна і акустична характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять фонема і звук.

З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й

приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму. Якщо

голосні складаються з чистого голосу і шуму в них немає, то приголосні

складаються з голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні — це тональні

звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Співвідношення голосу

і шуму в різних групах приголосних залежить від їх природи.

Голосні й приголосні розрізняються й за артикуляційними

характеристиками. Так, при творенні голосних у мовленнєвому апараті

немає перешкоди, так що струмінь повітря проходить вільно. При творенні

приголосних видихуваному повітрю доводиться долати перешкоди. Різною є і

м'язова напруга: при творенні приголосних вона є значно більшою. Крім

того, у творенні голосних беруть участь інші м'язи, ніж у творенні

приголосних: у першому випадку ті, які служать для відкривання рота, а в

другому ті, які служать для закривання рота.

Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення.

Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належатьтверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль.

38 звуків, 33 літери. 6 голосних, 32 приголосних.

Фонема — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.

Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук — це різні величини. Відмінність між ними полягає в тому, що:

• фонема — явище соціальне, фонема є впізнаваною не залежно від особливостей її вимови окремими людьми

  • звук — явище індивідуальне

• фонема — мовна одиниця

  • звук — мовленнєва одиниця

• фонема — абстрактна одиниця

  • звук — конкретна одиниця

• фонема — величина стала

  • звук — величина залежна