-Лексико-семантичний спосіб

Лексико-семантичний спосіб словотвору – це спосіб творення нових слів шляхом переосмислення уже існуючих: ткач (назва особи за фахом) → Ткач (прізвище), крило (птаха) → крило (будинку).

Внаслідок такого переосмислення виникають омоніми. Для розрізнення значень слів-омонімів необхідно використовувати контекст: Явстигаю (не запізнююся) на поїзд. Я встигаю (добре навчаюся) в навчанні.

31. Частини мови і принципи їх класифікації.

Части́ни мо́ви — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; це великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Класифікація:

• Неповнозначні частини мови — лексично службові, несамостійні слова (прийменник, сполучник, частка, артикль).

• Вигуки здебільшого не зараховують до частин мови.

• Повнозначні частини мови — лексично самостійні, повнозначні слова (іменник, прикметник, дієслово, числівник, прислівник,займенник).

25.-28. предмет морфеміки. Морфемнеа структура слів. Типи морфем української мови. Поняття морфа і морфеми.

Морф і морфема

морфема – значимая и далее не делимая часть слова. Морфемы противопоставляются словам по ряду признаков:           слово обладает номинативной семантикой, а морфема обладает деривационным, словообразовательным значением;           слово обладает самостоятельностью, в высказывании оно может менять свою позицию, позиция же морфемы всегда закреплена;           слово может составить высказывание, предложение, а морфема – это элемент слова.           Морфема выделяется с учетом определенных правил. Идентификация морфемы происходит на основе сопоставления и поиска аналогии:           правило 1. Сопоставляемые части должны быть тождественными по значению: про-бежать, про-читать;           правило 2. Тождество значения должно соединяться со звуковым тождеством: за-ходить, за-бегать;           правило 3. Звуковое тождество не абсолютно, допускаются некоторые видоизменения: носить - носка - ношу.           В связи с третьи правилом стоит отметить, что в конкретных словах мы имеем дело с морфами.           Морф – это конкретный представитель морфемы в слове, то есть формальная разновидность морфемы в слове. Морфы одной морфемы могут представлять ее по-разному. Поэтому выделяются:           алломорфы, которые характеризуются тождественностью значения, минимальными звуковыми различиями и невзаимозаменяемостью (алломорфы не встречаются в одинаковом окружении): раз-двинуть – рас-сказать; рассказ-чик – камен-щик;           морфы-варианты, обладающие тождеством значения, звуковой близостью и взаимозаменяемостью: тоб-ой – тоб-ою; поэт – пиит. Употреблениеморфов-вариантов обусловлено стилевыми характеристиками текста.           В свою очередь, морфема – это совокупность морфов, которые соотносятся друг с другом как алломорфы или морфы-варианты. При этом стоит учитывать, что существуют морфемы, которые представлены в языке одним морфом (например, приставка вы-).

Морфеміка як мовознавча наука. Поняття про морфему

Слово називає реалії дійсності, виражаючи певне значення не тільки цілісно, а й своїми окремими частинами. Наприклад, у слові лісовийкожен може визначити три окремі елементи ліс-ов-ий, які зіставляються з різними значеннями: ліс – повторяється у словах ліс, ліс-ний, пра-ліс, за-ліс-ся і виражає значення ’велика площа землі, заросла деревами і кущами’; -ов- – зустрічається у словах сад-ов-ий, зим-ов-ий, наук-ов-ий, казк-ов-ий і вказує на ознаку – ’властивий чомусь – саду, лісу, зимі, науці, казці’; у цих самих словах вживається і частина –ий, яка вказує на граматичні характеристики слів, а саме – чоловічий рід, однину, називний відмінок. Такі частини слів називаються морфемами.

Морфема (від грец. morphē – вигляд, форма) – це найменша неподільна значуща частина слова, що характеризується двоплановою організацією: планом вираження – звуковим вираженням, і планом змісту.

Значуща – означає, що ця частина слова є носієм певного значення. Неподільна – не поділяється на менші значущі одиниці, але може поділятися форма вираження морфеми на менші одиниці – звуки. Наприклад, форма вираження морфеми [–л'іс-] складається із трьох звуків [л'], [і], [с], а значення цієї морфеми ’велика площа землі, заросла деревами і кущами’ неподільне на менші значущі одиниці.

Розділ мовознавства, що вивчає морфемну будову слова називається морфеміка. Морфеміка вивчає види морфем за їхнім значенням, структурними особливостями, функціями, досліджує закономірності сполучуваності морфем і зміни, що відбуваються у морфемному складі слів та на морфемних стиках (морфемних швах).

Критерії поділу слова на морфеми

Першим етапом у вивченні морфемної будови слова є поділ слова на морфеми. Об’єктом морфемного аналізу може бути будь-яке слово, як непохідне, так і похідне.

Непохідним називається слово, яке не утворене від іншого слова, а відтворюється у нашій свідомості цілісно, наприклад: ліс, сон, день.

Похідним називається слово, що утворене від іншого слова за допомогою певних морфем, наприклад: лісовий ← ліс, сонний ← сон, денний ← день.

Морфемний аналіз ставить завдання визначити:

1) морфемний склад слова, встановивши морфемні шви між морфемами; 

2) типи морфем, що входять до складу слова.

Робочою одиницею морфемного аналізу є морфема. Поділ слова на морфеми враховує повторюваність однакових або подібних за звуковим складом частин з одним і тим же значенням у різних словах в різних морфемних позиціях (в оточенні інших морфем).

Тобто, критеріями виділення морфеми є:

1) повторюваність однакових або подібних за звуковим складом частин у різних морфемних позиціях;

2) спільне значення повторюваних частин.

Наприклад, для визначення морфемної будови слова дописувати необхідно зіставити це слово з такими словами:

дописувати – написати, що дозволяє визначити морфему -пис-;

дописувати – дочитувати, що дозволяє визначити морфему до-;

дописувати – дочитував, що дозволяє визначити морфему -ува-;

дописувати – глянути, що дозволяє визначити морфему -ти.

Морфема може частково змінювати свій звуковий склад у різних словах: у межах морфеми відбуваються різноманітні фонетичні зміни (у першу чергу чергування). Наприклад, у словах виходити – вихід визначається один і той самий корінь, у якому відбувається чергування [о] – [і] (ход – хід);  у словах земляк – землячка визначається суфікс, у якому відбувається чергування [к] – [ч] (ак – ач);  у словах підтримати – підібрати визначається два варіанти одного префікса – перед приголосним звуком [б] префікс нарощується голосним [і]. Такі варіанти називаються звуковими варіантами морфеми.

Типи морфем сучасної української мови

За значенням і функцією в структурі слова морфеми поділяються на кореневі та афіксальні.

Корінь – це основна, обов’язкова, стрижнева морфема у слові, що виражає його загальне лексичне значення і є спільною частиною споріднених слів. Поворюючись у споріднених словах, коренева морфема (фіолетовий колір) об’єднує спільним поняттєвим змістом ціле гніздо похідних слів, які можуть належати до різних частин мови: читати, читаний, читач, читанка, перечитувати…

Афікси (від лат. affixus – прикріплений) – морфеми, які приєднані до кореня або іншої морфеми і виражають граматичне або словотвірне значення, тобто конкретизують або видозмінюють основне лексичне значення, виражене коренем: прочита-ти. Афікси необов’язкові морфеми в слові. Якщо слів без коренів не буває, то слова без афіксів в українській мові є нормою: скік, вчора, ура, може, какаду.

За позицією у слові афікси поділяються на префікси, суфікси, інтерфікси, постфікси, флексії (закінчення).