КПК_комент_2012_ч2

Глава 29. Судові рішення

Цей строк обчислюється з дня постановления вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК.

Крім того, суд у випадках, передбачених КК, може прийняти рішення про звіль­ нення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Роблячи посилання на ст. 69 КК та призначаючи більш м'яке покарання, ніж пе­ редбачено законом, слід ураховувати положення п. 8 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Вирок не повинен містити відомостей, що становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 517 КПК).

Стаття 375

Ухвалення судового рішення і окрема думка судді

1.Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду.

2.Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирі­ шуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Головуючий голосує останнім. У разі ухвален­ ня судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді.

3.Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів прова­ дження і є відкритою для ознайомлення.

1.Суд, здійснюючи кримінальне провадження колегіально, ухвалює вирок або постановляє ухвалу простою більшістю голосів суддів. Правила визначення кількос­ ті суддів, які беруть участь у здійсненні кримінального провадження, містяться уст. 31 КПК.

Порядок наради і голосування в суді присяжних визначений ст. 391 КПК. Зі зміс­ ту наведеної статті випливає, що присяжні беруть участь у голосуванні разом із про­ фесійними суддями. Тому судове рішення повинно ухвалюватися простою більшістю голосів професійних суддів та присяжних, що входять до складу суду присяжних. До речі, такий висновок ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про судоустрій і ста­ тус суддів», згідно з яким присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Зокрема, присяжні зобов'язані своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриман­ ням засад і правил судочинства, а також не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, зокрема і таємницю нарадчої кімнати і закрито­ го судового засідання.

У статті 391 КПК зазначається, що нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені ст. 368 КПК, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів.

150

Стаття 375

2. Порядок постановленім ухвал та ухвалення вироків колегіальним складом суду включає в себе нараду суддів. Нарада суддів передує постановленню ухвали або ухва­ ленню вироку. У випадках, передбачених КПК (див. коментар до ст. 371 КПК), ухва­ ла постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд, 'хвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судово-

засідання в журнал судового засідання. Вирок завжди ухвалюється в нарадчій наті (ст. 366 КПК). Отже, у нарадчій кімнаті здійснюється нарада суддів щодо алення вироку та постановлення відповідної ухвали. При цьому ст. 367 КПК го­ тується таємниця наради суддів під час ухвалення вироку. У частині 4 ст. 367 КПК еться про те, що постановлення ухвали суду в нарадчій кімнаті здійснюється відовідно до правил, передбачених цією статтею.

Коло питань, які вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, значається КПК. Наприклад, при ухваленні вироку нарада суддів провадиться з приду вирішення питань, зазначених у ст. 368 КПК. Зокрема, під час постановлення ~али в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховто характеру суд з'ясовує низку питань, зазначених у ст. 501 КПК.

За загальним правилом жоден із суддів, а у разі здійснення кримінального Про­ вадження судом присяжних - і жоден присяжний, не мають права утримуватися від голосування. Втім, згідно і ч . З ст. ¥Ї\К,виняток становить випадок, коди вирі­ шується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдан­ ня обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого. При виникненні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування. Обраний законодавцем підхід свідчить про послі­ довну реалізацію засади кримінального провадження - презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК). Зокрема, такі складові цієї засади, як усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на користь такої особи.

Під час наради суддів із приводу ухвалення вироку задля повної свободи волеви­ явлення інших суддів, присяжних, усунення впливу на них власного рішення голо­ вуючий (щодо процесуального положення головуючого див. п. 2 ст. З, ст. 321 КПК) голосує останнім.

Вирок або ухвала оформляються письмово і підписуються в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, суддями та присяжними, які роз­ глядали справу. Вирок або ухвала підписуються суддею або присяжним, який виклав письмово окрему думку. Судове рішення може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на комп'ютері в одному примірнику.

3.У частині 3 коментованої статті кожному судді з колегії суддів у разі незгоди

зіншими суддями надається право викласти письмово окрему думку.

Відповідно до ч. 4 ст. 391 КПК кожен зі складу суду присяжних має право виклас­ ти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Також окрему думку можуть висловити судді ВСУ, які не погоджуються з ухвалою, постановленою в порядку ст. 454 КПК. Ця окрема думка додається до ухвали ВСУ.

З окремою думкою може залишитись як головуючий, так і будь-який із суддів, присяжних, які здійснювали кримінальне провадження.

151

Глава 29. Судові рішення

Окрема думка являє собою відповідний документ, який складається у довільній письмовій формі. Тому суддя, присяжний вправі в окремій думці навести мотиви своєї незгоди з рішенням більшості. Наведене свідчить про реалізацію вимоги закону про рівність суддів, присяжних при ухваленні судового рішення.

Проте суддя або присяжний, який виклав письмово окрему думку, не має права у зв'язку з цим утриматися від голосування та/або відмовитися від підписання судо­ вого рішення.

Із коментованої статті випливає, що суддя, присяжний, який не виклав письмово окрему думку до проголошення судового рішення, після виходу суду з нарадчої кім­ нати не вправі наполягати на приєднанні окремої думки до матеріалів провадження після проголошення судового рішення.

Правом на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а отже, і з окремою думкою, оскільки вона після приєднання до матеріалів цього провадження є його невід'ємною частиною, наділені учасники кримінального провадження. У разі заявлення учасником кримінального провадження клопотання про ознайомлення з окремою думкою головуючий повинен забезпечити йому таку можливість. Під час ознайомлення з окремою думкою учасники судового провадження мають право роби­ ти з неї необхідні виписки та копії.

Оскарження окремої думки судді, присяжного не передбачено законом.

Стаття 376

Проголошення судового рішення

1.Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з на­ радчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, по­ рядок і строк його оскарження.

2.Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної части­ ни, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасни­ кам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

3.Після проголошення вироку головуючий роз'яснює обвинуваченому, за­ хиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого за­ стосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз'яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

4.Якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз'яснює йому зміст резолютивної частини судового рішен­ ня. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він во­ лодіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому.

5.Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення.

152

Стаття 376

6.Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ви­ року чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

7.Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсила­ ється учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

1.Проголошення вироку або ухвали в судовому засіданні є обов'язковою складо­ вою судового провадження. Судове рішення проголошується лише один раз.

Проголошення вироку або ухвали полягає в тому, що головуючий або один із суд­ дів у присутності учасників кримінального провадження зачитують текст судового рішення в повному обсязі.

Особи, присутні в залі, заслуховують вирок суду стоячи (ст. 329 КПК).

Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується при­ людно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рі­ шення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рі­ шення підлягає подальшому захисту від розголошення (ст. 27 КПК).

Проголошення судового рішення є важливою процесуальною дією, яка обумовлює настання певних юридичних наслідків. Так, відповідно до ст. 532 КПК судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, ВСУ набирають законної сили з моменту їх проголошення. Ухвали слідчого судді та суду, якіне можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення. З дня проголошення вироку або ухвали, за за­ гальним правилом, починає спливати строк, визначений законом для апеляційного або касаційного оскарження (статті 395, 426 КПК). Також по закінченню проголошення

взалі судового засідання виправдувального вироку або судового рішення, що звільняє обвинуваченого з-під варти, у суду виникає обов'язок негайного виконання таких судо­ вих рішень у частині звільнення обвинуваченого з-під варти (ч. З ст. 534 КПК).

За загальним правилом, головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішен­ ня, порядок і строк його оскарження. Крім того, як наголошується в ППВСУ від 02.07.2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким перед­ бачені права потерпілих від злочинів», головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпі­ лому та його представнику зміст вироку, строки і порядок його оскарження (п. 32).

Утім, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст (ст. 380 КПК).

2.Частиною 2 коментованої статті передбачено право суду у разі, якщо складання судового рішення лише у формі ухвали вимагає значного часу, обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують усі судді. Разом з тим резолютивна частина такої ухвали повинна містити відомості про час оголошення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали повинен бути складений та оголошений не пізніше п'яти діб

здня оголошення резолютивної частини.

3.Відповідно до ст. 87 КК помилування здійснюється Президентом (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції) стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилуван-

153

Глава 29. Судові рішення

ня може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Порядок здійснення Президентом помилування визначається Положенням про здійснення помилування, затвердженим Указом Президента від 19 липня 2005 р. № 1118/2005. У пункті 3 наведеного Положення право клопотати про помилування надається особі: засудженій судом України, яка відбуває покарання або відбула основ­ не покарання в Україні; засудженій судом іноземної держави і переданій для відбу­ вання покарання в Україну без умови про незастосування помилування; засудженій в Україні і переданій для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування. Клопо­ тання про помилування може бути подано особою, зазначеною у п. З цього Положен­ ня, а також її захисником, батьками, дружиною (чоловіком), дітьми, законним пред­ ставником, громадськими організаціями тощо. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили.

Також після проголошення вироку головуючий зобов'язаний роз'яснити обвину­ ваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові заува­ ження. Письмові зауваження можуть стосуватися відомостей, які зазначаються в жур­ налі судового засідання, правильності його ведення та підписання секретарем судо­ вого засідання (ст. 108 КПК).

Разом з тим слід мати на увазі, що судове рішення у будь-якому разі підлягає ска­ суванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання (ст. 412 КПК).

Відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК обвинувачений, який утримується під вартою, під­ лягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо про це надійшло його клопотання.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється держав­ ною мовою. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у пере­ кладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють (ч. 4 ст. 29 КПК). Згідно з Конституцією державною мовою в Україні є українська мова (ст. 10). У разі необхід­ ності роз'яснити зміст резолютивної частини вироку або ухвали обвинуваченому, який не володіє українською мовою, суд залучає відповідного перекладача.

Вручення обвинуваченому копії вироку рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, має на меті також і гаранту­ вання такій особі прав, встановлених ст. 55 Конституції. Адже, як зазначається у пра­ вовій позиції КСУ, викладеній у рішенні від 13 грудня 2011 р. № 17-рп/2011, «вста­ новлення законодавчих можливостей використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин слід розглядати також в аспекті забезпечення реалізації прав кожно­ го на звернення до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, та на захист своїх прав будь-якими не забороненими законом засобами; гарантування права на оскарження в суді рішень» (п. 4).

154

Стаття 377

5.Ухвалами, постановленими в судовому засіданні, є ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати та які заносяться в журнал судового засідання. Отже, ухвали, які постановлені без виходу до нарадчої кімнати, також оголошуються не­ гайно після їх постановленім.

6.Статтею 27 КПК встановлено, що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені

вньому судові рішення, крім випадків, установлених законом. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду.

У ППВСУ від 24.10.2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» наголошується на необхідності до­ держувати вимог КПК, яким регламентується порядок вручення копії вироку засудже­ ному. Також, на думку ПВСУ, невручення засудженому копії вироку або його письмо­ вого перекладу на рідну мову чи мову, якою він володіє, є підставою для поновлення пропущеного строку на оскарження вироку або для скасування судового рішення апеляційного суду, якщо останній розглянув справу з такими порушеннями (п. 22).

Копія вироку негайно після його проголошення має бути вручена обвинуваченому та прокурору.

7. З тих чи інших причин учасник кримінального провадження може бути відсут­ ній у судовому засіданні, під час якого проголошувалося судове рішення. Утім це не позбавляє суд обов'язку не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення надіслати його такому учаснику судового провадження.

Стаття 377

Звільнення обвинуваченого з-під варти

1.Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти

взалі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покаран­ ня; засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.

2.При засудженні до обмеження волі суд з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право звільнити обви­ нуваченого з-під варти.

3.Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому за­ побіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

1.Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК. Кожен, хто понад строк, передбаче­ ний КПК, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений (ст. 12 КПК). Значну увагу своєчасному звільненню з-під варти особи у судовому провадженні приділяє і ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі «Мурукін

155

Глава 29. Судові рішення

проти України» ЄСПЛ нагадав, що ст. 5 КЗПЛ гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Це право є найважливішим у «демократичному суспіль­ стві» у розумінні КЗПЛ. Його основною метою є запобігання свавільному або невиправ­ даному позбавленню волі. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, установлених у п. 1 ст. 5 КЗПЛ. Цей перелік винятків є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (пп. 31-32).

Отже, коментована стаття фактично містить перелік законних підстав для звіль­ нення обвинуваченого з-під варти у судовому провадженні. ЄСПЛ у згадуваному рі­ шенні «Мурукін проти України» повторював, що вжиті у п. 1 ст. 5 КЗПЛ вирази «за­ конний» та «відповідно до процедури, встановленої законом» за своєю суттю відси­ лають до національного законодавства і встановлюють обов'язок підкорятися його матеріальним і процесуальним правилам. Саме національні органи державної влади, передовсім суди, мають тлумачити і застосовувати національне законодавство, однак, оскільки згідно з п. 1 ст. 5 КЗПЛ недотримання вимог національного закону становить порушення КЗПЛ, ЄСПЛ може і повинен перевіряти, чи було дотримано цього закону. Однак «законність» тримання під вартою відповідно до національного законодавства є важливим, але не завжди вирішальним чинником. Крім того, ЄСПЛ має перекона­ тися, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду відповідало меті п. 1 ст. 5 КЗПЛ, яка полягає у недопущенні того, щоб особа позбавлялась свободи у сва­ вільний спосіб. ЄСПЛ також має з'ясувати, чи відповідає сам національний закон КЗПЛ виключно із загальними принципами, які викладені чи випливають з неї. Цим останнім ЄСПЛ наголошує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, важливо, щоб умови, за яких відповідно до національного законодавства здійснюєть­ ся позбавлення свободи, були чітко сформульовані, і щоб застосування цього закону було передбачуваним тією мірою, щоб він відповідав стандарту «законності», перед­ баченому КЗПЛ, - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульова­ но з достатньою чіткістю, яка дозволяє особі - при потребі за допомогою одержання відповідної консультації - передбачити достатньою за даними обставинами мірою наслідки, до яких може призвести дана дія (пп. 33-35).

Суд ухвалює виправдувальний вирок за наявності підстав, встановлених у ч. 1 ст. 373 КПК.

Обвинувальний вирок з призначенням покарання та звільненням від його відбу­ вання суд ухвалює: якщо законом про амністію особа звільняється від відбування покарання, призначеного їй судом (ст. 86 КК та ЗУ «Про застосування амністії в Україні»); якщо строк попереднього ув'язнення (строки тримання особи під вартою, застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту) у даному кримінальному про­ вадженні з урахуванням правил, установлених ст. 72 КК, повністю поглинає строк покарання, призначеного засудженому; у зв'язку із закінченням строків давності ви­ конання обвинувального вироку (ст. 80 КК); якщо неповнолітній звільняється від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК).

Перелік підстав звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності передбачений статтями 45-49 КК, а саме у випадках: дієвого каяття та відшкодування

156

Стаття 377

завданих збитків; примирення винного з потерпілим; передачі особи на поруки; зміни обстановки.

ККпередбачає такі види основних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі:

1)штраф (ст. 53 КК); 2) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною ністю (ст. 55 КК); 3) громадські роботи (ст. 56 КК); 4) виправні роботи (ст. 57 КК).

Відповідно до положень ст. 74 КК особа може бути звільнена від покарання. Також суд ухвалює обвинувальний вирок зі звільненням від покарання за вчинений злочин, зокрема, коли дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбуван­ ня покарання (ст. 75 КК) або коли неповнолітній звільняється від покарання із заста­

ванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

Актуальними у наведеному контексті є положення ст. 20 ЗУ «Про попереднє 'язнення» у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13.04.2012 р. цій статті зазначається, що підставами для звільнення з-під варти є: скасування за­ біленого заходу; зміна запобіжного заходу; внесення застави, визначеної слідчим

лею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку; закінчення максимального строку тимчасового або екстрадиційного арешту, передбаченого КПК; припинення (скасування) тимчасового або екстрадиційного арешту; звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом.

Крім того, слід ураховувати положення ч. З ст. 612 КПК. А саме, у разі скасування судом іноземної держави вироку із закриттям кримінального провадження або засто­ сування до засудженого акта помилування, амністії, пом'якшення вироку, ухваленого судом іншої держави, МЮ інформує центральний орган виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні про необхідність звільнення особи.

Звільнення особи з-під варти в разі скасування або зміни цього запобіжного за­ ходу провадить начальник установи попереднього ув'язнення на підставі ухвали або вироку суду.

2.У частині 1 ст. 61 КК законодавець зазначив, що покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залу­ ченням засудженого до праці. Отже, у разі призначення покарання у вигляді обмежен­ ня волі, ураховуючи, що до особи одночасно не застосовано інші види покарань, пов'язані з позбавленням волі, та зважаючи на особу й обставини, встановлені під час кримінального провадження, суд вправі звільнити обвинуваченого з-під варти до на­ брання обвинувальним вироком законної сили.

3.Суд вправі змінити обвинуваченому, якому обвинувальним вироком суду при­ значено покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі, запобіжний захід у виді тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вар­ тою (наприклад, домашній арешт або заставу), лише у виняткових випадках та з ура­ хуванням особи й обставин, встановлених під час кримінального провадження. Також

усудовому рішенні слід указати, що діє цей обраний запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

157

Глава 29. Судові рішення

Зазначене рішення суд вправі прийняти і у разі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи (ч. 7 ст. 603 КПК).

Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо перед­ бачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 4 ст. 202 КПК). Зокрема, ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» встановлено, що начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний звільнити з-під варти обвинуваченого після внесення застави, визначеної судом в ухвалі про застосування до такої особи запо­ біжного заходу у вигляді тримання під вартою. Після отримання документа, що під­ тверджує внесення застави, та його перевірки начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти особу та повідомити про це усно і письмово, якщо застава внесена під час судового провадження, прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.

Розпорядження головуючого про звільнення особи з-під варти, за загальним пра­ вилом, підлягає негайному виконанню. Воно не може бути відстрочено за підставою необхідності оформлення документів чи за будь-яких інших мотивів. Як записано у ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув'язнення», вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця поперед­ нього ув'язнення.

Перед оголошенням про звільнення обвинуваченого з-під варти головуючий зобов'язаний перевірити, чи не тримається він під вартою по іншому кримінальному провадженню. Установивши, що обвинуваченому застосовано запобіжний захід у ви­ гляді тримання під вартою в іншому кримінальному провадженні, головуючий оголо­ шує про скасування запобіжного заходу у даному кримінальному провадженні, але не звільняє його з-під варти.

Стаття 378

Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних

ізбереження майна обвинуваченого

1.За наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують

матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою в спра­ вах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непраце­ здатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

2.Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, суд за клопотанням обвинуваченого зобов'язаний вжити через відповідні органи за­ ходів для їх збереження.

3.Про вжиті згідно з положеннями цієї статті заходи повідомляється обви­ нувачений.

158

Стаття 378

1. Диспозиція ч. 1 коментованої статті визначає дві категорії суб'єктів, із приводу яких суд постановляє окрему ухвалу: неповнолітні діти, які залишилися без нагляду, та непрацездатні батьки, баба, дід, прабаба, прадід, які потребують матеріальної до­ помоги і залишилися без нагляду.

Конституція закріплює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Ди­ тинство охороняється державою - наголошується в Основному Законі (ст. 51). На рівні Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989 р. встановлено, що дитиною є кож­ на людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Розглядаючи справу, суд з'ясовує дані про особу обвинуваченого і, зокрема, чи є у нього неповнолітні діти та хто про них піклується. При цьому суд повинен виходити з вимог п. 12 ст. З КПК, в якій зазнача­ ється, що неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнад­ цяти до вісімнадцяти років. Відтак за наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, суд відповідно до вимог КПК одно­ часно з постановленням вироку своєю ухвалою порушує перед органом опіки і піклу­ вання питання про необхідність улаштування цих неповнолітніх або встановлення над ними опіки чи піклування (п. 29 ППВСУ від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику при­ значення судами кримінального покарання»).

Слід мати на увазі, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоровая не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Органами опіки та піклування є район­ ні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (ст. 56 ЦК).

Опіка, піклування встановлюється над дітьми, позбавленими батьківського піклу­ вання. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а пі­ клування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклу­ вання над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (ст. 243 СК). Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування визначається ст. 61 ЦК.

У статті 51 Конституції йдеться про те, що повнолітні діти зобов'язані піклувати­ ся про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до ст. 266 СК повнолітні внуки та правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утри­ мання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допо­ могу. При винесенні обвинувального вироку з призначенням засудженому покарання у вигляді позбавлення волі суд зобов'язаний винести окрему ухвалу для вирішення питання перед органом опіки та піклування про забезпечення піклування над вище­ зазначеними особами.

Згідно з ч. 1 коментованої статті суд у разі виявлення у обвинуваченого непраце­ здатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед відповідним органом опіки та піклування, органом

159